Священник Іван Радевич 20 років жив та правив у Парижі, але, коли почалося вторгнення – усе залишив, повернувся в Україну й пішов на війну. Він – водій евакуаційної машини у 67 окремій механізованій бригаді. Їхній екіпаж вивозить поранених прямо з окопів, а також зі стабпунктів у госпіталі.
З отцем Іваном «Репортер» познайомився у Криворівні – на Йордан. Тут він мав спільну службу з отцем Іваном Рибаруком. Як виявилося, вони куми й Радевич, як є можливість, навідує Рибарука.
Бог так дав, що отець Іван зміг приїхати з війни, аби трошки помолитися разом. Дякую йому за молитовне та медитативне читання акафіста. Дай Боже, аби нарік усі наші воїни і ти разом з ними вже би разом святкували, – побажав отець Іван Рибарук куму після Богослужіння.
Отець Іван Радевич родом зі Снятина. Він 20 років жив за кордоном – у Парижі. У французькій столиці правив на парафії Православної Церкви Святого Симона Зилота. Цю церкву в 1926 році заснував голова директорії Української Народної Республіки Симон Петлюра.
Читайте також: І на Йордан Криворівня зібрала сотні туристів (ВІДЕО)
20 березня 2022 року Радевич уже був в Україні. Спершу волонтерив у «Правому секторі», а з червня 2022 року служить у 67 окремій механізованій бригаді. Як сам каже – простий водій у медроті.
Іван Радевич має позивний «Француз», бо ж служив у Парижі. Каже, якогось особливого ставлення серед побратимів не відчуває.
По-різному ставляться, але я знаю, як з людьми говорити, – усміхається отець Іван. – Кого словом, кого ділом.
Священник працює на евакуаційному відділенні. Він вивозить поранених.
Згадує, що два місяці працювали дуже близько, вивозили хлопців прямо з окопів. Потім вже возив зі стабпунктів у госпіталі.
Згадує перший виїзд. Тоді поїхав з начмедом перевіряти один батальйон. Вийшли з машини – і тут обстріл.
Усі хлопці, які стояли, – усі попадали, – розповідає Радевич. – Я одразу й не зрозумів, а вони зірвалися й повтікали. Я сів у машину та загнав її за кут. Усі кричать: «Тікай, тікай!». І тоді зайшов в укриття. Пів години чекали, поки літало. Але людина звикає до всього.
В екіпажі троє людей – водій і два медики. Робота Радевича – вивезти, хоч, каже, помагав і шини накладати, рани обробляти. Вивозили й загиблих.
Отець Іван розповідає, що завжди має з собою і церковні речі, бо, мовляв, сьогодні, може, нікому не треба, а завтра – знадобиться.
Ми у Слов’янську були, то я там кожну неділю служив Службу, – розказує отець Іван. – Там є наша православна церква, де владика Сава служить. Коли тільки пішов до армії, ми жили у Хмельницькому і там була капличка. Деколи служив у ній. Приходило пару людей. А коли виїхали на бойові – ніхто. Багато хто б’є себе у груди, що вони язичники. Але невіруючих нема в окопах, коли стріляє. А вилазять з окопів – забувають.
До речі, парафіяни з Парижа помагають та підтримують свого священника, передають, що потрібно.
Авторка: Світлана Лелик
