Від початку повномасштабної війни з Донеччини евакуювали понад 1,2 мільйона людей, з них 192 тисячі — діти, а ще близько 46 тисяч — люди з інвалідністю. Лише за останній тиждень — вдалося вивезти дві тисячі осіб. Водночас у регіоні все ще залишаються 268 тисяч жителів.
Серед них — лежачі, старенькі, родини з дітьми та тваринами. Для них евакуація — виклик, а життя після неї — нове випробування. Це спільний матеріал «Точки Сходу» та «Репортера» — про тих, хто рятує найвразливіших і створює їм нові домівки у безпеці.
«Білий янгол»: евакуація під обстрілами
Евакуація на Донеччині триває. Тих, хто наважується виїхати, рятує спецпідрозділ поліції «Білий янгол».
Його начальник Геннадій Юдін розповідає, що зараз найбільше заявок надходить із Костянтинівського та Покровського напрямків. Підрозділ вивозить дітей, дорослих, літніх та маломобільних людей фактично з-під обстрілів.
Для евакуації використовують броньовані машини, оснащені системами РЕБ, Starlink, бронежилетами. У шоломах як поліцейські, так і евакуйовані.
Усього в команді 25 осіб, всі пройшли навчання з домедичної допомоги. В кожному екіпажі — 2–3 фахівці, у машину поміщають до 9 евакуйованих. «Білі янголи» щоденно вивозять людей з чотирьох напрямків: Краматорського, Покровського, Волноваського та Бахмутського.
До кінця 2023 року ми не знали, що таке FPV-дрони. До цього по нас були скиди з “Мавіків”. Наприкінці 2023 року, при заїзді в Авдіївку, вперше потрапили під FPV-дрон, — згадує Геннадій.
Розповідає, тоді в автомобілі вже була жінка, яку евакуювали, і всі її речі.
Таке щастя, що він не потрапив всередину авто. Розірвався поруч, коли ми були на вулиці біля машини.
Загалом 10 людей у підрозділі отримали поранення під час евакуацій, деякі досі на лікуванні. Але серед евакуйованих не постраждав ніхто.
Евакуація дітей — пріоритет
Особливу увагу підрозділ та місцева влада приділяють евакуації дітей. Усього на Донеччині перебувають 200 тисяч хлопчиків та дівчат, із них 113 — на території активних бойових дій, а 46 дітей — у п’яти громадах, в яких оголосили примусову евакуацію: Лиманській, Добропільській та Дружківській.
За минулий тиждень евакуювали 55 дітей з 38 сімей, — повідомила начальниця служби у справах дітей Донецької ОВА Юлія Рижакова.
Водночас евакуація проводиться лише за умови виїзду дитини з одним із батьків або офіційним опікуном. Такі сім’ї перебувають під контролем служб у справах дітей.
Крім цього поліцейські нерідко вивозять й домашніх тварин. Для цього в їхніх машинах є переноски. У випадку великої кількості тварин допомагають волонтери організацій «12 вартових» та «Порятунок тварин Харків». Було й таке, що вони евакуйовували навіть коней.
Транзит, переселення і координація між регіонами
Після евакуації людей доставляють до транзитного центру в Павлограді. Там їм надають психологічну, юридичну допомогу, оформлюють виплати — 10 800 гривень на людину. За останній тиждень людей розселяли в Дніпрі, Львові, Київській, Полтавській, Тернопільській областях, одна родина отримала прихисток у шелтері БФ Save Ukraine в Ірпені.
Разом з волонтерами переконуємо, надаємо листівки, показуємо відео, де вони можуть залишитись, куди виїхати. Це також організації “Схід SOS”, “База UA”, “Янголи Спасіння”, “Проліска”, — каже Юдін.
Часто люди спочатку евакуюються ближче до дому — в інші міста Донеччини чи на Дніпропетровщину. Були випадки, коли їх доводилося вивозити повторно, але вже подалі від лінії фронту.
