У травні Україна втретє мала брати участь у міжнародних змаганнях для ветеранів Invictus Games. Цьогоріч вони мали пройти у Гаазі (Нідерланди). Через карантин усе перенесли. Про тренування, мотивацію, проблеми з доступністю та чому прикарпатців так мало у відбірних турах, «Репортеру» розказав франківець, атовець Тарас Шпук. Він також є заступником головного тренера збірної українських ветеранів.
«Ігри нескорених» (Invictus Games) – міжнародні спортивні змагання у паралімпійському стилі. Їх у 2014 році заснував британський принц Гаррі – для ветеранів, які постраждали під час бойових дій. Задум він підгледів у США на Warriors Games за рік до того. За його словами, Гаррі там побачив, як сила спорту може фізично, соціально та психологічно допомогти ветерану.
Перші «Ігри нескорених» провели в Лондоні у 2014 році. У змаганнях взяли участь збірні ветеранів із 13 країн Європи, Азії, Північної Америки та Океанії. Ігри швидко стали традиційним статусним турніром. Щороку до змагань долучаються нові країни.
Україна вперше взяла участь в Іграх у 2017 році – як союзник НАТО у миротворчих операціях, а також через активні військові дії в зоні АТО. Змагалися в Канаді, в Торонто. Звідти українські ветерани привезли 14 медалей: вісім золотих, три срібні і три бронзові з шести видів спорту. У загальному заліку команда України виборола друге місце, поступившись лише канадцям.
У 2018 році в австралійському місті Сіднеї українські ветерани здобули сім золотих, 10 срібних і три бронзові медалі.
Втерти носа
Цьогоріч через карантин Invictus Games перенесли.
За словами представника ради ветеранів та заступника головного тренера збірної Тараса Шпука, хлопці поставилися до цього по-філософськи. Мовляв, мають ще рік часу, аби добре підготуватися, поїхати в Гаагу, зібрати ще більше медалей та втерти всім носа.
«Було тяжко, бо у хлопців був вихід на пік форми, якраз мав бути крайній зріз перед самим відльотом на змагання, – розказує Шпук. – Багато працювали з психологами, бо це психологічно важко, з тренерами, аби повністю перебудувати систему тренувань. Тим більше зробити це без спортзалу, без втрати форми та найосновніше – шкоди здоров’ю, бо працюємо з пораненими ветеранами».
Тарас Шпук спортом займається на любительському рівні. Каже, після АТО, куди пішов добровольцем і служив у 131 окремому розвідувальному батальйоні, спорт став його реабілітацією.
Зайнявся бігом, потім кросфітом. Брав участь у різних змаганнях, півмарафонах. Згодом допомагав організовувати такі спортивні заходи, як Fun Karpaty Trail, IF-race. До участі у них заохочував і ветеранів.
Каже, тому, що мав певний досвід, звернулися з фонду «Повернись живим» й попросили долучитись до «Ігор нескорених» та допомогти їм з відборами. Після них запропонували й надалі допомагати збірній у ролі заступника тренера.
За словами Шпука, наша збірна має чудових професійних тренерів, але через специфіку учасників їм все одно потрібна допомога. Тому Тарас завжди на підхваті, на кожних тренуваннях. Та й хто зрозуміє атовця, як не такий самий.
Ті, що надихають
За словами Тараса Шпука, у попередні роки членів збірної відбирали більше за спортивним принципом.
«Тобто, як на звичайних змаганнях – хто набрав найкращий результат, той і потрапляв у збірну, – говорить Шпук. – А ця збірна обиралася за іншими принципами. Враховували лише 10 % спортивного результату, 15 % духу нескорених – чи потрібні людині взагалі ці ігри, та 15 % – командний дух і спортивна етика. Як людина поводиться на відборах, чи підтримує побратимів, чи не хамить, не заважає. І найбільше, 60 % – вплив ігор на реабілітацію учасників».
Під час відбіркових турів, які проводилися у різних містах, між учасниками ходили спеціальні спостерігачі та все це фіксували.
Фото зі сторінки invictusgames.in.ua
Нині українська збірна ветеранів зібрала найбільш світлих і вмотивованих учасників, каже Шпук. Також, наголошує, що досі було мало важкотравмованих хлопців.
«Це 20 учасників з усієї України – з різних підрозділів. Є багато хлопців, якими я надихаюся, і всі вони нескорені й достойні, – говорить Тарас. – Ігор Галушка, Віктор Лехкодух, Руслан Русол, Іван Рудий, Ігор Безкаравайний. Усі вони показують дуже круті результати. От, Олексій Бобчинець плавно йде не тільки у збірну «Ігор нескорених», але й у паралімпійську збірну. Я на це надіюся. У нього чудові результати з легкої атлетики та плавання».
Крім того, Бобчинець і далі продовжує службу. Він втратив ногу, коли підірвався на протипіхотній міні.
«Я з ним бігав разом перед змаганнями, – говорить Шпук. – Він з одною ногою, але реально крутий. Ігор Галушка – знайшов себе у пішому туризму. У нього з’явилося нове таке хобі».
Галушка був поранений під Мар’їнкою, коли рятував побратима. Куля снайпера влучила в голову. Попри найсумніші прогнози, він вижив.
Ще Шпук розказує за Ігоря Безкаравайного, як яскравий приклад сили. Ігор служив у 93 окремій механізованій бригаді, у 2015 році в районі Карлівки підірвався на протитанковій міні.
«Звичайний хлопець, який пройшов відбір і став заступником міністра у справах ветеранів з медичного забезпечення, психологічної та спортивної реабілітації ветеранів війни, – говорить Тарас. – І такі, як він, будуть розвивати ветеранський спорт й мотивувати інших. Серед жінок – лише одна Юлія Паєвська «Тайра». Вона молодець, багато тренується у стрільбі з лука. Їздить з позиції у Маріуполь, до басейну, аби потренуватися. Думаю, не одну ветеранку надихне прийти на наступні відбори».
Якщо лупати скалу
Зараз збірна знову взялася до роботи. Вже розписані графіки тренувань, а також участі у змаганнях. Хоча спортивних заходів для ветеранів в Україні, на жаль, не так багато. А тим більше – для поранених.
За словами Тараса Шпука, є дуже велика проблема з доступністю. Немає бази, яка б могла прийняти команду «нескорених» та й не лише їх. Пригадує, що у Львові були найгірші відбіркові тури, бо доступності там нема зовсім.
«Ми недавно їхали на змагання на Закарпаття. І в жодній колибі не знайшли, де був би доступний туалет, хоч це туристичний район, – зітхає Шпук. – А в нас два хлопці на візках. І це величезна проблема, про яку не часто говорять. Тренуємося, наприклад, на базі паралімпійського резерву, але вона не пристосована для візочників. Ми зробили аудит доступності й після того зробили ремонт. Нині пишаюся тим, що там є два інклюзивні номери, хоч мало бути чотири».
Каже, наші паралімпійці тренуються за кордоном. Кому як дозволяє бюджет та спонсори.
«Ми були в Нідерландах, де мають бути міжнародні «Ігри нескорених», дивилися на їхні спорткомплекси, наскільки там усе круто й доступно. Хотілося, аби в нас було таке ж. Якщо лупати цю скалу, то щось і здобудемо».
Можливо, цього року українська збірна «Ігор нескорених» полетить на Warrior Games у США. Мають шанс виступити у баскетболі на візках.
На останньому тренувальному таборі були військові з США, влаштували товариський матч. Американці подарували нашим обладнання для адаптивних видів спорту – десять спеціальних візків для баскетболу.
Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
