Такої традиції святкування Маланки, як у селі Белелуя, що на Снятинщині, нема у всьому Прикарпатті. Тут влаштовують бої Маланок між трьома сільськими кутами. З Маланкою ходять хлопці-ведмеді, які носять 30-кілограмові костюми. Цьогоріч у Белелуї Маланка скромна. Без боїв та деяких дійових персонажів. Маланкували лише діти, аби традиція жила далі. А гроші за коляду збирали для військових, пише Репортер.
Бо це традиція
Під сільською амбулаторією група чоловіків і хлопчаків перебраних у костюми різної нечисті. Старші настановляють молодших, поправляють їм костюми.
Кожен з тих старших ґаздів колись також був у Маланці. Така традиція у Белелуї передається споконвіку. Ніхто не знає, відколи вона у селі.
Мій тато з 1930 року і ходив, і я ходив, – каже Михайло Остафійчук. – Це покоління з покоління йде. Навіть у ті часи, коли забороняли, йшла Маланка. Я вже пам’ятаю, як зі Снятина приїжджав цілий загін міліції, аби розігнати. Але ґазди стали й сказали, що це наше свято і ми його будемо святкувати. Наші діди й прадіди святкували і ми будемо, бо це традиція.
Село Белелуя поділене на три кути – Великий кут, Берестів і Соківна. Кожен кут збирає свою Маланку. Є такі дійові особи: Маланка і Ґазда, Гуцул і Гуцулка, Дід, Баба, Шандари (поліцаї), Лікарі, а також Ведмеді, Чорти, Смерті і Жид.
І кожен кут між собою змагався – організовували борінку. Й у цьому особливість белелуйської Маланки. Але боротися могли лише Ведмеді, Чорти, Смерті й Жид.
Десь вже 27 років пройшло, як я ходив у Маланку, – говорить Петро Ісарук. – Від п’ятого класу ходив. Був за Гуцулку, за Бабу, за Газду. Як з армії прийшов, то був і за Чорта. То старших, вже після армії, брали за Ведмедя, Чорта, Смерть, аби боротися. Малих не допускали. Вони були за Лікарів, Шандарів. Зараз війна і зробили так тихонько, без борінки, аби пройтися селом, заколядувати й зібрати гроші для військових.
Гостять усіх
З-під амбулаторії старші ґазди та перебрані хлопці з колядою прямують до хати, де живе Маланка. Хто буде грати цю роль, обирають на третій день Різдва. Цікаво, що Маланку збирають окремо з самого ранку. Для цього запрошують спеціальну жінку, яка одягає наречених. Отак усе серйозно.
Чорти дзвенять дзвониками, люди виходять на вулицю, бо для села це велика подія. Колядники співають під хатою Маланки, далі їх усіх гостять. Навіть цікавих туристів приймають, як своїх.
Для батьків дуже почесно, що їхню дитину вибирають Маланкою, – кажуть Марія та Михайло Рожки. – Дуже почесно. Наш малий ходить від маленького – з шести років. Спочатку переодягали за Доктора, потім за Шандара, минулого року був за Гуцулку. І якщо вже був за Гуцулку, то наступний рік – Маланка. Така кар’єрна драбина.
Цього року лише два кути зібрали Маланку – Великий кут і Берестів. Маланка кута Берестів зібрала маленьких колядників, а Великий кут мав більше учасників і двох Ведмедів. Їхні костюми зроблені з сіна і кожен важить з 30-40 кілограмів. За Ведмедів Денис Тимчук та Олег Печенюк. Вони найстарші у гурті – їм по 17 років. Кажуть, що то не менш почесна роль, ніж Маланки.
Сіно на костюми ведмедів заготовляють ще з літа. Воно сохне, а потім після усіх різдвяних свят збираються спеціальні ґазди, які з цього сіна шиють костюми ведмедям.
Кожен кут має своїх майстрів. На Великому шиє тато цьогорічної Маланки – Михайло Рожко. Він з сусіднього села Устя, прийшов у Белелую в зяті й дуже йому сподобалась ця традиція і ця справа.
Каже, у них в Усті такої традиції нема, а шити навчили старші швагри.
Лише до дівчат і на цвинтар – до хлопців
За гуртом зачудовано спостерігає Наталія Шлемко. Із захопленням згадує, яка Маланка ходила в її дитинстві. А ще вона заколядувала дуже давню белелуйську колядку.
Набагато більше одягу такого давнішого було, більше людей приходило, а тепер уже трошки, – каже жінка. – Тим більше воєнний час. Але йдуть колядують, аби зібрати гроші на ЗСУ. Ходять лиш до дівчат. Для дівчини, то було за гонор, що прийшли до неї хлопці з Маланкою, її уважили. Жарти були, сміх цілим селом, бо перебрані хлопці дівчат зачіпають, підіймають, обнімають. На стадіоні йшли змагання – борінка. Така вільна боротьба і хто перше місце займає, той робить танці у вечір для дівчат. Потім цілий тиждень танці були. Наймали музикантів – цимбали, скрипка. Коли війни не буде, то далі буде ця традиція.
Від хати Маланки гурт з колядниками, у якому лише старші ґазди, йдуть колядувати до рідні хлопця, який грає цьогоріч головну роль. Йдуть до його дідусів, бабусь, хресних.
Потім йдуть до хати священника за благословенням, а далі – до хат, де є дівчата. Не важливо якого віку.
Маланка ходить з колядою лише по своєму куті. Хіба, якщо парубок має наречену з іншого кута, то можна вести Маланку до своєї дівчини.
З гуртом ходить Василь Марусик. Він – старший парубок. Це також почесна роль, бо він слідкує за усім, віншує, збирає гроші. Василю – 29 років, сміється, поки не вжениться, доти буде маланкувати.
Дуже особливий момент у белелуйській Маланці, що усі учасники йдуть на цвинтар. На могили хлопців, аби помолитися й запалити свічку. Але перебрані не йдуть. Вони лишаються біля воріт, а йдуть лише ґазди-колядники.
Авторка: Світлана Лелик
