У Богородчани, до місцевих волонтерів ГО Народна самооборона, приїхали представники 35 бригади морської піхоти – з подяками та нагородами для них. Військові кажуть, якби всі були такі згуртовані й так виконували роботу, як богородчанські волонтери, то клята війна уже б закінчилася, пише Репортер.
Біля волонтерського штабу ГО «Народна Самооборона» у Богородчанах знову кипить робота – готують чергову поїздку. Цього разу в дорогу відправляють морпіхів з 35 бригади – головного сержанта танкового батальйону Сергія Мозгового, навідника Віталія Мельника та водія Василя Дякуна.
На пікапі, який теж придбала громада, військові повезуть у бригаду генератори, сітки, плівки, будматеріали та інші необхідні речі.
Сергій Мозговий розказує, що вже вдруге у Богородчанах. З волонтерами «Народної самооборони» познайомився півтора року тому, коли були на Херсонському напрямку.
Мене товариш Василь Дякун познайомив в телефонному режимі з Михайлом Михайловичем (Михайлюком – авт.), – пригадує військовий. – Той просто запитав: «Що тобі треба?». Я йому говорю: «А що ти даш?». Він перепитав: «Що тобі треба?». Мені тоді необхідні були буржуйки та генератори. Я ж розумію, що я в нього не один такий, і він помагає багатьом, аж тут приїжджають чотири буси. У мене очі квадратні, усі до мене. Волонтери вигружають і вигружають! Отак познайомились і співпрацюємо. Аби всі були такі згуртовані й виконували таку роботу, то, мені здається, що ця клята війна вже давно б закінчилася.
Військові приїхали з нагородами від командування, аби віддячити за допомогу. Як каже Мозговий, за те, що волонтери «виконують їхні примхи, з якими ті самі не можуть справитися й чого недодає держава».
Примхи – це смаколики чи от терміново треба знайти сітку-рябицю, – говорить військовий. – Я дзвоню Михайлу Михайловичу, що мені бігом треба. Вважаю, це моя примха. І він вантажить буса і летить до мене. Не задумується, бо знає, де ми. Чує ті постріли, як прилітають КАБи, касети, він з нами там живе, коли приїздить, і знає, в якій ми ситуації.
За словами сержанта, він ніколи не чув відмови ні від богородчанських волонтерів, ні від інших, з якими дружить і працює.
Але таких людей вже дуже мало і це насторожує, – каже військовий.
Зберегти інших синів
Сергій Мозговий в армії з 1992 – уже 32 роки. У 2011 -2012 брав участь у миротворчих місіях – одна на Балканах, дві в Африці. З 2014 року воює з російськими окупантами. Має позивний «Хуліган», бо, каже, виріс на вулиці, завжди відстоював своє.
Такий позивний був і в сина Олександра – «Рижий хуліган». Шеврон сина батько носить на правій руці куртки. Дістає з кишені магнітик – фото красивого хлопця. Олександра Мозгового не стало чотири місяці тому.
Батько розказує, що син пішов його шляхом – також у військову справу. Служив з 2015 року, був головним сержантом, хотів йти далі. Йому було лише 28.
Він помер від важкої хвороби – рак лівої нирки, – розповідає батько. – Але він був на позиції. Я вважаю, що він виконав свій обов’язок. Винуватого робити нема з кого, бо це війна. Може, я не вберіг, може, його командир не вберіг… Це трагічно для мене, але треба продовжувати, бо в мене є сини, які дивляться на мене. Якщо я не зберіг свого сина, я знаю, що повинен зберегти інших синів для матерів, батьків, дідів. Це мій обов’язок перед Богом і перед їхніми сім’ями.
35 бригада завжди воює на найгарячіших напрямках. Хлопці б’ються з ворогом з перших днів – і їм потрібна допомога.
Мої хлопці дуже втомилися, – говорить Сергій Мозговий. – Я хочу сказати тим, які в цивільному житті, що їхній час прийде. Але їм не буде з ким працювати, не буде кому передавати бойовий досвід.
Авторка: Світлана Лелик
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
