5 травня – річниця заснування «Азову». У Франківську була можливість не лише вшанувати 11 річницю бригади, а й познайомитися ближче з її підрозділами. Артилеристи, танкісти, сапери охоче розповідали про нюанси роботи. А ще можна було і бойове спорядження приміряти, і за гармату потриматися, пише Репортер.
Пам’ять, навчання і донат
Річницю заснування «Азову» розпочали з хвилини мовчання. Показали фільм про полонених «азовців» і разом з Асоціацією сімей полонених «Азовсталі», провели акцію в підтримку полонених на перехресті вулиць Української перемоги-Коновальця.
Кістяк спільноти – ті, чиї чоловіки, брати, сини, доньки перебувають у полоні. Якщо мене брати, то у мене в полоні рідних немає, але вважаю своїми всіх. Тож водночас – всі й нікого. На акції виходжу щотижня, якщо дозволяє погода, бо мені не байдуже, що відбувається. І ми – така мінісім’я, – розповідає Настя Перегуда, одна з учасниць акції та благодійного розпродажу на вшануванні річниці «Азову».
В івент-холі «Промприладу» сім’ї полонених організували стіл з невеликим ярмарком. Жінки зі спільноти принесли на продаж виготовлену власними руками сувенірну продукцію, яку продавали за донат. Гроші збирали на «Азов» і Третю штурмову.
На столі – розкладені наліпки в підтримку полонених «Free Azov», прикраси, розмальовані гільзи, навіть мед. Для донатів карткою був QR код, а для готівки – скринька. Серед іншого – цілий мішок трофейних речей окупанта.
Усе нечищене – як є, з поля бою. Є колекціонери, які цим просто марять. Це люди, які хочуть відкривати згодом свій музей війни. Це – історія, це свідчення війни, як не крути, – каже Настя Перегуда.
Поряд, одразу на вході, стіл з мерчем «Азову». Піни, наліпки, патчі продають теж за донати. Особливу увагу привертають жовті бляшанки з напоєм і написом «11 Азов».
Дуже смачний, мені подобається. Виручені кошти йдуть на донат. Думаю, лимонад буде ще трошки у продажі. Якщо побачимо, що добре заходить, то зробимо більшу партію для дистрибуції по Івано-Франківську та Україні, – говорить Андрій Кориневич, організатор дня «Азову» у Франківську, військовий 12 бригади Нацгвардії України.
На вшанування річниці «Азову» він запросив спеціалістів бригади, щоби відвідувачі познайомилися з ними, а ті показали, чим займаються.
Одразу скажу, рекрутинг не був як першочергова задача. Була мета показати, що солдат – це людина різностороння, з різними вміннями, засобами й методами роботи, – говорить Кориневич. – У нас тут є батальйон забезпечення, бійці автотранспортного батальйону, сапери, бійці з танкового батальйону та з артилерійської групи. Найбільшу кількість людей привезли якраз артилеристи, тому що в них є піхота, в них є аеророзвідка, в них є ударні дрони, в них є безпосередньо артилерія. От у дворі стоїть їхня 105-мм гармата.
Також серед запланованих заходів – навчання з такмеду, лекція Хорунжої служби про історію заснування бригади, а на завершення дня – концерт гурту «Цвях».
Танкісти бувають великі
В івент-холі бійці охоче розповідають про службу, йдемо знайомитися. За столом танкової бригади стоять два міцні чоловіки – друг «Карма» і друг «Фрістайл». Друг «Карма» на комп’ютері показує фото підбитої техніки, відео роботи бригади й те, як евакуюють техніку. Каже, все, що піддається ремонту, – все забирають.
В танки ніхто зазвичай йти не хоче. Думають: страшно, краще піду в арту чи на БПЛА, там буде класно жити. Але це все міфи, що там безпечніше, – говорить «Карма». – Танк – найбільш захищений. За мою службу потрапляння в танк були, осколкові поранення і контузії були, але жодного загиблого.
