21-річний Назар Раць із села Хохоніва Галицького району за минулий рік зробив неможливе. Маленькими кроками, вперто й через біль – він почав ходити. А ще два роки тому хлопець був повністю паралізований після травми, яку отримав у ДТП.
Нині медики прогнозують, що він має добрі шанси на одужання. Але на реабілітацію потрібні кошти, пише Репортер.
На обійсті Раців усе охайно, гарно поскладано. Біля сходів до хати стоїть візок, а за ним приперті до стіни милиці. Сходи високі, стрімкі. Вони є частиною Назарової реабілітації. Хлопець піднімається і спускається ними по кілька разів на день.
А ходити Назар почав лише у квітні минулого року. Рідні й реабілітологи переставляли йому ноги і так змушували тіло згадувати про ходіння. Зараз він уже може десь годину ходити сам – по хаті чи на вулиці.
Назар сидить на великому ліжку й дивиться телевізор. Худий, високий і якийсь дуже серйозний. В очі одразу кидаються великі шрами на голові та шиї.
До речі, сидіти самостійно хлопець почав лише на початку цього року.
Каже, після важкої травми, яку отримав у ДТП, взагалі був нерухомий. «Один професор у Франківську сказав, що як буду сидіти у візку, – то вже прогрес», – посміхається Назар.
В аварію хлопець потрапив 23 липня 2017 року у сусідньому селі Загір’я. Назар і досі не знає, що саме сталося. Їхав на мопеді, а потім прийшов до тями вже в лікарні. Чи сам вдарився, чи машина збила – досі невідомо. Каже, зараз головне – стати на ноги.
У тій аварії Назар отримав травму шийного відділу хребта – перелом чотирьох хребців та набряк шийного відділу спинного мозку.
Раць Назар,20 років,травму отримав 23.07.17р забій спинного мозку важкого ступеня на рівні шийних сегментів С1-С2,С5-С6.Деякі моменти відновлення ходьби.
Posted by Центр відновного лікування "Модричі" on 2018 m. spalio 24 d., trečiadienis
Далі були реанімація, важка операція. У його шиї нині стоїть пластина, яка підтримує хребет.
Назар розказує про хлопця, який зайшов до нього в палату, коли той лежав у Франківську. У того була така ж травма.
«Його, до речі, теж Назар звати, – розповідає Назар. – Він уже був шість років після операції і прийшов, бо його турбував хребет. Він тоді нам сказав, аби ми не опускали рук, що він викарабкався і ми зможемо. Це якось дало надію».
З того часу Назар і його рідні налаштувалися лише на перемогу. Лежати взагалі не хотів, бо ж треба відновлюватись. І коли Назара на чотири місяці виписували додому з лікарні, аби відпочивав, – його це не влаштовувало.
Ліг на місяць до лікарні в Галичі, там робили масажі. Рідні розминали, розтирали, розгинали ноги, пальці. Там же їм порадили реабілітаційний центр у Винниках, що на Львівщині. І нерухомого, але впертого, Назара повезли туди. Їздили тричі по місяцю. Після Винників була реабілітація у Модричах – також на Львівщині, у приватному центрі. Там були десь місяць. З Назаром завжди була або мама, або його дівчина – Наталя.
Вони познайомилися ще задовго до травми. Наталя працює в пологовому у Галичі і завжди, через день-два, після роботи приїздить до Назара. Вони багато гуляють. Крім мами, Наталя і є його основною підтримкою.
На холодильнику висить фото-магніт. Там серед зелені – усміхнені Наталя й Назар. Обіймаються. Дівчина каже, фото робили якраз за тиждень до травми.
Наталя допомагає Назару піднятися з ліжка. Хлопець хоче продемонструвати, що він нині може. Дуже повільно пересуває ноги, але йде. Наталя лише підтримує.
Дівчина розповідає, як рік тому вчили Назара ходити. Мама тримала за одну руку, а вона за іншу. Потім це все закріплювали на реабілітації у центрі.
Назар дочовгує до дерев’яної драбини, яку зробив і встановив Наталин батько. Там хлопець займається щодня по годині. Тримається, присідає-встає чи піднімає ноги по черзі.
Посміхається, що змушувати його не треба. Тяжко, боляче, але робить, бо мусить.
Вдома Назарова реабілітація – це старі п’ятикілограмові гантелі, стійка і сходи на вулицю. В кутку педалі від старого велотренажера. Назар пояснює, що принесли його хлопці і обіцяли зробити для нього такий тренажер, аби міг крутити й качати ноги…
Але в будь-якому разі йому ще потрібна фахова реабілітація. У Модричі вже не їдуть, бо там, хоч і результативно, але задорого – 120 тис грн на місяць. Минулого разу рідні самі назбирали гроші – тримали коні, корови, свині, то все продали.
Назар знайшов ще один реабілітаційний центр – у Рівному, за 60 тис грн. Каже, за відгуками хлопців, що там лікувалися, – результати є. Тож записався на чергу.
Пані Тетяна, мама Назара, зітхає, що після смерті чоловіка, який відійшов шість років тому, син був її великою підтримкою та допомогою. Віддасть за нього останнє.
Жінка ніде не працює, бо постійно біля Назара. Також має ще молодшого сина Олега, який навчається у школі. Назбирати коштів на реабілітацію у родини нема звідки.
Реквізити для допомоги:
Приватбанк,
картка № 5168 7573 1054 3766
Раць Тетяна Михайлівна
Comments are closed.