Так стається, що певна наукова галузь на певний час набуває значення «головної науки» країни. Кажуть, що до цього спричиняється багато факторів.
Риси національної вдачі, настрої часу, військові або ж торговельні потреби, спалахи культурної та цивілізаційної експансії. Перелік можна продовжити, пише Володимир Єшкілєв у “Репортері”.
У німецьких державах XVIII – першої половини ХІХ століття «головною наукою» була класична філософія, котра створила світоглядні передумови об’єднання німців у єдину імперію. А розквіт теоретичної механіки і фізики в радянських університетах 20-30-х років минулого століття багато в чому обумовив майбутні космічно-ядерні успіхи.
В нашій науковій сфері у 90-ті настали часи занепаду. Критично деградували природничі науки. В гуманітарній галузі, котра за радянських часів й без того виглядала задрипанкою, занепад не був настільки наочним. Проте, якщо не враховувати кількох «ґрантоїдських» острівців, усе там спростилося до рівня Грицевої читанки.
Ця «простота» виявилася співзвучною вимогам доби.
Менеджмент та юриспруденція виявилися заважким тягарем для населення, твердо зорієнтованого на обробку присадибних «соток» та обслуговування завсідників наливайок. Після важкої праці на грядках ані таблиця Кене, ані норми конституційного права якось не лізли у стомлені сонцем голови обивателів. Що вже й казати про рівняння та хімічні формули. Зате в ці голови легко застрибували вірші й пісні. І стрибали в тих головах, стрибали, стрибали…
Трон головної науки посіла філологія. Вся «гуманітарщина» перейшла на задні двори Її Величності науки про Слово. Першою впала власне література, де знайшли себе амбітні спеціалісти з мовознавства та історії літератури. Й де за мовними іграми та складнопідрядними реченнями не можна було розібрати нічого – ані сюжету, ані персонажів. Другою жертвою стала журналістика. Вже мало хто міг скласти вправний репортаж або ж узяти інтерв’ю в інтелектуала. Зате глибоких знавців правил використання літери «ґ» з’явилися легіони.
Настав момент, коли мені здалося: ось-ось на скрижалях доби напишуть «Все буде філологія!». Напишуть і поставлять крапку.
Але, як то часто буває, сталося інакше. Мільйонами вогників спалахнули екранчики планшетів і смартфонів. Картинка перемогла Слово. Ця історична перемога візуального над вербальним була такою приголомшливою, що під шумок література скинула з себе хомут аудиторного «високого штилю» й знову заповзялася розповідати людям цікаві історії. Та й журналістика перестрибнула на блоги і телеграм-канали, де знову повернулася якщо не до живої присутності то до адекватної форми існування.
Філологію, воленс-ноленс, посунули з престолу головної науки. А той престол – в супроводі ІТ-технологій – негайно зайняли близькі й далекі родичі кібернетики. Скинуту королеву на мить підхопила всюдисуща політика, поюзала її для своїх неблагодатних потреб, та й викинула в кафедральний морок.
Найсмішніше (а, може, навпаки – найсумніше) у тому всьому те, що переважна більшість філологів цих галузевих перипетій не помітила. Не відчула ані сходження своєї науки на трон, ані того, що трапилося потім.
«Яка там «головна наука»! – каже мені знайомий доцент-філолог. – Про що ти, чоловіче, говориш. Як не було нормальних зарплат у викладачів, так і далі немає. Як 30 років тому сиділи в одному місці, так і сидимо».
Це доречне зауваження викликає в мене низку питань, скажімо так, світоглядного порядку. Одне з яких: чи можна в тому згаданому доцентом місці ставити умоглядний трон нової провідної наукової галузі, чи там надто вузько для такої меблі?
Comments are closed.