Пиріжки від Луари: як 76-річна грузинка допомагає ЗСУ

Луара Хвітія в 1993 році була змушена переїхати в Україну, бо в Грузії тривала спровокована росіянами війна. Через роки ворог дістався й України.

Тож 76-річна грузинка взялася допомагати українським військовим – як колись своїм землякам, пише Репортер.

У Грузії пані Луара працювала інженером-технологом у місті Сухумі. Коли в 1992 році розпочався абхазько-грузинський конфлікт, вона готувала їжу військовим. Жінка каже, це була не війна між грузинами – це була війна росії проти Грузії. На захист держави тоді стала вся її рідня.

Усі мої були там. Мої родичі всі воювали, – каже пані Луара. – Чоловік, брат, двоюрідні, троюрідні – всі.

У 1993 році, коли невтішний результат боротьби вже був відомий, вони з чоловіком та свекрухою вирішили їхати з країни. Рідні були з України. Так пані Луара з близькими почала нове життя у селі Підвербці, на Тлумаччині.

Було важко, бо не мали нічого. Жили у геть невеличкому будиночку. Почувалися чужими. Здавалось, що нікому не потрібні, хоч люди трохи допомагали. Згодом жінка поховала свекруху, а потім і чоловіка.

З часом пані Луара почала садити городину та продавати її на базарі. З цього заробітку живе й дотепер, бо, каже, на три тисячі пенсії не витягнути.

Читайте: Шанс на нормальне життя. 12-річний Максим Цуцман з Рожнятова потребує найдорожчих ліків у світі

Вона добре пам’ятає війну в Грузії та біду, яку принесли росіяни на її рідну землю

Тож коли почалася повномасштабна війна в Україні, жінка пішла до старости села й запропонувала допомагати військовим, готуючи їжу на фронт. У місцевій школі вони з односельцями пекли пиріжки з капустою, картоплею, м’ясом та сосисками.

За день робили 25 ящиків пиріжків, – розповідає Луара Хвітія. – Як я їх навчила, так люди й пекли. Хлопець на війні візьме собі пиріжок у кишеню, на передовій перекусить.

Зараз за Україну воює чимало грузинів. Пані Луара ще на початку повномасштабної війни почула від людей в селі, що в районну лікарню привезли пораненого земляка. Одразу ж поїхала до нього.

Як почула, то залишила все дома й полетіла до Тлумача, – розказує жінка. – Зайшла до лікарні. Там хлопцям якраз в їдальні давали їсти. Вони щось собі говорили, а я й питаю: «Де тут грузин?». Один чоловік мені грузинською каже: «Хто ти?». Відповідаю, що землячка його. Він аж підстрибнув з радості та обняв мене.

Так познайомилася з одним, а там уже з другим, третім. Зараз тримає зв’язок з багатьма грузинами, які воюють за Україну. Час від часу вони приїжджають до неї в гості.

Читайте: «Сподобається тим, хто любить відеоігри». Як дронарі «Хартії» нищать ворога

Нині пані Луара пече пиріжки вдома. Але окрім них, вона готує для бійців й інші гостинці – аджику, квашені огірки, підливу тощо. На фронт передає місцевими волонтерами або поштою.

Секрет своїх пиріжків не розказує, каже, його нема.

Думаю, такі пиріжки всі роблять. Просто я роблю начинку таку, як грузинки – додаю приправу. Та й усе, – говорить пані Луара.

Чимало військових знають жінку через її пиріжки. Пані Луара розповідає, як перший раз відправляла військовим посилку та й помилилася, коли підписувала ящик.

Моє справжнє імʼя – Луара. Але я, коли перший раз передавала посилку, то підписала «Сухумські пиріжки, Лаура». Так підписала, так і пішло. Тепер усі знають тьотю Лауру, хоч я Луара, – сміється жінка.

Каже, буде допомагати військовим стільки, скільки треба, бо готова заради них на все. Впевнена, що війську треба допомагати постійно, а не час від часу.

Деякі люди один раз щось зібрали і все. Хіба так допомагають? Військовим треба помагати постійно! Вони ж у лісах, у болотах, у снігу… Біля них летить всяке, а люди дали раз пʼять гривень і вже кажуть: «Ми допомогли!» – говорить пані Луара. – Я не буду зупинятися. Як зупинитись? Там хлопці гинуть, як я можу зупинитись?!