Після повномасштабного вторгнення франківка Марія Марціновська разом з сином, мамою та неповнолітньою сестрою виїхали до Данії. У дітей почалися панічні атаки через повітряні тривоги, тому поїхали заради них. У невеликому місті біля данської столиці Марія вела на місцевій радіостанції подкасти для українців. Ділилася корисною інформацією про життя у Данії.
Програму навіть номінували на престижну премію, пише Репортер.
Своїх завжди видно
Майже півтора року Марія Марціновська з рідними мала притулок у Данії. Та наприкінці липня вони повернулися додому – до Франківська.
Твоя країна – це є твоя країна, це є твої люди, – просто говорить Марія. – Данія і Україна – ми ментально дуже далекі одне від одного. Але данці дуже доброзичливі й багато допомагають. Я зустріла багато хороших людей, які відгукуються, самі пропонують допомогу. Але надто близько до себе вони не підпускають. У них усе на відстані руки. Нам би треба цього вчитися, бо ми надто швидко пускаємо людей у своє серце. А потім дуже тяжко відпускати.
16 березня 2022 року Марія з рідними приїхали в Данію. Там знайшли прихисток у місті Рандерс. Воно невелике – 65 тисяч населення, за чотири години їзди від столиці Копенгагена.
На липень 2022 року була статистика, що у Данію виїхали 35 тисяч українців, – говорить Марія Марціновська. – У Рандерсі точно не знаю скільки, але багато. Для українців навіть зробили таке окреме містечко. Це муніципальні квартири, які комуна (місцева влада) давала для проживання.
За її словами, це житло не безкоштовне. Вартість вираховують із соціальної допомоги. Але це було значно дешевше, ніж самому винаймати квартиру. Марія жила поруч з тим містечком.
Коли ти йдеш по вулиці, якось одразу бачиш своїх людей, – посміхається Марія. – Своїх завжди видно. Віталися: «Добрий день», «Все добре у вас?», «Все добре». І було відчуття якогось тепла.
Марія з рідними наймали квартиру окремо, адже не отримували соціальну допомогу, бо на неї не подавались. Каже, одразу знайшли роботу, тому вирішили, що потреби нема.
Отримали першу допомогу, яка надається усім, як тільки приїздиш у Данію. Це було чи три, чи чотири тисячі крон (одна крона – 5,36 грн, – ред), – згадує Марія. – Коли ти на соціальному забезпеченні, в тебе також є обов’язки. Ти не просто сидиш вдома, закинувши ногу на ногу, і отримуєш щомісяця гроші.
Спершу тебе відправляють у мовну школу.
Двічі на тиждень треба ходити на зустрічі з соціальним куратором. Якщо не з’являєшся, мусиш мати вагому причину та обов’язково повідомити про неї комуну. Постійно треба розсилати резюме. Далі – стажування.
На практику відправляють на місяць. Вона не оплачується, але ти отримуєш соціальну допомогу, – розказує Марія. – Наші українці стикалися з такими моментами, що надіялися на подальше працевлаштування, але ні. Казали, мовляв, ви нам не підійшли.
Не всім щастило залишитися на тій роботі, де б вони хотіли. Здебільшого українців брали на щось простіше, наприклад, прибирання. Велика проблема – мова.
«Наші в Рандерсі»
Марія знає англійську, їй це дуже допомогло, адже більшість данців англійською володіє добре. Син і сестра ходили у місцеву школу, де навчання велося данською. Дітям мова давалась легше, ніж дорослим.
На початках були організовані українські класи. Тобто, моєму сину було сім, а сестрі – 11, і вони ходили в один клас, – пригадує Марціновська. – Це для того, аби діти інтегрувались і трохи звикли. А з новим навчальним роком наші діти вже вчилися з данськими школярами. Акцент у їхніх школах роблять на те, аби дитина була здорова і щаслива, а вже потім на успішність.
Після школи були клуби – як у нас гурток продовженого дня. Діти там можуть бути до п’ятої, поки батьки на роботі. У клубі був PlayStation, планшети, комп’ютери. Перебування у клубі щомісяця коштує 1000 крон, але за українців також платила комуна.
Данія – дуже дорога країна. Середня заробітна плата – 12 тисяч крон, але до податків. Податків – 38%. Оподатковуються навіть соціальні виплати.
Осередком українців, крім кварталу, де вони мешкали, був також інформаційний центр.
Він знаходився у мовній школі й був розділений по блоках. Один блок стосувався пошуку роботи, інший – допомоги для дітей. Ще інші – соціальна допомога, психологічна допомога і так далі. Працювали тут данці й був один перекладач.
У центрі постійно надавали різну інформацію, де можна отримати якусь допомогу, харчі або одяг.
Марія розказує, що продуктові набори, наприклад, можна було отримати у церкві. Сказати, що ти українець і можна отримати пакунок з продуктами – макарони, консерви, каші, інше.
