«У моєму світі не було такого, щоб хтось втрачав дітей. Я не бачила цього, не знала, що так буває. Та коли я втратила дитину на шостому місяці вагітності, мій світ поламався… Вагітність протікала добре, жодних проблем зі здоров’ям ні в мене, ні в малюка не було. Серед ночі відійшли води. Я потрапила до лікарні, дитину врятувати не змогли».
Нині франківка Ведана Звенигородська разом із ще 19 волонтерками ініціативи «Опіка ангела» проводить групи підтримки для батьків, що втратили дитину під час вагітності або одразу після пологів. За статистикою це трапляється частіше, ніж можна собі уявити. Кожна четверта вагітність закінчується втратою, але досі ми не звикли про таке говорити і лише вчимося з цим жити, пише Репортер.
Час не лікує
«Без підтримки чоловіка я б зійшла з розуму. Ми переживали цю втрату разом, – згадує Ведана. – Десь близько року в мене була глибока депресія. Чоловік дав мені можливість цей час не працювати. Психологам не довіряла, бо мала досвід некоректного ставлення. Втрату вчилася проживати сама. Насправді так робити не рекомендують, адже мало людей можуть вийти з цього самостійно».
Після втрати, яка сталася три роки тому, жінка шукала в Україні ініціативи для підтримки батьків, але не знайшла нічого. За рік чи півтора повторила спробу та у Facebook натрапила на ініціативу «Опіка ангела» і вирішила приєднатися до них.
Нині Ведана Звенигородська веде групи підтримки та адмініструє закриту Facebook-групу, де жінки можуть відкрито говорити про свої втрати, ділитися болем і підтримкою без остраху, що хтось побачить їхні історії та візьметься розраджувати повчаннями.
«Хтось хоче ділитися горем з усім світом, а хтось хоче, щоб його ніхто не чіпав. Найкраще – не давати жодних порад і не казати, що це пройде, час лікує, ви молоді, народите ще. Це найгірші фрази, які можуть бути, – говорить Ведана. – Час не завжди і не всіх лікує. Кожна людина індивідуальна. На сайті «Опіки ангела» є статті, написані психологами, про те, як у випадку втрати дитини варто поводитися близьким та родичам, є поради батькам».
Ініціатива «Опіка ангела» теж почалася з втрати. Син Наталі Сениці й Тараса Бондаренка Теодор прожив після народження лише чотири дні. Пара народжувала в Австралії, медичний персонал пологового допоміг їм зустріти цю втрату та попрощатися з сином. Там таку підтримку батьків практикують вже понад 30 років.
Наталя і Тарас усі чотири дні життя Теодора могли бути поряд з ним у реанімації. Їх буквально переконали познайомитись і попрощатися з сином, на згадку зробити з ним фото. Нині це найцінніший спогад подружжя про Тео. З ними працювали фахівці, які запропонували групи підтримки з подолання втрати, особисті консультації, допомогли прожити втрату і адаптуватись до життя.
Коли Наталя й Тарас повернулися до Франківська, то вирішили запровадити цю світову практику в Україні, аби хоча б трохи полегшити досвід втрат дітей під час вагітності та пологів. Так з’явилася «Опіка ангела».
Врятувати від непрожитого горя
За два роки ініціативі вдалося налагодити співпрацю з медиками обласного перинатального центру у Франківську, пологовими Харкова і Києва та ще майже сотнею медзакладів.
Медики отримали 1600 посібників, ще 500 завантажили в електронному форматі. А минулого року для 260 медиків провели серію вебінарів з профілактики вигорання та роботи з горем «Коло турботи».
«Ми постійно отримуємо запит на інформаційні матеріали для медзакладів і не встигаємо їх друкувати, – каже Наталя Сениця. – Це відкритки, інформаційні листівки про групи підтримки, 10-тижневу онлайн програму «Бути батьками ангела», брошури про першу допомогу при втраті. Там розписано все, що тебе чекає, поки ти ще в пологовому, що тебе чекає, коли вийдеш із пологового і як, можливо, будеш проживати горе. І десь 30 % батьків, які приходять на групи, дізнаються про них саме від лікарів».
