Всі ми люди. Як живуть ВІЛ-інфіковані у Франківську

1 грудня весь світ відзначав день боротьби з ВІЛ / СНІД.

Як правило, цього дня розповідають про хворобу та як з нею боротися. Але, погодьтеся, говорити про проблему лише раз на рік замало. Як навчитися жити з ВІЛ / СНІД Репортеру розповіли в благодійній організації «100 % життя».

…з матрацами на смітник

БО «100 % життя» та Івано-Франківський центр СНІДу співпрацюють з травня 2017 року. Перед початком роботи підписали угоду. В «100 % життя» надають психологічну допомогу, а в центрі СНІДу хворих обстежують та лікують медикаментами.

«До нас приходять люди, які потрапляють в групу ризику, – розповідає соцпрацівник Сергій (прізвища тут не буде, бо чоловік сам живе з ВІЛ вже 16 років). – Для початку ми робимо тест. Якщо результат позитивний, тоді направляємо на ІФА (імунно-ферментний аналіз), який роблять в центрі СНІДу. Якщо аналіз позитивний, людину ставлять на диспансерний облік. Потім починаємо готувати хворого до антивірусної терапії. Коли випадок важкий, людина потрапляє у стаціонар – зараз там 12 людей».

Сергій каже, що лікування ВІЛ / СНІДу пожиттєве, а приймати ліки потрібно суворо за прописаним графіком, в один і той самий час. З цим краще не гратися. Ну а якщо ще й виявити хворобу на ранніх стадіях, то можна прожити довге й щасливе життя.

«Ця хвороба дуже підступна і дов­гий час про неї можна не підозрювати», – говорить Сергій.

За його словами, в більшості випадків швидкий тест проходять люди від 18 до 20 років.

«При будь-якому результаті ми проводимо з ними освітню роботу, – розповідає соцпрацівник. – Пояснюємо, що таке ВІЛ / СНІД, як стримувати хворобу, що можна робити, а що – ні. Також приходять інфіковані, залежні від алкоголю чи наркотиків. Їм ми допомагаємо відновити втрачені документи, виробити групу інвалідності, оформити прописку в «Будинку нічного перебування». Також надаємо медичний супровід, якщо потрібно».

За словами Сергія, нерідко роб­лять тест й медики, які контактують з ВІЛ-інфікованими.

Читайте: Гуцульська бриндза отримала захист за географічним походженням

«Сумно, що вони часто навіть не знають, якими шляхами передається хвороба. Я коли запитую: «Був контакт з біологічними матеріалами хворого або ризикована поведінка?», у відповідь махають головою, що ні. Таке не-розуміння створює бар’єр – пояснює Сергій. – Часто наші підопічні розказують, як до них ставляться в лікарнях – дають окремі палати, або, після випис­ки, викидають ліжка з матрацами на смітник. Деякі люди не розуміють, що інфіковані теж заслуговують на нормальне життя».

І тут слід нагадати: ВІЛ / СНІД передається лише через кров або статевим шляхом, коли секс незахищений. Рідше буває, що інфікована мама вже народжує хвору дитину або передає хворобу через грудне молоко.

Право знати

«Я потрапила в «100 % життя» чотири місяці тому, – розповідає Христина (тут теж без прізвища). – Справа в тому, що мені мали робити операцію в обласній лікарні. Я знала, що в мене ВІЛ, раніше вживала наркотики. Але не знала, як про це сказати лікарю».

За словами Христини, вона наслухалася історій, коли пацієнти розповідали хірургу про свій статус, а потім помирали в кутку приймального покою лікарні, не дочекавшись допомоги.

«В мене були сумніви щодо моралі і людяності лікарів. Тож я звернулася за порадою до Сергія, – каже Христина. – Він розповів, як воно повинно бути за законом, про відповідальність за ненадання допомоги. Також сказав, що хірург має право знати правду».

За словами Христини, щоб остаточно її заспокоїти, Сергій запевнив, що він буде стежити за ситуацією. І, в разі потреби, відразу обіцяв прийти на допомогу. Дівчина прийняла рішення, розповіла напередодні операції хірургу про свій статус. Все пройшло добре.

Головне – підтримка

«15 років я жив у Одесі. В мене там була сім’я, але посварилися з дружиною, розійшлися, – розповідає свою історію Руслан. – Згодом знайшов іншу жінку, жили разом. Від неї я й заразився ВІЛ. Дізнався про це згодом, коли мені робили операцію на вени, через варикоз. До того часу колишня жінка вже померла. Спершу не міг повірити, сумнівався. Та коли повернувся додому, в Рогатин, пішов у поліклініку ще раз перевіритися. Тест був позитивний».

У поліклініці йому дали контакти центру СНІДу. Вже у Франківську він пройшов повний курс обстеження.

Читайте також: Прийняти і йти далі. Як нині франківці живуть з ВІЛ

«Мені допомогли виробити групу інвалідності, лежав в стаціонарі дов­ший час, – розповідає Руслан. – Крім того, що в мене СНІД, під час обстеження виявили ще й гепатит В і С. Але почав лікуватися одразу і хвороба не прогресує».

Чоловік каже, що всі консультації безкоштовні, а от деякі ліки треба купувати за свої гроші. Тому без роботи не сидить – зараз працює на автомийці.

«Після того, як мої близькі дізнались, що я інфікований, то ніби забули про мене, майже всі відвернулися, – із сумом каже Руслан. – Спочатку моя мама і син, з якими я живу…. Вдома мені виділили окремі тарілки, ложки, їв я окремо. Я їх розумію, бо таке важко сприйняти. Але зараз все змінилось. Після лікування переконалися, що в цьому немає нічого страшного, кожен може потрапити в список інфікованих. Для мене ж зараз головне – їхня підтримка».

Автор: Богдан Мисюк