Мама Аліни Стойко – Надія Богович ще з 2015 року воює на Донбасі у підрозділі «Сапсан». Недавно їхню машину підбили, жінка отримала серйозну контузію, пролікувалась і зараз знову в строю. Допомогти мамі назбирати на нову автівку, вирішила донька. Вона розмалювала тубус і виставила на аукціон.
Каже, автівки там дуже потрібні, бо рятують життя, пише Репортер.
Бо з такої родини
У затишному спокійному франківському дворику Аліна Стойко сидить на кольоровій лавці, біля неї вовтузиться 11-місячний Костя. Поруч стоїть тубус від снаряда – той, який Аліна розмалювала на продаж, аби зібрати мамі та її групі на автівку. Малому котигорошку вдається посунути важкий тубус. Аліна посміхається, що син дуже активний і бойовий, бо він, мовляв, з такої родини.
Алінині батьки воюють на Донбасі вже не один рік. Вони обоє – бійці добровольчого підрозділу «Сапсан», який постійно на самому передку. Каже, у батьків ротації не було майже два роки. Якраз перед вторгненням готувалися на пару місяців на відпочинок, але…
Аліна розказує, що її мама гарно малює. Тож це – від неї. Той тубус Аліна малювала зо три тижні. Переважно ввечері, після того, як вкладала сина спати, або ж просто у дворі під час синового обіднього сну.
Було дуже багато ідей, що намалювати, – говорить Аліна. – Але потім зупинилась на образі ляльки-мотанки серед червоних маків. Лялька-мотанка – це ж оберіг! А маки? Маки прийшли після новин про Азовсталь. Коли побачила поранених хлопців… Воно якось само вилилося… Ця кров – у червоні маки, які ростуть десь серед пшениці. Вони мені як плями крові.
А тубус від снаряда М-777, який військові називають «Три топора». Аліна розказує, що спеціально залишила усі написи, аби зберегти оригінальний вид тубуса. Тому між маками різні написи, цифри.
Він з напрямку Попасна-Бахмут, – додає Аліна Стойко. – Його мені тато передав. Вистрілив дуже влучно. Коли передавали, казали, що там не один орк пішов. У мене є ще три тубуси, які були влучно застосовані та які можна розмалювати. Я вирішила так допомогти підрозділу, бо їм реально постійно потрібна допомога. Особливо – машини. Вони там, як розхідник. Раз – і нема. Осколок попадає, снаряд розривається, ходова йде. От, скільки хлопців могли би виїхати, а не мали можливості, бо підвела машина. І таких історій дуже багато.
Тому Аліна й вирішила виставити тубус на аукціон. Хто задонейтить найбільшу суму – тому його й передасть.
Нове авто – 5 000 доларів. Таке хороше: з пікапом, що можна і хлопців забирати, і техніку перевозити, – говорить Аліна Стойко. – Я дуже хотіла би на таке назбирати. Дуже захопилася ідеєю, бо хочу допомогти. У них за чотири місяці пішли три машини. Якщо не вийде, то хоч зібрати 100 000 на ремонт тої техніки, яка є у підрозділі, чи на запчастини.
Було розуміння
За словами жінки, у 2014 році усім були потрібні такі трофейні речі. Її мама по школах розвозила, тато дуже багато привозив.
Мені на 18 років мамин побратим передав квітку з розірваних гранат, – розказує Аліна. – Це якесь своє мистецтво- перемішане з болем та емоціями, але воно має великий символізм.
Коли Алінина мама пішла воювати, їй було 15 років. Розказує, що спершу мама їхала, як волонтер, а потім стала парамедиком і почала залишатися на довше.
У мами позивний «Руда» через її войовничий характер, – каже Аліна. – До війни вона мала свій бізнес, тримала таксі, сама таксувала. Вона захотіла поїхати на схід допомагати, бо в Іловайському котлі загинули її друзі. І вона запалилася цим – допомогти, допомогти. Чекати маму з війни дуже важко. Її не вистачає поряд, але є розуміння, чого вона там. І так було з самого початку. Елементарно почути від неї телефоном теплі слова дуже важливо. Це я її маю підтримувати, а натомість вона підтримує мене. Вони там сильні, і треба нам вдома залишатися сильними. Не опускати руки, а допомагати.
Жінка розказує, що на війні її мама познайомилась з розвідником Юрієм Сергійчуком, який є Народним Героєм України. Він став для Аліни справжнім татом, другом.
Згадує, що вітчим був лише на хрестинах Кості. Відпустили на кілька днів. Юрій дуже ним тішився.
Своїх дітей не має. Він сирота, – розказує Аліна. – У нього і позивний такий, але він дуже люблячий. Їхній підрозділ – це сім’я. Я всіх знаю, і вони мене. Я їм кидаю фотографії, і коли вони приходять з виходів, то дивляться все. Як ми ще жили разом, я дуже любила, коли вони приїздили. Постійно наготовлювала смачного, накривала стіл. Вони такі замучені приїздили, ще в пилюці, у формі.
Аліна дуже емоційно говорить, що батьки їй дуже багато дали – вони її підтримують, захищають. Тож вона дуже хоче їм віддячити й допомогти. Тому й організувала цей аукціон. Нагадуємо, що тубус добре виконав своє завдання у найгарячішій точці.
Отож, аби взяти участь в аукціоні, треба переказати допомогу для групи «Сапсан» на картку Приватбанку: 4149499382429445 (Стойко А.І).
Кожна гривня важлива і наближає перемогу!
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.