Нещодавно ми сімейну пару вивезли. Я їх вже не пам’ятаю, а вони пам’ятають мене, бо я вивозив їх з Авдіївки у Покровськ. Люди поїхали до Павлограда на транзитний шелтер з волонтерами. Потім їх перевезли до Полтави, надали соціальне житло. Вони дзвонили, розказали, що добре облаштувалися.
Сам Геннадій точно знає, що відчувають люди, вимушені залишати дім. У 2023-му він виїхав з Авдіївки до Покровська, потім — до Краматорська. Його родина нині перебуває на Київщині.
Я на усіх евакуаціях, коли вмовляю людей, кажу: тут кращого не буде. Погляньте на Авдіївку, звідки я сам — що там відбувається після приходу росіян. Люди тільки виживають, немає ні магазинів, ні світла, — каже Геннадій Юдін.
Попри втому, стреси та ризики, «Білі янголи» щодня виїжджають рятувати тих, хто досі перебуває на Донеччині. Рідні таких людей можуть залишити заявку на евакуацію за номером телефону «Білих янголів» — 066-56-19-102 або місцевої адміністрації — 0-800-500-121; +380730500121 (Viber, Whatsapp, Telegram, Signal). Для тяжкохворих та осіб з інвалідністю — 0800332614.
Залишитися, бо «ситуація ще більш-менш стабільна»
Ксенія Парфентьєва з тих, хто поки що не зважився на евакуацію. Живе у Краматорську з чоловіком і дворічним сином. Від міста до лінії фронту — близько 20 кілометрів. Вона відома в місті зооволонтерка, з 2017 року займається порятунком тварин. Нещодавно зареєструвала громадську організацію «Світ друзів». Ксенія також допомагає військовим, збираючи донати та співпрацюючи з міжнародними організаціями, які реагують на запити — як для армії, так і для тварин.
Сім’я мешкає у приватному будинку, збудованому власноруч. Там облаштували стаціонарний бокс для перетримки евакуйованих тварин. Часто котів і собак привозять військові або місцеві, які вирішили виїжджати, але не змогли взяти улюбленців із собою. Разом із волонтерами Ксенія їх лікує, стерилізує, годує й шукає для них новий дім.
Щоденні вибухи не перестають лякати попри те, що жінка запевняє: звикла до небезпеки.
Найстрашніше — це вночі, бо завжди раптово і більше стресово для мене. Але ми звикли. Страшно про це казати, але люди звикають до всього, — зізнається вона.
Залишати місто не планує. Хоча у 2022 році Ксенія з родиною все ж евакуйовувалися на Дніпропетровщину. Тоді взяли із собою й тварин — сімох котів та двох собак, а також тих, хто перебував у них на перетримці.
«Умови були погані. Будинок, в якому 30 років ніхто не жив. Без комунікацій, без води. Але нас туди приймали з будь-якою кількістю тварин, тому ми поїхали насамперед туди.
Після півтора року життя в евакуації, Ксенія повернулася назад у Краматорськ, адже вважає, що там «все відносно спокійно». Але якщо ситуація загостриться, вона готова виїхати знову.
Ми точно не будемо тут залишатися при окупації або при загостренні ситуації. У мене є маленький син і про це теж треба думати. Але поки ситуація ще більш-менш стабільна, ми тут.
Ксенія також волонтерить для армії — працює з понад 20 бригадами, які залишають запити на антидронові сітки, генератори, Starlink, автівки. Допомагають міжнародні донори, зокрема Aid Ukraine UK з Великої Британії.
Інфраструктура для найвразливіших ВПО
Людям, які думають про евакуацію, важлива визначеність. Насамперед, де вони житимуть. З лютого 2022 року команда благодійного фонду «Схід SOS» евакуювали понад 13500 маломобільних людей. Та евакуація – лише перший крок. Далі починається шлях до нового життя. І тут важлива інфраструктура – від шелтерів до паліативних центрів.
Калуський геріатричний центр, відкритий за підтримки «Схід SOS» 14 жовтня 2023 року, прихистив 35 людей, дев’ятеро з них лежачі, найстаршому – 95 років. Мешканці центру беруть участь у майстер-класах, прикрашають коридори власними малюнками.
