У Хорхе Луїса Борхеса є притча про народ, що був вигнаний з власної землі, виштовхнутий до іншої сторони дзеркала. Спочатку все було як завжди. Вигнанці перетворилися на відображення імператора – свого завойовника. Але з часом у задзеркаллі вони зазнали мутацій, фундаментально змінилися і повернулися непереможними. Їх не впізнали. Коли вони назвали себе, їм не повірили.
Навколишня реальність вже 30 років виштовхує у задзеркалля тих, хто відмовився її визнавати. Тіла виштовхнутих все ще тут, межи нас, проте все інше вже по той бік дисплею, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці на “Репортері”.
Тобто – в тих світах, де агресивні неуки не мають такої влади, як тут. Там, де розраховуються криптовалютами, а заробляють виробництвом ідей і приколів.
Ті, які продовжують визнавати реальним лише те, що можна помацати, забули про емігрантів. Ті, які залишилися, навіть не розуміють їхньої мови. Окремі слова розуміють, а загального змісту – ні. Адже в задзеркаллі не дивляться в телевізор. А ті, які залишилися, тепер пам’ятають лише телевізійну мову. При тому одні з них вважають, що розмовляють українською, а інші – російською.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про цивілізацію невивчених уроків
Може, нам лише здається, що емігранти відкочовують до віртуальних світів назавжди. Може, Всесвіт хоче лише полікувати себе, відпочити від безупинної еволюції мінералів і тіл? Відпочити у сквериках цифрових санаторіїв. А потім тріумфально повернутися «в себе», вичавлюючи новим змістом змертвіння намацальних речей.
Сама тілесність на очах втрачає свою актуальність. Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій невпинно набувають цифрової форми. Безсмертної, невразливої для часу, міфів, афер та мандрів зрадливої пам’яті. Ми стаємо свідками того, що тілесність припиняється як монополія. Як єдино можливе місце нашого мешкання.
Середньовічні містики були б у захваті від такої перспективи. Адже вони так наполегливо воювали з тілом: забороняли тілесні насолоди, палили відьм на вогнищах, переслідували презентації тіла в мистецтві, писали трактати про тимчасовість тілесної бридоти.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про невідворотність
Нині їхню справу продовжили мешканці задзеркалля – інтернету та ігрових світів. Фанатичні, невиспані й немиті, наче ті учні Савонароли, вони упосліджують тілесність, майнячи біткоїни, блукаючи соціальними мережами та мастурбуючи біля своїх моніторів. На яких – в кращому випадку – домашнє порно, але все частіше – віртуальні персонажі японських і корейських мультиків. На яких, за бажанням, тепер навіть одружуватися можна.
«Якщо «віртуальне» дійсно означає зникнення реальності, – міркував філософ Бодрійяр, – то воно, можливо, насправді є погано усвідомленим, але сміливим вибором самого людства: воно вирішило клонувати свою тілесність та свої статки в іншому Всесвіті».
За кілька наступних десятиліть світ остаточно розділиться на дві ворогуючі партії – на переселенців і тих, хто залишився ховати своїх мерців. Штучний інтелект стане союзником перших, другі затято охоронятимуть традицію. Глобальне згіршення, якого ми очікуємо, радше за все, допоможе обом партіям. Перші отримують додатковий стимул для переселення, другі зміцніють у вірі в диявольську суть задзеркалля та його матері – Техніки.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про війну і заробітки
Їхні стежки розходитимуться все далі. Все більше молодих і незгідних залишатиме доми народження заради домів вибору. Нові й нові шматки реальності розчинятимуться у своїх відображеннях.
А відтак настане той день, коли емігранти повернуться, щоби виправити стару реальність згідно зі своїми уявленнями про добро і зло. І виявиться, що нічого спільного з тими, хто залишився, в них немає. Навіть спільного ворога, проти якого вони могли б об’єднатися.
Comments are closed.