Вкотре згадав анекдот, що його розповідав один із персонажів «Кримінального чтива». Про овочів. У ньому йдуть три томати: тато-томат, мама-томат і синок-томат. Малий постійно відстає. Татуся, зрозуміло, це дратує. Він наступає на синка й каже: «Не гальмуй, Кетчупе». Ми робимо щось подібне: раз-у-раз наступаємо на істину та кажемо їй: «Не гальмуй, казочко».
Тепер багатьом із нас здається, що громада (суспільство, соціум) зіткнулося з глобальним заколотом системи, накрученим на фейкову загрозу коронавірусу. А мені здається, що все навпаки. Реальна вірусна пандемія зіткнулася з чимось, віддалено подібним на громаду (суспільство, соціум). З тим чарівним полем, на якому ростуть не томати, а пластмасові пляшечки з кетчупом, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Статистичні одиниці споживаючої спільноти демонструють дивні реакції на просту ситуацію. Бо ж ситуація направду не складна й не нова для людства.
Епідемії час від часу навідають нас. Про це розповідають літописи й мемуари. Про це написані наукові дослідження і романи, зняті художні й документальні фільми. Футурологи та просто розумні люди неодноразово попереджали про те, що одного дня насилля людей над природою повернеться до нас у вигляді інфекційної хвороби. Що з усіх клінічних практик сучасної медицини найвідсталішою є практика боротьби з інфекціями.
Сталося те, що мало статися. Неповоротка китайська бюрократія завадила медикам стримати вірус в межах його «малої батьківщини». Зараза рушила світом. Десь швидше, десь повільніше. Люди сіли в карантині, очікуючи ефективних ліків і зниження агресивності патогену. Є що їсти, є майданчики комунікації. Все начебто зрозуміло. Але ж не для шизоїдного чарівного поля.
Читайте також Володимир Єшкілєв: Про касти в епоху вірусів
Його мешканці щось кричать про зґвалтовану свободу. Про те, що краще вмерти, стоячи і пчихаючи, ніж вільно дихати на колінах. Про злочинну владу, яка злочинно видає грип за чуму та не менш злочинно кайфує від можливості заборонити людям смажити шашлики. Про антихриста, який не дає показати святкового кошика добрим сусідам і тим розхитує фундамент всесвіту. Бо ж відомо, що всесвіт стоїть на посвяченій ковбасі.
Можна зрозуміти продавців шаурми, які вимагають відкрити ринки. Але що змушує дорослих, розумних та адекватних інтелектуалів переповідати історії, придумані божевільними, фейкмастерами та провокаторами? Може, люди з певним складом психіки просто не годні пересидіти вдома три-чотири місяці?
Є підозра, що справа не лише в нетерплячих і хворих на клаустрофобію. Справа у шизоїдному перекодуванні світу, що відбувається на наших очах. У глибоких присмерках розуміння, підтримуваних масовою установкою на рівність усіх «неруйнівних» дискурсів.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про площину і простоту
Бачимо наслідки цієї установки, яка фактично зрівнює у правах трансляції і голос практикуючого фізика і голос диванного мудя, що обстоює теорію пласкої землі, бо йому «так бачиться». Відповідно, «широкі маси» нині не здатні відрізнити меседж професійного епідеміолога від порад народного цілителя або жартів мережевого приколіста.
Маси, зрештою як і завжди, прагнуть почути «добрі поради». Маси хочуть простих відповідей на питання межового рівня складності.
Маси готові руйнувати транслятори 5G, бо вони «розповсюджують вірус». Маси вірять у вертольоти, що розпилюють дезінфектори. Маси вірять у стадний імунітет і в те, що до осені «все повернеться до тями». Натомість, замість стадного імунітету маємо лише стадні міфи та примарне сподівання на те, що підсумком карантинного нетерпіння буде не «нова шизоїдність», а «нова нормальність».
