«Репортер» вирушає у мандрівку туристичним Прикарпаттям – бо у нашій області точно є, що подивитися. Щомісяця ми відправлятимемося в нове цікаве місце.
Розпочали з менш очевидного туристичного регіону – Опілля. Він об’єднує три області Галичини, на Прикарпатті це – колишній Рогатинський район. Тут є цікаві музеї й старовинні церкви, одна з них занесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
У Рогатині – не лише Роксолана
Невелике місто Рогатин може похвалитися давньою історією. Перша письмова згадка датується ще 1184 роком – тож воно старіше за Львів. У часи середньовіччя це було місто ремесел і торгівлі, а за часів національно-визвольного руху саме тут діяла потужна мережа ОУН, яка чинила опір радянському режиму.
Зараз невелике місто на виїзді з Франківської області, по дорозі до Львова, мало нагадує колишні славні часи. Центр – площа Роксолани, оточена двоповерховими будинками. Посередині площі стоїть пам’ятник знаменитій українці, яка правила Османською імперією.
Роксоляна справді була з Рогатина, – розповідає краєзнавець, корінний рогатинець, перший мер міста за часів незалежності Олег Бойкевич. – Одного разу приїжджав польський посол, тож Сулейман Пишний запросив Роксоляну перекладати. Посол здивувався, звідки вона так добре знає польську мову. Роксоляна відповіла, що вона родом з польського містечка Рогатин, над річкою Гнила Липа. Це було задокументовано. Але як її звали, ми не знаємо. Настя Лісовська – це літературне ім’я.
За словами Олега Бойкевича, за радянських часів утвердилася назва Роксолана, з «а» в кінці. Але історично правильно казати «Роксоляна», бо цей край колись називався Роксолянія.
Туристи, які приїжджають в Рогатин, переважно цікавляться лише Роксоляною, – говорить краєзнавець. – Але забувають, що Рогатин славиться багатьма героїнями, які тут жили і працювали. Наприклад, Ганна Дмитерко, яка переодягнулася на чоловіка і пішла воювати у Січові cтрільці. Те, що це жінка, виявили тільки через місяць. Потім вона започаткувала жіночу чоту УСС. Також тут мешкала відома громадська діячка Ольга Басараб.
Зараз у місті можна побачити будинки, де жили відомі українці. Втім, про це не нагадують ні пам’ятні дошки, ні меморіали. За словами Олега Бойкевича, влада міста не цікавиться збереженням памʼяток. Тому тим важливіше чим скоріше їх побачити.
Дерев’яна церква – пам’ятка ЮНЕСКО
Рогатин славиться церквами. Основна – Церква Зішестя Святого Духа, або просто Святодухівська церква кінця ХVI століття. Вона стоїть на пагорбі, оточена цвинтарем.
Церкву датують роком створення іконостаса, але я знайшов архівні джерела, де вона згадується раніше, ще у 1525 році. Там пише, що з Перунівського монастиря (у селі Перунівка – авт.) передали до Святодухівської церкви ряд ікон, – каже Олег Бойкевич. – У церкві зберігся унікальний іконостас і зразки іконопису XVI-XVIII століття. Ще до війни подивитися на неї приїжджало багато туристів із різних країн.
Первісно храм спорудили без жодного цвяха, традиційно для дерев’яних церков на Прикарпатті. Вже у XVII столітті до неї прибудували каркасну триярусну дзвіницю з дзвоном. Зараз у ній міститься дзвін 1903 року, який досі робочий. Всередині – п’ятиярусний ренесансно-бароковий іконостас, а також цінні ікони, скульптури, стародруки. Втім, зараз, через війну, всередину не впускають, а цінні твори сховали. Деякі відправили на реставрацію у Львів.
Ми мали можливість розібрати іконостас і побачили, що роботи, які розташовані дуже високо, потребують реставрації, – каже завідувачка музейного комплексу в Рогатині, філії Музею мистецтв Прикарпаття, Тетяна Петрів. – Можливо, найближчим часом робота музею всередині церкви буде відновлена, але це – не раніше осені. Втім, зараз всі охочі можуть відсканувати QR-код на інформаційному стенді поруч з церквою і подивитися віртуальну 3D-екскурсію інтер’єром храму.
