На Калущині зазвучав «Щедрик» – на дзвонах з відстріляних гільз від снарядів. Їх зробив коваль із Кадобної Іван Боднар. На цих дзвонах викарбувана молитва перемоги, аби з кожним звуком вона пришвидшувалася, пише Репортер.
«Кадуба» береже історію
Іван Боднар ковальською справою займається вже 14 рік, має творче псевдо «Кадуба», бо з села Кадобна, що у Калуському районі. Він у селі єдиний коваль. Тому не дивно, що ворота, криниці місцевих обійсть прикрашені його виробами.
Чого вартий лише в’їздний знак у село. Велике коване дерево з написом «Кадобна». Поруч кований хрест – також робота Івана. Каже, на тому місці стояв старий дерев’яний, то з рік тому вирішили оновити. Той хрест був у пам’ять про депортацію кадобнянців у 1950-х роках. Тоді з села на Миколаївщину примусово вивезли понад 200 родин. Іншим сім’ям вдалося сховатись у родичів по сусідніх селах. Людей вивозили через допомогу повстанцям. Адже навколо села ліси, там переховувались партизани, а місцеві їх підтримували.
Моя прабабуся була вивезена й розказувала, що тут усе було страшне, – розповідає Іван Боднар. – У селі лишилося кілька вцілілих хат, в яких зимували по 20 людей. Розказувала, як привезли патики (деревину) на хату, то вона обіймала й плакала, казала: «Було таке враження, що я вже у своїй хаті».
Іван захоплюється історією, а також старовиною, яка пов’язана з ковальством. Одного разу в Інтернеті натрапив на старий ковальський міх. Каже, перш ніж щось купити, його цікавить історія тої речі. Міх продавав один чоловік з Львівщини. Він належав його дідові, який мав кузню, а під нею був схрон, де ховалися повстанці.
Мене та історія дуже зачепила, то було десь років з десять тому, і я його купив, – розказує Іван Боднар. – Ця штука висіла в мене на стіні як експонат.
Старих речей у його кузні чимало. Коваль може розказувати про них багато й довго, бо кожна з історією. Каже, його кузня внесена у список туристичних місць Калущини й на літніх канікулах сюди приїздять діти на екскурсію.
Пророча молитва про перемогу
Нині той старий міх з музейного експоната перетворився у робочий інструмент. Саме з його допомогою коваль зробив дзвони з артилерійських гільз.
Гільзи привіз військовий капелан Федір Мороз, мовляв, може, коваль з них щось зробить. Та вони стояли й порохами припадали, бо було багато іншої роботи. Аж, коли почали вимикати світло, дійшли руки й до гільз.
Читайте також: Данилові торби. Як дев’ятирічний франківець шиттям заробив 25 тис грн для ЗСУ (ФОТО)
Треба було себе чимось зайняти, то розпалювався цей старезний горн тим міхом, усюди горіли свічки. – розказує Боднар. – І я у такій романтичній атмосфері лиш слухав, як потріскує вугілля, і працював. Коли робив ті дзвони, то було таке відчуття, що я вже це колись робив, вже колись проживав. Робота йшла легко і все, що треба було, мав під рукою.
І так дзвоник за дзвоником Іван Боднар зробив їх із різних калібрів 11 штук.
Центровий – з касетної ракети «Ураган». Від нього по боках – дзвони з гільз калібру 152, інші – з менших каліблів.
У мене в майстерні є телевізор. Усі приколюються, мовляв, що то за кузня така – з телевізором? – сміється коваль. – А я в теленовинах почув про сторіччя з дня виконання «Щедрика». І подумав, що все складається логічно. Весь світ знає цей різдвяний передзвін. Він асоціюється з чимось дуже добрим, світлим. І так мені прийшла думка, що було б добре зіграти на цих дзвонах «Щедрика».
Читайте: Троянда з Бахмута. Або як військові перетворюють уламки війни в ефектні вироби
Поділився ідеєю з товаришем, який служить старшим братом у церкві Покрови Пресвятої Богородиці у Голині. І 7 січня біля церкви діти виконали «Щедрика» під музичний супровід цих дзвонів.
Свій карильйон Іван Боднар зробив у вигляді тризуба. Сконструйовано так, що одні лінії плавно переходять в інші й кожен під різним кутом може побачити щось своє. Вийшов такий собі 3D-формат.
Мені прийшла думка зробити у вигляді такої інсталяції, яка б асоціювалася з боротьбою нашого народу, – пояснює майстер. – І цей тризуб, який ми звикли бачити таким гладеньким, став гострим, агресивним, потужним. На ньому по центру є Різдвяна зірка, як символ нового життя та відродження. Кожен школяр знає, що сонце – це зірка. А всі чули про те, що росія розпадеться, коли зійде українське сонце. То, може, це українське сонце, яке символічно зійшло на батьківщині Бандери? Так я собі кував і таку думку мав.
На кожному дзвоні коваль викарбував слова молитви. Каже, усе у Всесвіті має звучання. І створення світу почалося зі слова.
І навіть така непотрібна, відпрацьована річ війни, яка принесла смерть, може мати голос і звучати, – говорить Боднар. – І вона буде звучати словами тої молитви, яка викарбувана на кожному дзвонику. Це молитва подяки за перемогу.
Корисні речі з непотребу
Крім дзвонів, Іван Боднар з початку повномасштабного вторгнення робить усе необхідне хлопцям на передову. От зараз, каже, має заготовки на 10 буржуйок, які робить з балонів. Розрізає балони на чотири частини та з кожної робить компактну буржуйку. Назвав їх – «чвертками». Каже, роботи тут мінімум, але ефективності та користі – максимум. Вони легкі, ніжки відкручуються, можна легко переносити.
Вона класно нагрівається, їсти можна приготувати й взуття посушити, – розказує майстер. – Скільки їх відправив – не рахую. За потреби людям це роблю, не складую. Волонтери до мене звертаються, що треба таку й таку і скільки – я роблю. Робив і бойлери для хлопців.
Ще розказує, на початку виготовляв ножі, пластини до бронежилетів. Робив спеціальні їжаки, аби техніку зупиняти, «кішки», аби стягувати розтяжки. Посадки заміновані, то перш ніж кудись піти, кидають ці кішки.
Усі матеріали – це металолом, який Іванові привозять люди. Знають, що з того непотребу він робить корисні речі.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.