В Івано-Франківську учасники АТО відкрили охоронну фірму «Рубіж». Франківці могли бачити їх під час цьогорічного фестивалю Porto Franko – міцні чоловіки слідкували за порядком.
«Репортеру» стало цікаво, шо ж воно таке, як і навіщо.
Черговий на пульті
Задум створити охоронну фірму виник у правління міської Асоціації учасників АТО трохи більше року тому. Тоді асоціація вже мала кілька проектів, зокрема з будови житла для ветеранів, тож їх треба було охороняти.
Починали, каже Руслан Маланюк, зі спостереження та охоронної сигналізації. Тепер планують додати і протипожежну охорону.
«Черговий сидітиме на пульті і при спрацюванні сигналу на будь-якому об’єкті – чи охоронному, чи пожежному – виїжджає команда», – розповідає директор фірми.
За його словами, усі люди в команді є учасниками бойових дій, мають воєнний досвід, але тут інша специфіка – це більше схоже на роботу поліцейських. Тому вчаться і тренуються щодня. Наприклад, є робота зі зброєю, фізична підготовка, рукопашний бій, тактика чи теоретична підготовка, є навіть ігровий день.
«Це робиться, аби згуртувати колектив, – каже Руслан Маланюк. – Звісно, люди, які були на фронті, мають дуже гостре відчуття підтримки товариша, а ігри зближують їх ще більше».
Наразі «Рубіж» має 10 працівників. Втім, за словами Маланюка, вони планують розширюватися – до 50 людей.
«Наша фірма буде більше як силовий підрозділ. Ми надаватимемо послуги як звичайної охорони, так і охорони від рейдерських захоплень», – говорить він.
День зі зброєю
Ранок похмурий, час від часу припускає сильний дощ. Надворі зустрічає молодий чоловік, представляється Владиславом.
«Ви не передумали? З такою погодою я б на вашому місці домовився на інший день», – сміється він.
В офісі сидять троє чоловіків у камуфляжі, чекають керівника. За кілька хвилин на порозі з’являється Маланюк. Їдемо в Підлужжя на стрільбище.
Дощ льє все сильніше. Перше на стрільбищі – інструктаж, як поводитися зі зброєю.
Кімната дуже схожа на музей. На тумбах попри стіни пістолети, автомати, гранати, набої. На стінах висять роги та шкури, поруч опудала тварин. В середині – стіл.
«Є три головні правила, – говорить Руслан Маланюк. – Найперше – зі зброєю завжди поводись таким чином, ніби вона заряджена, навіть якщо це не так. Друге – стороннім не передавати, без нагляду не залишати. Третє – в бік людей без потреби не направляти».
Далі – опис і демонстрація спецзасобів, їх видів і правил використання. Усе дуже детально. Наприкінці всі підписалися, що ознайомлені з правилами безпеки.
Після теплої кімнати надворі холодно й вогко. Стоїмо під невеликим накриттям.
Керівник роздав усім пістолети, пояси та прикріплені до них кобури. Перше завдання ніби геть не складне – взяти пістолет однією рукою, впертися ним у стінку та намагатися тримати приціл в мушці протягом кількох хвилин. Однак, це лише здавалось: це таки сильно напружує руки…
Далі вчилися правильно і швидко витягувати пістолет, яким при цьому має бути положення рук, тіла, зброї, як взагалі рухатись.
«На курок нажимати потрібно плавно, аби мушка після вистрілу залишалась на місці, тоді ви точно влучите в мішень», – пояснює Маланюк.
Після отих усіх відпрацювань кожен отримує ще завдання – усі вправи довести вдома до автоматизму, аби в разі потреби не витрачати й зайвої долі секунди.
«Мені здається, що люди поділяються на воїнів і всіх інших, – каже на прощання Руслан Маланюк. – Хоч є і приховані, наприклад, як хлопці, що були на Майдані. Звичайні студенти чи офісні працівники за потреби взялися за зброю. А інші 20 років прослужили в армії, а не знали, що робити. В охоронну фірму, коли мені запропонували взятися за неї, хоч у нас і невисока зарплата, ми брали тих людей, які мають досвід і готові працювати в команді».
