«Пам’ятайте, якою ціною нам дається синє небо і жовте поле. Зробіть так, щоб пам’ять про нас ніколи не була забута для майбутніх поколінь», – так сказав воїн 80 десантно-штурмової бригади Олег Гринішак на похороні односельця, який загинув на війні.
Нині рідні Олега усіма способами виконують ці його слова, пише Репортер.
“Ковтав” книги на фронті
Олег Гринішак народився 9 квітня 2022 року в селі Назавизів, що біля Надвірної. Ріс дуже цікавою активною дитиною. Дуже любив книги та спілкуватися зі старшими людьми. Коли мав вісім років, несподівано померла його мама Люба. Саме вона прищепила Олегу любов до книжок.
Олега та його старшого брата Івана виховували батько Юрій та бабуся Ольга. За словами батька, Олег з підліткового віку цікавився військовою справою, розпитував про службу в армії, про десант, казав, що також піде туди служити.
І пішов. Це був 2021 рік. Олег підписав контракт з 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. Повномасштабне вторгнення десантники зустріли на Миколаївщині.
Батько також пішов на війну, служив у 65 бригаді. Тепер він вдома, бо син тут.
Така дитина була, що завжди з ним була книжка, навіть, на війні, – розповідає бабуся, Ольга Гринішак. – Він з фронту посилки з книжками пересилав. Прочитає, в ящик і додому. А у відпустку прийде, то рюкзак такий тяжкий – а там книжки.
Бабуся замінила Олегові маму. Він ріс біля неї у любові та повазі до старших людей.
Він з хати не виходив, аби мене не обійняти й не поцілувати, – розповідає пані Ольга. – А як забуде, то з воріт вертається. Дуже бабусю любив, а я його ще більше. Завжди казав мені бабуся, дуже рідко – баба.
Став прикладом для молоді
Рідна тітка Надія Гринішак каже, Олег розумом ріс не на свої роки. Ніколи нікого не принижував, а навпаки захищав. Коли бачив, що людина десь не дуже на правильну дорогу стала, то навіть намагався направити її на добрий шлях.
У людях старався бачити щось хороше, – говорить пані Надія. – У Надвірній Олег знав усіх, навіть безхатьків. Був один такий чоловік у місті, з яким Олег любив поговорити. Казав про нього, що хоч і безпритульний, але дуже начитаний.
Коли Олег приїздив з війни, то просив піти з ним до сповіді, – каже старший брат Іван Гринішак. – Якось у неділю після служби наш священник закликав нас на каву. Отець Василь запропонував, аби Олег виступив перед дітьми. У них зав’язалась дискусія на тему молодого покоління. Олег сказав, що першим ділом у школах він би запровадив посилене вивчення історії України. Аби цей урок був на першому місці. Не мову, а саме історію України. Сказав, що діти мають знати, якою ціною їм дається життя.
За словами брата, Олег уже став прикладом для молоді, бо малі хлопчаки приходять саме до його портрета, адже Олег – один із наймолодших загиблих воїнів у громаді.
А потім я бачу десь у соцмережах пости та відео про Олега, про його героїзм, – розказує Іван.
Знищена ворожа техніка – це особлива радість
Олег Гринішак воював у взводі протитанкістів. Його побратим Петро «Фантом» Дичок розказує, що перші місяці війни були дуже тяжкі й приходилося вчитися на ходу. І в Олега це дуже добре виходило.
У нього горіли очі, коли йшлося про бойову роботу, – пригадує Дичок.
Вони близько трьох місяців працювали в одному розрахунку, тобто в одній групі.
Ми тоді були у напрямку Соледара – під Попасною, – пригадує Петро. – Були у нас бої з псковським десантом. Ми з Олегом підбили їхню бойову машину. Дуже гарно згоріла. Ну, тоді радості було! Дуже багато емоцій. В принципі, кожна знищена техніка – це особлива радість.
Сергій «Фішик» Рибак розказує, що сама постать Олега була шляхетна – високий, дужий, статний.
Олег був розуміючою і терплячою людиною, – говорить «Фішик». – Його емпатія змушувала й самому дивитися на інших людей і розуміти їх. Від нього самого йшло розуміння. Він не засуджував, а намагався зрозуміти, пропустити крізь себе. І звідти вирішував, як ставитись до тої чи іншої людини. Бо якщо людина гнила, він одразу це бачив.
Сергію 39 і коли спілкувався з Олегом, то каже, було відчуття, наче в тілі 20-річного юнака живе людина вже дуже досвідчена, яка щось уже пожила.
Михайло «Борщ» Малих розказує, що в Олега було два позивні. Побратими кликали його «Гуцул», а ще «Бабай». Останнє – прізвисько з мирного життя, від друзів. В Олега над вухами волосся сильно крутилося, то хтось сказав, мовляв, як у бабая.
Позивний «Борщ» Михайлу дав Олег, бо той якось приготував такий добрий борщ, як вдома. Михайло згадує, що Олег був не лише дуже начитаним, а й побожним. Він кілька разів перечитав Святе Письмо і брав його з собою у найгарячіші точки.
Олег ніколи не йшов снідати не помолившись. Так само ввечері без молитви не лягав спати, – розказує Михайло. – Олег постійно віддавав Йому шану – кожен ранок, кожен вечір.
Після війни хотів стати священником
Михайло розповідає, що напередодні, як загинув Олег Гринішак, вони отримали одне з найтяжчих завдань. Треба було зайняти певні позиції. Мали йти Олег, Михайло та побратим з позивним «Сапсан».
Почали готуватися та збиратися. Та перед від’їздом Олег сказав, що Михайло з ними не піде, а буде у запасі.
Ще Олегу тоді прийшов перевід в іншу бригаду, за словами Михайла, він міг уже не йти на те завдання, мав право. Та Олег сказав, що не кине «Сапсана».
25 жовтня 2023 року їхня група підірвалась на розтяжці. Олег і снайпер Михайло Матіїв загинули одразу. «Сапсан», який йшов останнім, – вижив.
Тіло снайпера вдалося забрати майже одразу. А Олега побратими не могли винести протягом трьох днів, через сильні обстріли. “Борщ” був серед тих, хто йшов по його тіло.
Не було страху, що я загину, ляжу біля нього, – згадує Михайло Малих. – Була тільки одна ціль – піти й забрати його звідти. Доставити додому за будь-яку ціну. Бо він віддав за мене своє життя. Він мене зберіг тоді, коли не взяв з собою.
Олег загинув 25 жовтня на День капелана. Після війни він хотів стати священником. Олега поховали 1 листопада.
Також у селі Назавизів є особливий дзвін – дзвін Воїнів Миру. Саме на його освячення мав приїхати Олег з батьком і зробити перші удари – як батько-воїн і син-воїн. Дзвін відкрили 5 листопада. Перший удар зробив пан Юрій і 11 військових із села Назавизів, які тоді були вдома.
В Олеговій кімнаті батько зробив музей. Тут усі синові речі – книги, прапори, патчі, форма, берці, пробитий осколками бронежилет і Святе Письмо, з яким Олег був до кінця.
Також днями у Назавизові презентувати книгу спогадів про Олега Гринішака «Мій блиск проб’є темряву, моє світло розжене морок». Це його улюблена цитата з книги «Відьмак» Анджея Сапковського.
Авторка: Світлана Лелик