Читайте: Савана на Рожнятівщині. Як прикарпатець вирощує на фермі африканських страусів (ФОТО)
У 2013 році цю церкву, разом з іншими дерев’яними храмами карпатського регіону, внесли у список світової спадщини ЮНЕСКО. На Прикарпатті до списку входить і церква у селі Нижній Вербіж Коломийського району.
Крім Святодухівської, у Рогатині є Церква Різдва Пресвятої Богородиці, старовинний мурований храм, який деякі історики відносять ще до ХІІ століття. А також костел святого Миколая XV століття, взірець готики та ренесансу. За радянських часів тут був склад зерна і меблевий магазин. Зараз костел є діючим храмом римокатолицької громади.
Штаб-квартира Шухевича
Всього за 15 км від Рогатина, у селі Княгиничі, причаївся цікавий музей під назвою «Підпільна штаб-квартира Романа Шухевича». Його відкрили ще у 2007 році. Саме у цьому будинку з листопада 1946 по вересень 1947 жив генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич.
З цієї хати він правив підпільною боротьбою, віддавав накази, – розповідає завідувачка музею Ірина Горленко. – Шухевич тоді був хворий, його боліло серце, ноги, тож він не міг жити по криївках. Він також мешкав у Пукові, Перемишлянах, але у Княгиничах – найдовше. Його зв’язкові ходили в назначене місце і передавали накази від хорунжого.
Тоді в будинку мешкали зв’язкові Катерина Зарецька, Любомир Полюга, Ольга Ільків та її донька Дзвінка. У найдальшій від входу кімнаті поселили Романа Шухевича. Звідти вели сходи у підвал, які у разі потреби закривали лядами і маскували мішками з картоплею. Цікаво, що неподалік по вулиці розміщувався гарнізон НКВД. Тобто Шухевич ховався просто під носом у москалів.
Всередині у музеї відтворений побут хати-криївки зі слів очевидців. На стінах – образи й рушники, столи застелені гарними скатертинами, є друкарська і швейна машинки. А ще – портрети.
Тут, наприклад, фіктивне подружнє фото зв’язкового Любомира Полюги і зв’язкової Ольга Ільків, – показує директорка музею. – Справжня дружина Любомира Полюги – Дарія Полюга. Але Ольга Ільків була вагітна другою дитиною від свого чоловіка, провідника ОУН Володимира Лика, з яким вона таємно зустрічалася. Щоб приховати цей факт, Ольга та Любомир мусили вдавати подружжя.
За словами Ірини Горленко, до музею часто приводять шкільні екскурсії та й просто туристи – як із заходу, так і з інших регіонів України. Зараз приходять і переселенці, цікавляться місцевою історією.
Палац руйнується на очах
Сумна сторінка пам’яток на Рогатинщині – палац графа Рея. Він розташований за 6 км від Княгиничів, у селі Приозерне, дорогою з ямами. Біля воріт міститься інформаційний знак, що тут – пам’ятка національного значення садиба Рея. Ще кілька хвилин лісовою стежкою – і ви біля палацу-привида, колись розкішного, зараз занедбаного.
Цей палацовий комплекс кінця ХІХ століття належав графському роду Реїв, нащадкам Потоцьких. Палацовий комплекс був споруджений у стилі класицизму Юзефом Яблуновським наприкінці XVIII століття. А вже 1882 році садибу перебудували за проєктом знаного львівського архітектора Юліана Захаревича на замовлення нового власника – Станіслава Рея.
Читайте: Замки просять допомоги. Чому прикарпатські пам’ятки не реєструються в Tinder
Колись біля основної будівлі височіла вежа, а фасад був оздоблений ліпниною. В’їзна брама, що вела до садиби, вписувалася в композицію палацу, а оточував садибу парк з липами, модринами, дубами, магноліями.