Поки директор центру Василь Ільницький у відпустці, замість нього – фахівчиня з соціальної роботи Дарина Литвин. Вона з Запорізької області. Вдома працювала у сільраді юристкою, сюди прийшла через центр зайнятості. Вона також рятувалася від обстрілів і добре розуміє усіх тутешніх.
У кожній кімнаті живе від двох до п’яти людей. У двійці знайомимося з Любов’ю Фільовою з Херсонщини. Біля її ліжка — детективний роман, дуже любить читати. Каже, як приїхала, попросила щось почитати, тож люди поприносили. У центрі вона другий рік.
Ми якраз живемо навпроти Нової Каховки — село Одрадокам’янка, — розказує пані Люба. – Усі хати над берегом — розбиті. Як почали бомбити, то приїхали солдати, вивозили спочатку жінок з дітьми, а потім стариків. Хлопці молодці, все акуратно, привезли мене в Херсон, у лікарню, а через тиждень – у Дніпро. Побули там, знайшли місце і тоді нас привезли сюди. Ой, додому хочу. Я кожну ніч вдома бігаю.
Племінниця, яка наполягла на евакуації, загинула. Пані Люба має онуку, але втратила з нею зв’язок.
У Ніни Кудрявцевої, іншої мешканки центру, син живе у Фінляндії. Він там понад 10 років. Хвалиться, що онук у неї є – два з половиною рочки, і щось уже щебече українською.
А я вже у віці, мови не знаю, куди мені туди? – говорить пані Ніна. – Їхати до сина нема ні грошей, ні здоров’я. Ще я тут дізналась, що у мене онко. Лікувалась у Франківську, лежала у радіології. Тепер кожні три місяці — на огляд.
Пані Ніна приїхала з села Бургунка Бериславського району Херсонщини. Її село також недалеко від Нової Каховки.
Нема нічого, знищили все, — говорить жінка. — Не те, що мого будинку, цілого села нема. Ніде, нікого. І отак відтоді мандруємо.
Коли персонал стає родиною
З кімнати на коридор виходить Дмитро Милян з села Новоселівка Донецької області. У Калуші чоловік у прямому значенні цього слова – прозрів. Два місяці тому йому зробили операцію, замінили кришталик на одному оці. Зараз готується до операції на другому. Чоловік має доньку, вона у Польщі. Але він хоче доживати у Калуші, нікуди не поїде.
За словами старшої медсестри Лідії Базюк, це вже другий дідусь, якому повернули зір — раніше допомогли 82-річному Івану Семенцю з катарактою.
Пані Ліда записала його до окуліста. Сама привезла, лікар оглянув і домовився з іншим професором, а той безкоштовно зробив дідусю операцію.
Ви собі не уявляєте, що було, коли він почав бачити! — розповідає Лідія Базюк. — Він усіх обіймав, за голосом впізнавав: «А ти мене мила, а ти годувала, а ти мене водила в туалет!».
Пані Ліда 28 років пропрацювала медсестрою у лікарні, потім працювала у «Червоному Хресті».
Якраз доглядала таких підопічних, – говорить Лідія Базюк. – Коли створили центр, набрали нових працівників. Всі й досі тут. Хоч непросто дівчатам, бо багато важких. Але ми за цей час стали, як родина. Навіть у вихідний передзвонюються: «А як той, а як та?». Усі душею тут.
Як громади перетворюють лікарні на дім
За словами координатора напряму відбудови «Схід SOS» Євгена Голованевського, не всі, кого евакуюють, потребують стаціонарного догляду. Хтось може їхати до родини, а для тих, хто залишається, шукають помешкання, поки люди знаходяться у транзитних центрах у Дніпрі. Там вони можуть перебувати кілька тижнів, а іноді й місяців. Усе залежить від їхнього стану і наявності постійного житла.
Щоб покращити ситуацію з помешканнями, у 2022 році ми розпочали проєкт з відновлення територіальних центрів у громадах, — розповідає Євген Голованевський. — Домовлялися, що відремонтуємо якусь нерухомість, яка придатна для цього, а громади прийматимуть туди людей і забезпечать їх доглядом. Тобто вони фінансують персонал, харчування, комунальні послуги.
