У місті Мирноград Донецької області, за 40 км від фронту, у невеликій парафії УГКЦ служить отець Іван Василенко з Надвірної.
Церкву, в якій він править, у місті називають народною, бо будували її всі – студенти, пенсіонери, військові, колишні в’язні, пише Репортер.
Слідами апостолів
З 16 років тому отець Іван Василенко поїхав у Донецьку область, аби нести там слово Боже. Разом з ним з Надвірної на схід перебрались і його батьки, хотіли бути поруч з сином.
Їхати на Донбас він задумав ще у франківській семінарії. Коли вчився, до них часто приїздили отці звідти, просили помочі.
«То як відмовити? – каже отець Іван. – І коли у 2002 році закінчили семінарію, нас троє рушили на схід. У Полтавську область, Дніпропетровську, а я в Донецьку».
Починав дияконом у місті Красноармійську (нині Покровськ) взимку 2003. У серпні того ж року екзарх Степан Меньок у Донецьку висвятив його на священника. Тоді отця Івана відправили створювати парафію до Димитрова (Мирноград), де він і досі служить.
На початках парафія складалася з п’ятьох старших людей – вихідців з Західної України. Церкви не було, житла для священника теж, умов жодних – треба починати з нуля.
«Як колись апостоли йшли і проповідували, – посміхається отець Іван. – Знімали актову залу, правили й у квартирі. Були такі дні, що на службі був я і одна бабця. Є тут жіночка, 90 років. Пройшла Сибір і тут оселилась, бо не давали прописки вдома».
Нині у церкві на свята збирається десь сотня людей. «Люди полюбили храм, – розказує Василенко. – Служимо українською. А полюбили через те, що церква відкрита, й завжди маємо час вислухати людину, допомогти».
Як квочка курчат
Нині церкву святих апостолів Петра і Павла у місті називають народною, бо її будували довго й самі. Почали ще у 2006 році і досі будують, каже отець. Але відправи всередині почали з 2014 року.
«У мене церкву будували студенти, люди, які звільнилися з тюрми, професійні будівельники, старенькі люди, військові, – розказує священник. – Ми збирали всіх під крило – як квочка курчат».
Василенко є деканом Краматорського деканату. До нього входить 16 парафій і 10 священників. З них три монахи, бо ще є монастир отців Василіан. Загалом, за словами отця Івана, нині у Донецькому екзархаті 80 парафій і 53 священники.
«Це дуже мало, бо лише в одному Франківську, певно, 100 парафій, – каже отець. – Відколи прибув, заснував п’ять нових парафій. Інші отці теж створюють. У нас охоплені усі райцентри. Запрошую випускників-семінаристів на допомогу. Нехай не бояться їхати. Якщо молишся – ти на правильному шляху і все витримаєш. Коли людина перебуває з Ісусом, то навіть пекло стає раєм».
Священники у розстрільних списках
Коли почалася війна, багато парафій на Донбасі ліквідували, а священників вигнали. Василенко каже, що його деканат війна також зачепила, але жоден священник не виїхав.
«За що їм велика шана, бо Костянтинівка і Краматорськ були окуповані, там були бої, – пригадує отець Іван. – Наші священники навіть потрапляли у розстрільні списки тої ДНР, переховувалися. Та скоро Краматорськ звільнили».
Розказує, що найтяжчим був 2015 рік, коли у місті висіли прапори ДНР. Коли було небезпечно виявляти свою українськість, бо могли автівку спалити та й узагалі кудись забрати й вивезти.
«У Покровську на проукраїнському мітингу нас було 30 людей, а проти нас – 600, – пригадує священник. – Були заклики, мовляв, давайте цього попа прив’яжемо до ЗІЛа і протягнемо, свідомого, по асфальту, тоді будемо бачити, що він буде говорити. Усе обійшлося. Скоро українська армія усе те звільнила. Зараз у нас спокійно».
Розказує, що нині чотири священники УГКЦ служать на окупованій території.
«Це недалеко – за 40 км, – розповідає Василенко. – Вони правлять у Донецьку, Луганську, ще доїжджають у менші міста – Харцизьк, Горлівка. У них ротація – місяць там, а місяць в Україні».
Багато розказує і про владику Степана Менька. Каже, це дійсно духовний провідник. Сепаратисти вигнали його з Донецька, забрали машину, документи – все.
«Він зараз біженець, – говорить отець Іван. – Живе на орендованій квартирі у Запоріжжі. І там служить, допомагає. Йому скоро 70 років. Переніс інфаркти. Він такий – дійсно, муж віри. Не лишає нас».
Екореволюція біля храму
У Мирнограді, крім духовної, отець Іван веде й серйозну просвітницьку роботу.
«Я розказую місцевим про Плащаницю, правимо Хресну Дорогу, обходимо навколо церкви, молебні служимо. Там для багатьох це новинка, – посміхається Василенко. – Вживляємо наші традиції – і приживаються. Усе, як рибка йде по воді. Це все Божа ласка і провидіння. Бо Церква бореться з ворогом людським і завжди перемагає, бо не самотня».
Біля храму з парафіянами висадили алею Слави Господу Богу. У 2015 році на знак миру посадили церковний сад. Половину коштів дало екологічне бюро УГКЦ, іншу половину – миряни. 40 фруктових дерев уже плодоносять. Фруктами діляться з нужденними.
Розказує, що недавно для хлопчика Івана, який прислуговує у церкві, організували благодійний концерт. Бо у дитини виявили тяжку хворобу.
«У церкві маємо фортепіано. Зійшлися люди, діти грали різні твори. І так зібрали йому гроші на лікування», – каже отець.
Ще біля храму мають ставок з рибою. Побудували дитячий майданчик з батутом. Біля нього завжди багато дітей і молодих мам.
«А це вже діти, яких можна катехизувати, – з посмішкою говорить священник. – Діти йдуть, майбутнє в церкви є, маємо патріотичну молодь, яка у міськраді на різних посадах. І всі вони теж ходять до церкви».
Пригадує, як минулого року на День захисту дітей у храмі робили спільний захід з різними конфесіями. Тоді у церкві було зо 300 дітей, бо розважали їх ляльковим театром, пантомімою, концертом.
Також отець Іван з парафією виграли грант на сонячні панелі біля храму. Ще назбирали 100 кг батарейок на утилізацію. Готуються сортувати сміття.
«Люди готові, якщо їм добре пояснити, – переконаний священник. – Їм доходить, вони відкриваються і помагають».
Також започаткували традицію – проводити вулицями міста Хресну Дорогу. Збираються православні, римо-католики, протестанти, греко-католики. Каже, кличуть і московський патріархат. Але вони ніколи не приходять.
