Люди все менше фантазують. На ринку стільки чужих фантазій, що людям ліньки придумувати власні. Вони звикають купувати фантазії, вироблені професіоналами, розрекламовані, розфасовані, упаковані. Іноді навіть сертифіковані.
Люди починають боятися власних фантазій. Коли власна фантазія опановує їхній мозок, вони йдуть до психіатра. Але коли телевізор або ж фейсбук вселяють туди ж фантазію, вироблену іншими, людина не чинить жодного спротиву. Не турбується і не панікує. Людина сприймає фантазію-вірус як щось, створене для споживання. Людина не здогадується, що продуктом для споживання є вона. Що віруси з’їдають цілі покоління. Що навколо ходять тіні спожитих. Тисячі, мільйони вмістилищ стандартних фантазій.
Люди все менше думають. Адже у стандартних фантазіях закладені відповіді на всі питання. Навіщо напружуватися, якщо навколо стільки підказок і добрих сил, які готові сформулювати та впорядкувати для тебе все те, чому ти не можеш або не здатний знайти форми, місця і значення.
Час від часу людей охоплюють погані передчуття. Їм здається, що ними хтось керує, що вони живуть у світі, котрий створений зовсім не для їхнього задоволення. Коли погані передчуття загрожують стати пануючими, в світ запускають зграї свіжих фантазій. Вони подібні до старих, лише розмальовані іншими фарбами та підкріплені відредагованими танцями й піснями.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про деградацію
Є фантазії стрижньові та вторинні. Одна зі стрижньових фантазій впевнює кожне нове покоління в його унікальності. Цю фантазію в різні часи одягали в інший одяг. Тим поколінням, що нині вже доживають віку, розповідали, що вони є будівниками світлого майбутнього. Наступним теревенили про царство свободи, технологічну революцію та особисту самореалізацію.
Кожне нове покоління входило в доросле життя впевненим, що воно житиме змістовніше і щасливіше за батьків-лузерів. Насправді всі покоління закінчували свій історичний шлях однаково – на руїнах сподівань, тримаючись за виблякле шмаття вірусних фантазій і впевнюючи себе у реальності якихось там «досягнень». Найостанніше покоління закінчить так само. Ховаючись у віртуальних джунглях від бридкої реальності.
Невелика кількість людей намагається втриматися за межею світу фантазій. Вони намагаються зберегти знання про те, що земля кругла, що Наполеон не завжди був тортом і що всі революції закінчувалися встановленням ще жорсткішого контролю з боку переможених чабанів над гордими вівцями-переможцями.
Цих людей вірусна система могла б давно знищити, але їхнє існування також є однією з умов гри, що триває тисячоліття. Адже ту машину, яка продукує фантазії, треба постійно перезапускати. Якщо носії фундаментальних знань зникнуть, то чергового перезапуску може й не відбутися.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про «гібридну махновщину»
Залишається сказати про хазяїв цієї машини. В мене є абсолютна впевненість, що ще 120 років тому ці хазяї направду існували. Але тепер їхнє існування під сумнівом. Звісно, можливо, що вони стали віртуозами анонімності та публічної неприсутності. Проте є підозра, що вірусні фантазії опанували розумом хазяїв машини і що тепер вона працює в режимі простого самовідтворення.
Але святе місце, як відомо, порожнім не буває. Невдовзі штучний інтелект перейде з позиції техніка машини на позицію її господаря. Квантовий розум перезапустить її в середині ХХІ століття вже сам, без допомоги критично мислячих недобитків. Що ж буде з ними? Їм лишиться доживати віку на узбіччі смислів і подій.
А майбутні покоління підуть далі. Себто колом. Тим, яким білочка з хом’ячком бігають для фізкультури.