За словами Євгена Голованевського, Івано-Франківщина — серед лідерів за кількістю центрів. Перше партнерство «Схід SOS» з місцевою громадою почалося у Лисці. Вони довели, що навіть села можуть створити гідні умови для тих, хто втратив дім.
Ольга Шершикова до фонду «Схід SOS» доєдналась у лютому 2022 року в Сіверськодонецьку. Видавала у штабі гуманітарну допомогу, координувала евакуацію.
До Франківська приїхала у квітні 2022 року та одразу включилася в роботу. Але тут уже шукала місця, куди заселяти людей, яких евакуйовували волонтери.
Перше, що ми зробили, – це паліативне відділення для ВПО на базі Лисецької лікарні, — розповідає Ольга Шершикова. — Зустрілися з головою Лисця Володимиром Лущаком, він сказав: «Зробимо. Людей шкода, всі люди наші». Показав нам приміщення. Це була занедбана будівля, яку використовували під склад. «Схід SOS» переробив її на паліативне відділення й заселив туди 27 людей. Переважно усі ті ВПО були лежачі.
Ольга каже, так зрозуміли, що це працює, тож почали шукати інші громади. Звернулися до міського голови Калуша Андрія Найди, він теж погодився. У Калуші «Схід SOS» відремонтував приміщення колишнього тубдиспансеру. Далі були шелтери у селах Стецева, Блюдники й Більшівці. Нині загалом там мешкає понад 100 людей.
Ці об’єкти до ремонту були у різному стані, — розповідає Євген Голованевський. — Якісь у зовсім поганому, як у Калуші, а деякі були плюс-мінус придатними. Ми докладали кошти партнерів, шукали гроші додатково й ремонтували.
Втім, за словами Євгена, такі центри можна робити не у всіх областях. На жаль, багато громад неспроможні гарантувати їх утримання.
Часто є об’єкт, є бажання у громади, але вони не зможуть потім його утримувати, — пояснює Голованевський. — Для цього є певні державні механізми, але вони складні, ми їх ще досліджуємо. Зараз пробуємо робити один проєкт у Полтавській області, а другий у Львівській, там можна буде долучитися до державного фінансування поточних витрат на персонал, харчування тощо. Але ця схема поки що не обкатана, ми не знаємо, як воно працює.
Спочатку рятували життя, а зараз треба жити далі
За словами Ольги Шершикової, у Калуші, до прикладу, вдалося облаштувати найбільш безбар’єрний об’єкт, тож і мешканці там — найактивніші.
Вони такі дієві, квіти саджають. А у п’ятницю в них музичне тріо виступало, — розповідає волонтерка. — Знаєте, це така метаморфоза, як у метеликів. Спочатку треба було просто врятувати життя, а зараз це про життя далі. Наші бабусі глянули, що помирати не треба, а треба жити. У них з’явились губні помади, лак для нігтів. Ось це — наше досягнення.
Розказує, як минулого року робили фестиваль борщу. Влаштували змагання з між командами з Луганщини, Харкова, Калуша та Франківська.
Наші старенькі були дуже задоволені та ще два тижні мали що обговорювати. У кожного ж різний борщ, — пригадує Шершикова. — У нас є виїзні б’юті-салони. Ми знайшли подологинь-волонтерок, які лікують нашим бабусям і дідусям нігті. Дівчата — також ВПО. Одна бабуся з центру дуже соромилась, але потім була в захваті. Сказала, що вперше в житті робила педикюр.
Нині «Схід SOS» шукає можливість залучити державне фінансування. Бо громади не завжди спроможні утримувати ці об’єкти. А потреба лише зростає. Наразі спільно з партнерами вони створили 650 місць для розміщення людей старшого віку та осіб з інвалідністю в прихистках на Івано-Франківщині, Тернопільщині, Черкащині, Київщині, Вінниччині та Закарпатті.
Авторки: Валентина Чурікова, Світлана Лелик
Comments are closed.