Перевірений рецепт, вмілі руки й велике бажання подарувати захисникам трохи домашнього тепла. Такою є формула 39-річної франківки Олександри Насімук, яка щороку перед Великоднем готує й передає на фронт десятки пасок. Отримує такі гостинці і її чоловік, який ще з 2014 року захищає Україну.
Про появу смачної ініціативи, рекорд спечених пасок та про свій досвід дружини військового Олександра Насімук розповіла “Репортеру”.
“Ставила будильник, просиналася й пекла”
У 2014 році звичне життя Олександри змінилося – чоловік поїхав у зону АТО. Вона ж продовжувала працювати, виховувала дітей та вчилася чекати коханого з фронту. Підтримку жінка знайшла в тих, хто її по-справжньому розумів – дружинах інших захисників.
Це така пігулка для щастя. Тому що ти можеш бути змученою, але прийдеш до них, поговориш, поспілкуєшся, отримаєш якусь пораду або розраду і підеш додому вже із зовсім іншим настроєм, – говорить Олександра.
Тож для примноження такої підтримки у 2018 році вони створили ГО “Дружина воїна”. А перед Великоднем у 2023 році голова організації Ольга Бобрикович запропонувала Олександрі долучитися до доброї справи – спекти паски для військових.
Олександра пам’ятала, як у дитинстві паски пекла її тітка, але сама за це ніколи не бралася. Проте вирішила спробувати й погодилася.
Оскільки вдень жінка працювала, то готувати доводилося вночі. Каже, пекла паски 3-4 ночі.
Як зараз пам’ятаю, тут тісто місилося, тут друге стояло – росло, а тут вже пасочки пеклись. Я собі ставила будильник. Так просиналася й пекла, – говорить Олександра.
Тоді жінка спекла понад 100 пасок.
У мене чоловік тоді був на сході. То я і йому пекла, і ще іншим підрозділам, – каже Олександра.
Так у жінки з’явилася нова передвеликодня традиція. І живе вона вже четвертий рік, хоча зараз завдяки допомозі інших дружин військових роботи стало менше.
Читайте: Писанкарка Ірина Парипа: «Все, що відбувається під час розпису яйця, відображає життя»
“З кожним роком все інакше”
До цьогорічного Великодня Олександра спекла близько 50 пасок. Продукти для їхнього приготування до ГО “Дружина воїна” напередодні приносили небайдужі франківці. Також частина людей долучилася донатами.
Жінка каже, що особливого й постійного рецепту в неї немає, тож щоразу паска виходить іншою.
Є свій рецепт, а десь там підглянула в чужий – щось додала. Щось мені не подобається, то я собі так трошки коригую. Я з кожним роком все інакше печу, – розповідає Олександра. – Але звично даю масло, молоко, а не воду, яйця і вже тоді додаю дріжджі.
Пече паски сама – без допомоги. Бо любить займатися цим наодинці, щоб ніхто не заважав. Для Олександри це свого роду відпочинок.
Оформляє ж свої паски здебільшого виробами з тіста.
Стараюся їх робити з нашими косицями. Бо наша українська паска, на мою думку, має бути з колоском, якимось листочком, квіточкою, пташкою. Може бути навіть маком посипана, – каже Олександра.
Додає, що збоку може здаватися, ніби це складно, проте коли рука вже набита, процес йде швидко.
Готові паски Олександра разом з іншими членкинями ГО «Дружина воїна» освячують на Вербну неділю. Опісля разом з традиційними великодніми продуктами їх відправляють на фронт.
Жінка каже, таким чином хоче подарувати захисникам відчуття свята, яке вони проводять не в родинному колі, а з побратимами в окопах.
Хочеться, щоб вони відчули там домашній затишок, з’їли тої пасочки, ковбасочки. І коли я печу, то завжди думаю про них. Тому що завдяки їм я можу тут спокійно жити, – говорить Насімук.
За свою працю Олександра й інші дружини військових отримують від захисників подяки.
Це приємно. Але навіть якби мені й “Дякую” не сказали, мені все одно цінно, що моя паска в них, – говорить жінка. – Бо я не роблю за подяку. Я роблю для того, аби було їм добре.
Читайте: Ніц, паска і що печуть сусіди: режисер Олег Ущенко про Великдень у Станіславі
“Це моя дружина спекла”
Не забуває Олександра спекти паски й для своїх близьких. Каже, що відтоді, як навчилася пекти на фронт, більше не купує – краще сама.
До того ж, неабиякою мотивацією для неї є її чоловік, який нині служить у НГУ. Після трьох років у зоні АТО він демобілізувався. Працював за кордоном, проте на 7-й день повномасштабної війни повернувся в Україну.
Я знала, що він піде на війну. Пам’ятаю, він казав, що йде, щоб вони не прийшли сюди. Бо змусять воювати, але вже проти своїх, – розповідає Олександра. – Навіть ще тоді, у 2014 році, він казав: “Я йду туди, щоб мої діти жили тут у власному домі”.
Пригадує, як у 2022 році боялася йти до церкви на Великдень через можливі обстріли.
Здається, як завжди, але зі страхом, – каже Олександра.
Проте додає, незважаючи на моменти, які було б легше пережити, якби чоловік був поруч, вона пишається його вибором. А відстань їх тільки зблизила.
Він так зробив, бо відчував душею, а я його просто підтримала. Тому що якщо ми не будемо одне одного підтримувати, то мені здається, що не буде такого вогника любові, кохання, сміху, – говорить жінка.
За її словами, чоловік часом просить щось йому спекти, і коли когось пригощає, то завжди каже: “Це моя дружина спекла, це моя дружина спекла”.
Напевно, пишається мною, – посміхається Олександра.
Каже, саме в такі моменти розуміє: усе, що вона робить, — не даремно.
Авторка: Мирослава Надкернична
