За словами калушанина Олександра Коваля, є три складники, які впливають на потужність нашої армії. Перший – зброя, другий – харчування, третій – спецзасоби. Коваль якраз займається другим. Він – начальник продовольчої служби 79 батальйону 102 окремої бригади ТрО.
І дбає про те, аби його побратими харчувалися добре, пише Репортер.
Насипали сєпарам
Слово «окупант» Олександр Коваль почув і запам’ятав з першого класу. Як і те, що український прапор – синьо-жовтий. Це був ще 1984 рік. Згадує, що вчителька дала завдання додому намалювати прапор УРСР.
Приходить мій тато, перекидає зошит, малює позаду жовто-блакитний прапорець і каже: «Запам’ятай – це є український прапор, а то все – мішура, то прапор окупантів. А це є наш український прапор і за нього ми повинні боротися».
Боротьбу Олександр почав наприкінці 1990-х, коли вступив до УНА-УНСО. У серпні 2014 року, коли почалась війна, пішов добровольцем.
Воював у 54 окремому розвідувальному батальйоні. Тут майже всі були унсовцями. У 2015 році сформували кілька таких батальйонів й усі з 54 перейшли до 131 розвідувального батальйону.
Це був легендарний набір, – каже Олександр Коваль. – У нас був легендарний командир – Олег з позивним «Ольжич». Усі хлопці були такі харизматичні. Потужний бойовий підрозділ і насипали ми тим орками. Тоді це були сєпари.
Виглядало несерйозно
У серпні 2015 року Олександр демобілізувався. Зайнявся громадською роботою, краєзнавством.
З гірським рятувальником Василем Фіцаком почали розчищати старі кладовища. Об’їздили район, досліджували дзвони. Зайнялися сувенірною випуском калуської солі.
Ще з Андрієм Шутяком створили громадську організацію «Калуш мілітарний», яка займалась вивченням і відновленням військових поховань Першої світової війни
Повномасштабна війна, дуже багато, що перекреслила, але цю роботу продовжимо, – говорить Олександр. – Хочемо зібрати інформацію про полеглих. Як кажуть: «Війна закінчена тоді, коли похований останній солдат». На жаль, ще жодна війна не закінчена, якщо так розібратися. Тому ми хочемо максимально долучитися до цього, щоб дійсно увіковічити пам’ять бійців. Та війна для нас маловідома. Вона не вивчена, бо це не було вигідно комуністам.
Коли почалось повномасштабне вторгнення Олександр вже був у теробороні. Каже, підписав з ними контракт ще у 2018 році – як резервіст. Тоді там було десь 20 небайдужих людей, а він був інструктором і вчив їх. А після 24 лютого добровольців уже прийшло чимало.
На війну відправився у складі мінометної батареї. Дев’ять місяців під обстрілами, постійні зміни локацій. А в січні цього року Ковалю запропонували посаду начальника продовольчої служби. Зізнається, що скептично поставився до цієї роботи.
Спершу думав, що продовольча служба – це щось несерйозне, – каже Олександр. – Та коли почав працювати, то зрозумів, що то це реально складна й дійсно потрібна робота для армії. Тому що на першому місці стоїть зброя. Без неї солдат не може воювати. На другому – харчування, бо голодний солдат – не солдат. Ну і на третьому – спецзабезпечення – берці, форма і т.д. Три складники, які, в принципі, впливають на потужність нашої армії.
Тут, каже, не сидиш на місці. Постійно в русі, багато роботи з документами та, звісно, фізичної праці, бо щодня треба розвантажувати продукти.
Долітає всюди
За словами Коваля, у порівнянні з 2014 роком, нині хлопці харчуються дуже добре. Підвозиться заморожене м’ясо – свинина, телятина, курятина.
Є яйця, але вони не по 17 грн, а значно дешевше. Є сир, сметана, йогурти, банани, апельсини, мандарини, навіть ананаси, – перераховує Олександр Коваль. – Огірки помідори, картопля, морква. Соки, шоколад, цукерки, печиво. Це видається хлопцям. Зараз є 408 найменувань продуктів, а було 40.
За словами Олександра, у продслужбі ретельно слідкують за якістю продуктів, які їм привозять. Наприклад, якщо щось не так – відправляють назад. От, каже, привезли моркву, а вона мокра та гнила. Відправили.
Головний документ для кухні – меню-розкладка, – говорить Коваль. – Там на тиждень розписано все, що має готуватися. На кухні працюють молоді хлопці, але професіонали своєї справи. На свято, наприклад, можуть відійти від меню та зробити салат олів’є, аби потішити хлопців. Чи посмажити курочки. На кухні – це кропітка й дуже важка робота. Я, коли подивився зсередини, то офігів. Яка там самовіддача!
З продуктами наші військові допомагають і місцевим. Ті також допомагають – чи з ремонтом машин, чи також продуктами – свіжими овочами з городу.
Виїхали ті, хто мав куди, – каже Коваль. – Залишаються люди, яким або нема куди їхати, або господарка велика, або родичі хворі. Але там долітає всюди і все.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.