«Азовці» додають, що ефективна робота танкістів і збереження особового складу – результат підготовки і злагодженості екіпажів.
Читайте також: Треба говорити ротом. Ветеран Андрій Фармуга про страх цивільних образити або тригернути військового
Друг «Карма» розповідає, що командир танкової роти разом із навідником загинули в Маріуполі. Новопризначений командир після звільнення з полону почав відроджувати танковий підрозділ. Вже за три місяці в Оріхівській кампанії були залучені танки «Азову». Під час Лиманської кампанії підрозділ розширили до танкового батальйону. А нині – і танків, і людей – ще більше.
Ми не лише танками займаємося, у нас є взвод БПЛА, інженери-сапери, медики, водії, рота технічного обслуговування, – розповідає «Карма». – БПЛА коригують, є постійне прикриття медиків для відходу танків, дорозвідка місцевості теж з медиками працює, рота технічного обслуговування займається машинами, допомагає з танками, обслуговує іншу броньовану техніку.
Каже, в «Азові» завжди евакуюють всю техніку бригади: все, що вже не їде, але що ще вдасться поремонтувати. Найбільшої шкоди танкістам завдають FPV. А от перестрілки танк на танк відбуваються рідко.
На Курщині траплялися танкові бої. На Покровському напрямку було дуже ефективно, коли Leopard зайняв добру позицію і знищив колону – 11 одиниць ворожої техніки. Там було 4 танки, БМП, машини, – розповідає друг «Карма».
Бійці згадують випадки, коли доводилося продовжувати працювати і в підбитому танку. Та коли вирішують покидати машину, то всі евакуюються максимально швидко.
Кажуть, для танкіста головна риса – не боятися замкнених просторів і не панікувати. А от щодо зросту – то це стереотипи.
Подивіться на нас, – усміхаються друг «Карма» і друг «Фрістайл».
Кожна міна ефективна по-своєму
На великому екрані івент-холу крутяться ролики підрозділів, де показано як бійці живуть і працюють. Поки біля локації саперів на диво нікого немає, треба йти розпитувати.
Друг «Німбус» розповідає, що тут розкладені різні боєприпаси, про які варто знати не лише тим, хто роздумує обрати для себе інженерно-саперну справу, а й цивільним.
Ми працюємо з усіма боєприпасами, які тільки існують: танкові, артилерія, інженерні: міни та вибухові кумулятивні заряди. Тут фронт робіт величезний – від ПФМ-1 (протипіхотна фугасна міна – ред.) до КАБ 500 (корегована авіаційна бомба калібром 500 кг – ред.), – говорить друг «Німбус».
Пояснює, тут цивільним показують лише основу основ – штатні боєприпаси, які є і у противника, і в нас. Бо ворог постійно вивчає наші напрацювання, щоб знати, як їх знешкодити або використати проти нас.
Але люди найбільше цікавляться FPV – тим, що наймасовіше і про що всі знають. І мало хто знає, що є міна МОН 90, МОН 100 (МОН – протипіхотна осколкова направленого ураження – ред.). Відео, як працює «Клеймор» чи МОН 100, є мало. Та кожна міна по-своєму ефективна і має свою сферу застосування, – каже друг «Німбус».
Читайте також: Вахтанг Кіпіані: «Ми – нація-марафонець, у нас немає вибору втомитися»
Сапер з усього зробить все
Бійці розповідають, що зі зміною формату війни змінюється й застосування саперів. Зокрема, серед їхніх обов’язків нині – виготовлення та знешкодження саморобних вибухових пристроїв.
Усе, що споряджається в FPV-дрон або скид, зараз можна назвати саморобним. Це все – один із видів нашої роботи, це все – саперна справа, – говорить друг «Лук’ян». – У складі груп, що працюють з дронами, є безпосередньо людина, яка споряджає їх вибухівкою. Часто, це спорядження дронів з того, що є. А для цього потрібні навички й розуміння.
