Щонеділі у невеликій хатині в центрі Яремчі збираються діти й дорослі, аби наліпити вареників на передову. Таку традицію вже сьомий рік підтримує місцеве волонтерське об’єднання «Борщик дорянський».
Коли всі плачуть
Місце, де збираються місцеві волонтери, вони називають просто й секретно – «точка». Це звичайна хата, її «борщикам» виділили люди, яким ця будівля перейшла у спадок. Там ніхто не живе. Чужий не знайде. Хоч і в центрі міста, але так заховано десь поміж вуличками, потічками, що легко зблудити.
Всередині людно й гамірно. З одної кімнати в іншу переходять заплакані чоловіки, жінки, діти. Через пару хвилин плаче й «Репортер». Сльози котяться горохом. У кутку просторої кімнати за довгим столом дві старші жіночки ріжуть цибулю. «Зате вірус ніякий не вчепиться», – піджартовують. Біля них ніхто не ризикує сісти.
З десяток малих і дорослих туляться за іншим довгим столом. Там усі чистять картоплю, яку завчасно зварили. Стаємо до гурту.
Дівчинка Зена простягає слоїк з одноразовими ножами. Каже, що ними дуже зручно чистити ріпу. Так місцеві називають картоплю.
Зена прийшла сюди не вперше. Розказує, що минулого року приходила з цілим класом, а нині прийшла з батьками. Каже, тато сюди щонеділі приходить помагати.
«Чисть на совість – ти нині у сповіді був», – настановляє якась жінка свого сина.
Робота кипить. Один 50-літровий баняк картоплі міняють на інший. За столом обговорюють якісь місцеві новини, багато жартують.
Усі одні одних знають, бо зібралися родичі, сусіди, друзі. Кажуть, часто приїжджають ще люди з Дори, Ямни, Микуличина та Яблуниці.
Цілий конвеєр
«Ану, чоловіки, нам треба когось, аби тісто різати на квадратики. Бажано якогось інженера», – жартує котрась з жінок. До роботи визивається пан Орест та переходить до іншої кімнати.
Тут людей ще більше. В куті вусатий чоловік перемелює картоплю на саморобному комбайні. Навпроти його напарник вимішує ту перемелену картоплю зі смаженою цибулею, кропом та спеціями.
Біля печі групка ґаздинь замішує тісто, поруч інші його розкатують. Мар’яна Полікарпова, Оля Броницька, Надія Киселюк взяли на себе найтяжчу роботу, бо після того розкатування дуже болять руки.
Пан Орест озброюється ножем для нарізання піци і майстерно та акуратно кромсає розкатане тісто квадратиками, яке йому постачають ті три бойові ґаздиньки.
«Репортер» з напарницями – Лесею Скидан і Вірою Соколюк – накладає на ті квадрати картоплю. Наймолодші волонтери – школярі Богдан, Андрійко, Дмитро й Нестор – носять це все на підносах у іншу кімнату. Там вареники ліплять і звідти, вже готові, переносять на кухню, аби варити. Робота чітко налагоджена – цілий конвеєр.
То вдома таке роблять
«Жіночки, давайте я когось підміню. А ну, дайте мені ту зброю», – головний лікар Яремчанської лікарні Олександр Соколюк показує на скалку і стає розкатувати тісто.
До речі, Соколюк також був на фронті у 2015-2016 роках – медиком 93 окремої механізованої бригади. Пригадує, як вареники з Яремчі приїхали й до нього, в район шахти Бутівка.
Бойовий медик Сокол. Олександр Соколюк майже рік рятував життя на передовій
«Зима, 23 градуси морозу, аж борода біла, – згадує лікар. – Привезли два відра вареників і здоровенне відро капусти квашеної. Забрав усе. Приїхав вночі в медчастину. Нас там було більше десятка людей. Вже всі спали. Подумав, що треба спробувати, люди ж старалися. Відкрив, а то такі шкварки, а вареники у смальці такі соковиті! Кинув на пательню, а то такі пахощі, що всі попрокидалися. За вечір більше половини відра з’їли».
Олександр Соколюк часто старається приходити на «точку» й щось помагати, бо знає, як для хлопців на фронті важливо отримувати щось з дому.
А Любомир Попович розказує, коли воював, то до нього приїздив сушений борщик і він хвалився побратимам, що це в нього вдома таке роблять. Любомир служив у 25 окремій повітряно-десантній бригаді, демобілізувався у 2016 році.
Він і зараз у формі. Зізнається, що одягся так спеціально, аби діти бачили військового, аби щось розпитувалися.
Але говорити нема коли – купа роботи. Любомир Попович якраз виймає квасолю з м’ясом, яку потім будуть закручувати у банки.
Та й цього разу ліпити вареники зійшлися переважно дорослі. А так щонеділі волонтерять цілими класами, починаючи з сьомих. Мають у школі графік.
Для перемоги
Кухню на точці окупували чоловіки. Закидають пироги в окріп, виймають. Далі перемішують з олією, аби не позлипалися, і сортують у контейнери. Готове складають на сходи. Потім вареники заливатимуть смальцем, аби довше збереглися.
У сусідній кімнаті пакують закрутки. Обгортають папером банки з м’ясом, аби не побилися, і складають у ящики. Під стіною у пластикових відрах чекає квашена капуста.
За процесом прийшла понаглядати Христина Гнип’юк. Каже, нині стовідсотково наліпили зо п’ять тисяч вареників.
«Хоч у будні в кожного свої справи, лише неділя – вихідний, але люди приходять, – каже пані Христина. – Дітей своїх беруть. Ми всі розуміємо, що для перемоги треба щось робити. Кожен робить те, що може».
Далі для всіх влаштували невеличку гостину. Після трапези заспівали гімн і майже всі розійшлися додому.
На «точці» залишилося кілька людей, аби допакувати коробки, бо у понеділок їх відвезуть на Нову пошту. Кожну посилку «Борщик дорянський» відправляє адресно. Найперше – туди, де служать хлопці з Яремчанщини. А ще за сім років волонтерства мають багато друзів, яким помагають.
До речі, ці п’ять тисяч вареників поїхали на схід для 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Там служать хлопці й дівчата з Яремча, Ямної, Микуличина й Татарова.
Цієї неділі на «точці» в Яремчі знову зберуться малі й великі, аби наліпити партію свіжих пирогів для якихось інших військових. Аби хлопці на фронті знали, що про них вдома не забувають.