Читайте також: Із зупинкою у Франківську. Журналіст з Люксембургу їде велосипедом до Києва у підтримку України
Були ще такі спеціальні холодильники на вулиці, – розказує Марціновська. – Хто бажає, міг залишити там якийсь продукт, а той, кому потрібно, міг прийти й узяти. Було багато овочів, фруктів. Усе на довірі.
Були й групи у соцмережах – зокрема, «Наші в Рандерсі». Там теж публікували багато корисної інформації.
Досі, каже, різні організації надають безкоштовні квитки для українців – на футбол, вистави чи ще щось.
Як стрельнути в повітря
Марія каже, що їй просто пощастило, що працювала там, де й в Україні. Марія була радіоведучою на радіо «Західний полюс». До речі, з вересня франківці знову будуть чути голос Марії Марціновської у ранковому шоу.
Отож, вона написала в резюме про свій досвід роботи, подала у джоб-центр в тому інфоцентрі для українців й отримала запрошення на співбесіду на місцеве радіо «АBC».
Директор радіо потім зізнався, що не вірив, що хтось прийде, – розповідає Марціновська. – Це як стрельнути в повітря. Тим більше, він тільки два тижні, як подав заявку і тут приходжу я. Пояснив, що таким чином хотів допомогти, аби людина, яка працювала за фахом в Україні, комфортно працювала за фахом і тут.
Оскільки в Данії багато українців, Марія запропонувала вести подкаст для них. І з липня минулого року на різних платформах радіо «АBC» виходила «Українська гутірка з Марією». Подкасти готувала раз чи двічі на тиждень. Теми різні: документи, робота, транспорт, медицина.
У подкасті є один випуск, де я розповідала про виробничі травми. Одному українцеві відірвало шматок пальця, – розказує радіоведуча. – Говорили, куди звертатися, як діяти, про дії роботодавців, лікарів, чи оплачувався відпуск. Усе це розказував цей хлопець. Я його знайшла через знайомих. Почула, що була така ситуація й подумала, що мені треба зробити подкаст на цю тему. Медицина там для усіх безкоштовна і операцію йому зробили теж безкоштовно. Оплачували лікарняні, гроші приходили на банківську карту – як зарплата.
Також цілий подкаст присвячений темі транспорту. Каже, у Данії є ціла система різних карток на проїзд, і вона сама витратила дуже багато часу, аби розібратися, як вони працюють.
Коли людина вже стикалася з такою ж проблемою, їй достатньо було просто послухати, і вона вже знала, що робити, – впевнена Марія. – Тому я дуже сподіваюся, що подкаст допоміг.
Було багато й розважального контенту, аби відволікти, розрадити, розвеселити.
Розповідала, куди можна поїхати, що побачити, про особливості культури, про кулінарію.
В середньому було три тисячі слухачів. Подкасти викладалися на різних платформах, зокрема, на Spotify. Слухали її не тільки українці в Данії, але й з різних країн. Були слухачі з Японії та США.
А ще подкаст Марії увійшов у трійку номінантів на престижну премію серед медійників Данії – «Audio prix». Каже, хоч не виграли, але це вже успіх, бо було 600 учасників.
На канікули – в Європу. Понад 300 дітей Франківської громади відпочили у Польщі, Угорщині та Литві
Ефект чужини
Колеги по роботі чи знайомі данці завжди цікавилися новинами з України. Питали в Марії, де можна читати перевірену інформацію, й перекладали новини.
Вони казали, мовляв, ми розуміємо, що росіяни запрограмовані й запропагандовані і тому нам дуже важливо знати правду, – переповідає Марія. – На телебаченні постійно говорило про Україну. Та й досі. І дякувати Богу, без якоїсь такої жовтої пропаганди. Данці дуже свідомі, що мені подобалося. Вони розуміють, що це, і для них важливо. І самі казали, що це не тільки наша війна.
Марія розказує, що в одному зі своїх останніх подкастів на данському радіо розказувала про фонд від Данії для України. Це сім мільярдів данських крон на допомогу. І в майбутньому хочуть інвестувати їх у реабілітацію та відбудову.
За словами радіоведучої, українці в Данії також об’єднуються для допомоги військовим і цивільним на деокупованих територіях. Усі донатять. Відправляли багато гуманітарної допомоги. Збирали по списках, що потрібно, й відправляли в Україну.
Допомагали тут одні одним, – говорить Марціновська. – От, людина переїздила на муніципальну квартиру і її треба було привести до ладу. Ми приходили всі разом, мили, чистили, знаходили якісь меблі. І таке відчуття було інколи, коли ти знаєш, що не залишишся один. А з іншого боку, було відчуття абсолютної самотності. Такий парадокс – і ти з тим нічого не зробиш, тому що ти не вдома.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.