У неділю, в Криворівні, що на Верховинщині вперше відзначали Різдво і колядували не 7 січня, а 25 грудня. Таке рішення настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Іван Рибарук прийняв спільно зі своїми вірянами.
На святкову службу та автентичну гуцульську коляду до Криворівні люди з’їхалися з цілої країни. Було людно, інколи навіть тісно, але дуже дружньо, святково і надзвичайно тепло навіть попри дощ, пише Репортер.
Хоча коляда була анонсована на 13:00, люди почалися збиратися на подвір’ї храму ще від ранку, коли почалася святкова Служба Божа. Близько 12 вздовж дороги у Криворівні вже почалися затори з автівок, які намагалися припаркуватися по два боки на узбіччі.
На подвір’я храму люди тяглися живим потоком, який потім розділявся на тих, хто прямував всередину храму і тих, хто залишався на обійсті.
У церкві тим часом отець Іван проводив причастя, а місцеві церковні хористи співали колядок. Потік до причастя був неспішним, але на диво вдало самоорганізованим. Навіть попри велику кількість людей можна було з легкістю зайти й вийти разом із відповідними потоками вірян.
На подвір’ї храму тим часом знайомляться і гуртуються гості коляди. Хтось просто приїхав подивитися, а хтось і долучитися до атмосфери Різдва не лише молитвою, а й вбранням чи Різдвяною зіркою.
Під дашком храму попід стіну – один із місцевих гуртів, які колядою сповіщатимуть про народження Христа. Головний серед них – “Береза” Микола Соколовський. Каже, традиційно може бути до 12 гуртів. Цього року зібралося дев’ять.
У його гурті – одинадцять парубків. Усі з одного присілка – Верхня Царина. Там і колядуватимуть. Аж до Йордана.
В дощ нам трохи лихо, бо намокає одяг і пускає краску, – нарікає учасник гурту Андрій Марусяк.
Неподалік під парасолькою Наталя, Арсен Чистякові та їхня маленька Орися. На коляду до Криворівні приїхали зі Львова. Поки батьки чекають на дійство, Орися на руках в тата вже ласує ковбасою.
Не втрималася. Вже хоче сніданок різдвяний, – жартує Арсен.
В Криворівні вперше Чистякові були влітку і вирішили приїхати ще й на Різдво.
Ми давно хотіли в Криворівню. Через те, що вони перенесли святкування ми зможемо і вдома з сім’єю святкувати та ще сюди приїхали долучитися до традиції. Цього року буде ще так, – говорить Наталя.
Якщо Орися дасть, то будемо всю коляду. Вона трохи норовлива. Будемо бачити, – каже Арсен.
Ліля Марусяк з донькою Ілоною – з Криворівні. Обидві – в народних строях. На ногах в Ілони – гумачки, які вона старанно відтирає від болота. Щодо переходу на святкування Різдва 25 грудня каже, що сприйняли цей крок позитивно.
Скорше – ліпше. Тепліше. Буде нагода два рази святкувати. Планую їхати до сестри, то святкуватиму і 7 також. Але стіл все одно треба було б. Бо 6 січня – Видорші, Водохресний святвечір, то все одно треба щось готувати.
Туристів у Криворівні каже, цього року особливо багато.
Майстриня з Києва Тетяна Федосенко теж приїхала разом із сім‘єю – трьома доньками.
Приїхали вперше. Це була давня мрія потрапити на оригінальну гуцульську коляду, бо вона не така як всі. І зірки такі не використовують. Чоловік служить на заході України. Тому ми з початку війни живемо на Мукачівщині. Я збираю інформацію про різдвяні зірки цього регіону. Будемо святкувати тут. І ми перелаштовуємося на ці числа – 24 та 25, хоча раніше святкували 7 січня.
Анастасія з Чернівців якраз гомонить з доньками Тетяни, Розповідає, що приїхала з компанією – чоловіком і друзями. Каже, що приїхати до Криворівні на Різдво було мрією кілька років. А здійснити її вдалося саме коли святкування перенесли на 25 січня.
На подвір‘ї храму з гурту туристів своїм строєм вирізняється Роман Ламанський. До нього навіть підходять незнайомці, аби зробити спільне фото.
Каже, родом з Черкащини, але стрій на ньому – Буковинський.
Мої друзі грали в театрі Курбаса і я перехопив у них цей стрій. Каптур – гуцульський, – говорить Роман. – Криворівня збирає усі регіони України. Був тут неодноразово. Різдво – це священне дійство. Навіть терти мак – це велике таїнство, коли макітрою у макогоні.
Розповідає, що мав нагоду бувати вдома і в отця Рибарука – з його донькою Олею вони пройшли шлях де Сантьяго, шлях Святого Якова разом. (Паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела – Ред.). Так подружилися. Спершу був дружбою у неї на весіллі. А потім – на хрещенні її доньки Марійки, де було 14 пар хресних.
З храму отець Іван Рибарук переходить на вулицю, де продовжує приймати причастя.
Рівно о 13:01 оголошує про початок коляди.
Вперше за 27 років ми вписалися в регламент і починаємо о 13, як і обіцяли. Це означає, що тут зібралися однодумці і однодушці, які прийшли сюди не тільки подивитися на автентику гуцульського Різдва, а й справді правдиво святкувати Різдво Христове Разом із Вселенським Патріархом Варфоломієм, з усіма нашими братами католиками і протестантами та з усією повнотою Христової Церкви. Бо ви ж пам‘ятаєте, що у світі є дві Церкви – Божа і “московська, – звернувся отець Рибарук до вірян.
Отець повертається на сходи храму і скликає гурти до благословіння. Аби усі 100 гуцулів з дев‘яти гуртів помістилися перед храмом, людям доводиться розступитися, хоча й не дуже охоче.Кожен колядник по черзі підходить до отця Івана, і поки той його благословляє, ще встигає запитати за справи в родині, навчання чи за батьків.
Розпочали коляду традиційно трембітанням та лунанням сурм. Під дрібний, але рясний дощ, який змінило погоже небо і веселка. Потім усі спільно виконали гімн України. Таке масове і святкове виконання пробирало до мурашок. Продовжили традиційною колядою. Під дріботіння дощу і чвакання болота під ногами.
Кожен з гуртів виконав по одній партії та вирушив від храму в коляду селами й присілками. Тут переповідати складно. Краще один раз побачити й почути.
Авторка: Ольга Суровська