Кажуть, інженерно-саперній справі можуть навчити навіть з нуля. Головне – бажання і уважність. А найголовніше в саперній справі – ретельність.
Легковажність – небезпечна риса. Потрібно зважено оцінювати ситуацію, фільтрувати, що ти бачиш, і розуміти, що саме можеш у конкретній ситуації, – пояснює друг «Лук’ян». – Наприклад, маючи досвід із саморобними вибуховими пристроями, можеш розрізнити те, що залишить противник. Воно може викликати в тебе підозру і ти знаєш, як це знешкодити або обійти, якщо задача стоїть не привертати до себе увагу. Буває, піхота використовує саперів для штурмів окопів – сапер знімає мінування, щоб піхотинці могли просуватися.
Боєць розповідає, що став сапером за запрошенням товариша, з яким працювали разом:
Він розказував, що це цікаво. Оскільки в назві «саперно-інженерна» є фортифікаційні споруди, я розумів, що це буде схоже до мого способу життя – ми з ним працювали на «Моноліті». І нині я свій цивільний досвід застосовую на практиці. Коли треба щось придумати чи коли використовуємо підручні засоби, досвід допомагає.
Я знаю, що проходжу службу в тому підрозділі, з якого не хочу нікуди переводитися, в який можу кликати своїх друзів, близьких і брати за них відповідальність і відповідальність за підрозділ, – додає друг «Німбус».
Дрони мають попит
Ще одна людна локація – біля артилеристів «Азову». Там бійці дають роздивитися чи навіть взяти до рук зброю, приміряти їхній особистий захист.
Для демонстрації «азовці» надали два комплекти спорядження – бронежилети, шоломи, прилади нічного бачення, підсумки, автомати на базі AR-системи – українського та американського виробників. Також є радянський гранатомет, дрони FPV та російський безпілотний комплекс «Орлан».
Можна все приміряти, взяти в руки, відчути, розпитати, що цікавить, – розповідає один з бійців, який служить у бригаді вже четвертий рік. Свого позивного не називає. – Понад усе розпитують за зброю. Людям цікаво приміряти, відчути, яка вага.
І додає, що вага цього бронежилета 6 кг, бо підсумки порожні. А от повне спорядження важить 15-20 кг – залежно від ситуації та завдання.
До теми: Жадан у Франківську: “Щоб перемогти, нам треба багато мислячих людей”
Поряд люди гуртуються довкола друга «Говарда», який займається FPV, дронами, скидами. Дрони таки мають попит.
Дякуємо, «Азов»!
У дворі Промприладу артилеристи усім охочим показують роботу гармати. Тут крутяться і діти, і дорослі. Бійці дозволяють усього торкатись, крутити, охоче розповідають про свою роботу.
Це гармата Мelara 56. У нас є ще гармати, але і з цією працюємо. Сьогодні показуємо функції гармати, її механіку, як треба наводити, стріляти, які в неї є пріоритети, які в неї є мінуси. Тобто все, що можемо розказати. І лайфхаки розказуємо – маленькі тонкощі роботи. Всім можемо поділитись, – говорить один із артилеристів.
Боєць розповідає, що для артилериста важливі сила та швидкість:
Тут треба подавати снаряди. Звичайно, вони важкі. Є снаряди, які важать по 46, по 48 кг. А це у нас найменший калібр – 105-й, снаряд важить 15 кг. Для нас, моцних хлопців, це взагалі нічого!
До гурту артилеристів підходить чоловік. І кидається тиснути всім руки: «З днем народження вас. Дякую вам. Дякую вам від маріупольців. Дякую. Дякую. Дякую».
Кремезні чоловіки усміхаються, трохи знічуються, але тиснуть руку у відповідь.
Кожен з них говорить про свою службу легко, захоплено і трохи з гумором. Про складнощі мовчать. Втім, для поваги та вдячності цього більш ніж достатньо.
Читайте також: Ветеран Максим Веприк: «Були би в мене ноги – я б паркувався за кілометр…»
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.