Медики обласного перинатального центру часто мають справу із втратами, бо саме сюди привозять вагітних жінок з важкими патологіями, тут часто приймають передчасні пологи. Для роботи з перинатальними та неонатальними втратами пологовий отримав довідники, люльки для прощання з малюками, листівки та сувеніри для батьків – набори для відбитків ніжки та ручки, скриньки пам’яті.
«Досвід співпраці з «Опікою ангела» є дуже цінним для нас, – говорить лікарка відділення інтенсивної терапії новонароджених Світлана Карпова. – Нас ніхто не вчить, як спілкуватися в разі втрати. Це стрес і для батьків дитини, і для медика. І коли ми знаємо, як прожити цей стрес, маємо більше впевненості та сили підтримати батьків.
До теми: Франківський ОПЦ отримав матеріали для супроводу батьків, які втратили дитину (ФОТО)
Коробочка пам’яті, додаткові матеріали дають можливість у спілкуванні з батьками переконати їх, аби вони залишили пам’ять про дитину. Часто ми чуємо, що вони хочуть забути й викреслити з пам’яті те, що трапилося. Але це непрожите горе може потім залишити негативний слід на їхньому житті, стосунках, наступній вагітності. Після такої травми важко наважитися знову на вагітність та народження дитини».
За словами лікарки, зберегти пам’ять про дитину погоджуються не всі. В такому разі їм дають хоча б інформаційні листівки про «Опіку ангела», аби батьки знали, куди звернутися.
«Весь наш персонал навчений і знає, що робити. Ми маємо коробки пам’яті, до яких можемо покласти відбитки ручки та ніжки, бірочки дитини, першу іграшку, листівку. Завжди пропонуємо зробити фото за життя. Це та згадка про дитя, до якої потім можна доторкнутися», – каже Світлана Карпова.
Шанс на ім’я та свідоцтво
Онлайн-програму підтримки «Бути батьками ангела» вже пройшли тисяча людей. Ще 100 батьків – окремі групи підтримки на шляху вагітності після втрати. Цьогоріч за принципом «рівний – рівному» серед тих, хто пережив втрату дитини раніше, набрали 20 волонтерів для ведення груп підтримки. Вони пройшли навчання і зараз в парах ведуть групи по всій Україні.
Нині живі групи є у Франківську, Львові та Києві. Цьогоріч вже 83 людини пройшли групи підтримки наживо. Групи онлайн доступні не лише для людей з будь-якого куточка України, але й для українців із будь-якого куточка світу. Ініціатива щомісяця проводить 10 груп підтримки.
«Ми знаємо, що з «Опікою ангела» батьки змогли визнати своє батьківство і прийняли сотні дітей в сім’ю. Для нас це дуже важливо, – говорить Наталя Сениця. – Цьогоріч у жовтні ми запустили важливий флешмоб «Скажімо їхні імена». Частина батьків встигла дати своїм дітям імена, частина – ні. І часто за іменем, яке батьки встигли дати, є історія, яка не тільки про біль, а й про ту радість, що була. Коли ми говоримо про імена, ми визнаємо, що дитина була, і це дуже терапевтично. А ті батьки, які не давали імен, мають можливість це зробити і тим самим прийняти дитину в сім’ю, почати процес проживання горя. Під час цього флешмобу батьки можуть ділитися в соцмережах історією імені дитини».
За українським законодавством, діти, які прожили менше семи днів, не отримують сертифікат про народження, тільки свідоцтво про смерть. Тож в «Опіці ангела» розробили для таких дітей «Сертифікат життя».
«Це дуже жорстоко по відношенню до сімей. Дитина народилася, дитина була, а є тільки свідоцтво про смерть. Сертифікат життя – це світова практика. Так батьки можуть мати фізичне підтвердження того, що в їх сім’ї був ще хтось, – розповідає Наталя. – У нашого Тео є свідоцтво про народження, і я відчувала велику несправедливість за усіх батьків, які не могли в Україні отримати таке свідоцтво».
Традиційно 15 жовтня, у день втраченої дитини, буде хвиля світла. У Києві, Одесі, Львові та Франківську проведуть групи підтримки та зустрічі для батьків. Аби згадати дітей і запалити свічки пам’яті.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.