На Коломийщині мати загиблого пілота запускає оздоровчий центр для військових

«Тепло крилатої душі» – так називається оздоровчий центр у селі Ценява. Його запускає пані Наталя – мати загиблого пілота, Героя України Степана Тарабалки. Центр працюватиме для військових, а також для родин загиблих, пише Репортер.

«Тепло крилатої душі» оздоровчий центр

Місце для своїх

Майбутній центр розташований на околиці Ценяви. Пані Наталія відчиняє браму на територію. Згадує, їй дуже сподобалося місце, коли зайшла сюди вперше, бо якось спокійно й затишно. А приїхала сюди випадково. Допомагала підприємству, яке переїхало з Дніпра, шукати приміщення, аби вони могли шити форму військовим. Приміщення знайшли в іншому місці, а тут пані Наталя взялася реалізовувати свою ідею.

Центр для оздоровлення душі, – каже жінка. – Давно мала таку мрію. Нас вчили, що у здоровому тілі здоровий дух, а тепер з віком розумієш, як нема на душі спокою, то й фізичний стан не дуже. Тут буде місце зустрічей для військових і родин загиблих. Буде реабілітація, масажі, арттерапія і просто спілкування між своїми. Бо самому важко, а коли ти перебуваєш у колі таких самих, з таким самим болем – якось трошечки легше.

оздоровчий центр на місці панського маєтку — Оздоровчий центр на місці колишнього панського маєтку

Жінка проводить по території. Розказує, що раніше тут був тубдиспансер, але не діє вже три роки. Перед тим, як щось тут робити, консультувалися з інфекціоністами, а потім зробили повну дезінфекцію.

А ще раніше ця територія належала польській поміщиці Павліні Кунцовій. Тут вона почала будувати собі маєток, але не встигла довести до ладу, бо почалася Друга світова війна. Центральний корпус справді нагадує якийсь замочок. Біля нього є паркова алея, внизу ставки, вгорі – сади.

І тут, впевнена пані Наталя, буде гарне місце для відпочинку та оздоровлення військових, а також родичів загиблих.

Добра справа об’єднує

Роботи та планів над майбутнім центром ще дуже багато. Пані Наталя каже, що одне тягне друге, але чекати не хоче – не може. Розказує, що в Яремче для родин загиблих капелани організували екскурсію. Там вона познайомилась з дівчиною з Кривого Рогу, яка на війні втратила брата.

Вони з дівчатами поробили такі центри, де є пральня, швейна майстерня, баня, перукарня, масажі для хлопців, – розповідає пані Наталія. – Організували це вже під час війни. І військові дуже задоволені. Ми теж не хочемо чекати, бо багато наших хлопців приходять на кілька днів у відпустку чи після поранення і вже потребують психологічної та фізичної підтримки.

Тому в кінці листопада, каже, планують запускати роботу реабілітологів. Один лікар зі своєю командою вже зголосилися працювати.

Вони роблять витяжки хребта, розробку суглобів, – говорить пані Наталія. – Уже робимо зал і думаємо, де поставити тренажери, витяжки та інші знаряддя. Підтягуються й інші спеціалісти. От, є психотерапевтка, яка має практику роботи з військовими. Вона зі сходу, зараз переїхала до Коломиї. Є різьбяр, який готовий робити майстер-класи. Він сам військовий. Один підприємець має поруч у лісі ферму та сироварню. Запропонував, аби хлопці та родини загиблих приходили на екскурсії. Директор франківської філії «Діпромісто» на благодійній основі зголосився зробити проєкт реконструкції. Хлопці з коломийської самооборони фізичною роботою помагають. Багато з них зараз воює. Дзвонять і питаються, що тут. Я звітую. Вони розказують там побратимам, що таке й таке для військових роблять. І їх це радує.

Синові б сподобалося

У небі пролітає літак. Пані Наталя на секунду завмирає.

Часто було, що йду на цвинтар, і літак летить, знову йду на цвинтар – знову літак, – говорить жінка. – А ще так близько над хатою інколи летів. І зразу відчуття, що це син. У мене завжди таке відчуття, що він поруч. От, коли дитина народжується, то ми віддаємо частинку себе їй. А зараз є розуміння, що та частинка повертається назад до тебе – у твоє серце. І сон мені був, що моя дитина живе у моєму серці.

Син Наталії Тарабалки – Степан загинув 13 березня над Житомиром. Мати каже, що він завжди мріяв про небо й до своєї мрії йшов сам. Чотири роки вчився у військовому ліцеї, ще п’ять – в університеті, потім дев’ять років служби. У 27 років отримав звання майора. Був пілотом винищувача Міг-29.

У нашій родині не було нікого військового, хто б посприяв чи помагав – він усе сам, – каже мати. – Біг по житті. Спішив жити. Степан любив, що робив, і робив, що любив. Він постійно удосконалювався. На Різдво був у нас. Сиділи за столом, він встав і каже: «А тепер вип’ємо за тих, хто помирає за нас». І в нього комок у горлі, що не міг говорити. Він навіть себе відчував винним. Він не один з перших – він був перший. Хтось ще може вагався, то у нього такого не було. Той не може – я йду. Такий він був. Онук підмітив, що татові було 29, як він літав на МіГ-29.

Пані Наталія впевнена, що синові сподобалося б те, що вона тут робить.

Я може б іще вагалась, а зараз є розуміння, що надто велика ціна, і ти вже не маєш чого вагатися, – говорить Наталія Тарабалка. – Ти вже втратив настільки цінне, що нічим виміряти. Я не можу пояснити, але є якась така рушійна сила, яка каже: «Йди і не бійся».

Аби центр запрацював наповну потрібно чимало коштів. Пані Наталія вкладає свої гроші, також долучаються знайомі та зовсім незнайомі люди, організовували благодійний ярмарок.