На Прикарпатті атовець створив цілу страусову саванну (ФОТО)

У селі Ловаги Рожнятівського району восени минулого року оселилися зо два десятки страусів. Ферму заснував атовець Сергій Швець з рідними.

Каже, робота відганяла зайві думки та й працювати біля страусів страшенно цікаво, пише Репортер.

Хто хоче – знайде

На ферму «Саванна» втрапити не так просто, бо захована у зелені Чорного лісу. Треба їхати зо три кілометри ґрунтовою дорогою й минати чудові краєвиди, квіткові поля, річку.

Господар ферми Сергій Швець каже, хто хоче їх знайти, – знаходить. Були вже туристи і зі Львова, Чернівців, Хмельницького, Житомира, Києва. Посміхається, мовляв, це тутешні люди не знають, що у них перед носом.

На території просторо, зелено, затишно. Усі дерев’яні будівлі розмальовані, акуратно поскладані дрова, є квітники, затишні альтанки зі столиками, гойдалки та, звісно, трохи далі від відпочинкової зони – загороди, в яких туди-сюди походжають страуси.

Сергій зізнається, розводити страусів придумала його мама. Він проаналізував, порахував і підхопив її ідею.

Аби відкрити ферму, Швеці готувалися років десь шість. Багато читали, їздили на подібні ферми в інші області, а потім почали будувати свою. Усе, що тут нині є, робили своїми силами, тому й так довго. Ще на рік будівництво зупинили, бо Сергій пішов на війну…

У 2014-2015 роках він служив у складі 72 бригади. Тримали оборону біля Гранітного, Старогнатівки, Волновахи. Був командиром взводу, мав позивний «Дєд 2». Пояснює, що у них командир роти був «Дєд», а трьох взводних пронумерували «Дєд 1, 2, 3», аби не плуталися.

Про той період говорить мало. До речі, на днях чекає в гості побратима, з яким служив.

Після його повернення будова на фермі відновилась. Каже, така трудотерапія рятувала від непотрібних думок. Працював у задоволення.

Тайсон має силу

Сергій заводить у кожне приміщення, показує все до найменших дрібниць.

«Тут у нас майстерня, тут брудер – місце для перетримки пташат з інкубатора», – пояснює чоловік. Зараз там три смішні курчата якоїсь екзотичної породи. Породисті курочки, в яких буде не пір’я, а пушок. Сергій називає їх – пелехаті.

На стіні хати хоче зробити велику вітрину під склом, аби розвісити різну сувенірну продукцію, яку роблять його мама та дружина. А це різні брелоки зі шкіри та кігтя страуса, сережки з пір’я та вирізані яйця. А недавно Сергієва мама почали шити сумки зі шкіри страуса.

Нарешті він веде до головних мешканців ферми. 14 страусів ходять своєю територією. У кожної пари своя загорода та вхід у будиночок.

Цих страусів закупили минулоріч у Миколаєві. Сергій сміється, що була ціла спецоперація з їх перевезення. Спершу у фурі робили окремі кабінки, аби птахи не травмувалися. Їхали повільно, часто зупинялися, провітрювали кузов, годували.

Усі птахи африканської породи. Чорні – хлопчики, а коричневі – дівчатка. Усім їм близько десяти років, а жити страуси можуть і до 70.

Загальний улюбленець ферми – Цезар. Птах висунув голову із загороди, Сергій гладить його шию. Хвалить, що він чемний, спокійний і дружніший, ніж інші.

«Он, той, що танцює, – це Тайсон», – показує на великого птаха, що сів на землю й хитається з боку в бік. При тому видає дивні звуки, щось схоже на постукування. Це у них такі шлюбні танці.

«Вчора лати поламав у загорожі, – продовжує Сергій. – Дві одним ударом. Там такої дурної сили! Ну, ви зрозуміли, чого в нього таке ім’я».

«Ота, самочка, що крилами махає часто – певно, хоче нестися, – пояснює далі Сергій. – Несуться вони з травня й до листопада, раз чи два на тиждень».

Каже, одне страусове яйце дорівнює 30 курячим. Його вага може бути 1,5 кг, у холодильнику зберігається близько півроку. Коштує одне яйце – 250 грн.

Яйця Сергій «краде» у птахів спеціальною палицею. Ще є метод, коли на палицю надіти шапку і так заходити до них. Бо страуси остерігаються тих, хто вищий за них. Але таким чином Шевчук ще не пробував.

Екзотика снігу не боїться

Фермер розповідає, що страуси у догляді невибагливі в порівнянні з поросятами чи іншою худобою. Їх годують двічі на день. З’їдають півтора-два кілограми різної суміші – пшениця, овес, ячмінь, трохи кукурудзи, сої, свіжої трави з вітамінами.

Птахи хоч екзотичні, але без проблем переносять зиму. Поки вони на вулиці, заходимо в їхні будиночки. Приміщення добре утеплене. Звідти є перехід в інкубаторну кімнату.

Тут, у спеціальному пристрої, гріються 15 яєць. За два тижні на фермі очікують на поповнення, а загалом яйця перебувають в інкубаторі 42 дні. Швець каже, маленькі страусенята дуже схожі на їжачків – теж колючі.

В інкубаторі кожне яйце підписане – вага, коли заклали, від якої самки. Поруч маленький інкубатор, де теж зо два десятки різних яєць меншої птиці – екзотичної курочки.

Говорить, що бізнес рентабельний, бо безвідходне виробництво. У страуса ціниться все. Їхнє м’ясо дієтичне – без холестерину. Є запит на пір’я, шкіру, кігті, яйця.

«Дуже ціниться жир, бо має лікувальні властивості, – говорить Сергій. – Коли якісь ранки чи порізи – мащу жиром, знімає біль. Дуже помічне, коли крутить суглоби, болять коліна. В косметології теж використовують».

Пательня на одне яйце

Поруч ще йде невелика будова. Сергій пояснює, що заливає доріжки для міні-гольфу. Таких має бути з десяток.

Ще на фермі буде тир, а в лісочку – територія з перешкодами, аби пограти в лазертаг (лазерні стрілялки).

Викопав ставок і вже запустив коропа. Поруч заповідник – Турова Дача, за сотню метрів Лімниця і ліс за парканом, а там білі гриби, ягоди. Тому гостям тут є чим зайнятися.

Ще діти можуть погодувати дрібну птицю, якої на фермі не бракує – павич, різні екзотичні курочки, качки, гуси. Для них є гойдалки та велика територія, якою можна поганяти.

Щовихідних сюди приїздять цілими сім’ями. Екскурсія фермою коштує 50 грн. Також гостям пропонують дегустацію страв зі страусиного м’яса. За 250 грн – бульйон, м’ясо страуса кількох видів приготування з гарніром та овочами з власного городу. А ще омлет.

Цим завідує пані Оксана – мама Сергія. Розказує, що має велику електричну пательню, котра якраз вміщує яйце страуса. Поставлять її біля туристів, аби бачили, як готують, як видавлюють вміст яйця. Шкаралупа надто цінна, аби її розбивати.

Сміється, аби люди бачили, що то дійсно омлет зі страусиного яйця. «Хоча, на смак воно – геть не яйце, – каже жінка. – М’ясо жорстке – таке під дичину. Шашлик пробували, але то на любителя. Хоча, до року м’ясо дуже добре – м’якеньке. Пригощаємо туристів котлетами, в’яленим м’ясом. А тушонки які смачні закриваю!».