Реї володіли палацом до 1939 року. У роки Другої світової війни тут по черзі дислокувалися радянські та німецькі війська. Саме тоді інтер’єр палацу понищили, а вміст розграбували. За радянських часів тут розташовувалися почергово колгоспний свинарник, психіатрична лікарня та гуртожиток для студентів.
За часів незалежності будівлю передали монастирю православної церкви, який відмовився від неї у 2005 році. Тоді садибу, за погодження міністерства культури, продали у приватну власність такій собі Вікторії Вергеліс, заміжній за англійцем. Нові власники спочатку хотіли вкласти в нього гроші, а потім передумали. Тепер і місцева, і обласна влада розводять руками й кажуть, що нічого не можуть зробити.
Більше про сучасну долю палацу читайте у статті: Пам‘ятка шукає власника. Чому занепадає палац Реїв у Приозерному (ФОТО)
Зараз увійти в палац можна вільно – двері ніхто не закриває, але вигляд його всередині вганяє в сум. Втім, ще є шанс побачити пам’ятку, поки вона не розвалилася остаточно. Бо фасади палацу ще прикрашені ліпниною, а широкі сходи, що ведуть на другий поверх, досі зберігають пам’ять про колишні бали.
В Чесники – по олії й до давньої церкви
В інший бік від Рогатина, за 10 км від міста, розкинулося село Чесники, про яке багато заговорили тургіди в останні роки. Все завдяки родині Росоловських, які виготовляють олії та не тільки, зустрічають туристів, проводять екскурсії селом, а ще – намагаються опікуватися ще однією пам’яткою архітектури.
Бренд «Опільські олії» зареєструвала Роксолана Росоловська, виробництвом займається з батьками – Михайлом та Галиною. Зараз виготовляють 10 видів олій: лляну, рижієву, конопляну, гірчичну, гарбузову, макову, коксову, з волоського горіха, чорного кмину та розторопші.
Ми тиснемо при температурі не більше 40 градусів. Вони виходять не настільки пахучі, як при 100 градусах, зате корисні для організму, – розповідає Роксолана Росоловська. – Також є вимоги до насіння: його чистота має бути 99,8%. Тільки в такому випадку олія корисна й не буде швидко гіркнути. Це зараз проблематично, бо раніше майже все насіння ми закуповували на Херсонщині й Миколаївщині – у місцевих фермерів. Тепер мусимо шукати інші поставки.
Кожна олія має свою специфіку, розповідає Михайло Росоловський, який власне і займається тисненням. Лляна добра від серцево-судинних захворювань, підвищеного холестерину, гастриту, піднімає імунітет. Рижієва – від панкреатиту і підвищеного цукру, конопляна – при профілактиці онкозахворювань і навіть від підліткових вугрів.
Крім крафтового виробництва, Росоловські приймають у себе туристів, влаштовують їм забаву і пригощення.
Тут є цвинтар, де похований, зокрема, батько Бонді Веселовського, львівського батяра, а потім – відомого співака у США, – каже Роксолана Росоловська. – Біля церкви – унікальні хрести, найдавніші – з XIV століття. На них – знак безкінечності, бо, коли людина помирає, душа йде у вічність. А ще – знак сонця, яке було дуже важливим для давніх українців. Раніше це місце було язичницьким капищем, присвячене богу теплого сонячного світла Хоросу.
Але головне визначне місце у селі – Церква Святого Миколая або ж Вознесіння Господнього, пам’ятка архітектури національного значення.
Збудована у XIV (за деякими свідченнями – XII столітті), це була оборонна церква, куди ховалися селяни під час набігів татар. Через це у ній – товсті стіни та невеликі вікна, схожі на бійниці. Навколо церкви був мур. Всередині у храмі можна побачити напівзруйнований старовинний іконостас і кольорові розписи.
До церкви та до інших цікавих місць Роксолана Росоловська завжди водить туристів під час екскурсій Чесниками. Вона впевнена – Опілля має, що показати гостям.
Авторка: Ольга Романська
Фото: Юрій Паливода
Comments are closed.