Цього тижня «Репортер» відзначає останнього вояка дивізії «Галичина» в Івано-Франківську.
Михайло Мулик помер 25 січня 2020 року, а минулої п’ятниці депутати Верховної Ради підтримали присвоєння йому звання «Герой України».
Михайло Мулик народився 28 жовтня 1920 року в селі Горожанка, сьогодні це Монастириський район Тернопільської області. Його батько Іван був підстаршиною Українських січових стрільців. Ще в юності Михайло став членом юнацтва ОУН, а в 1937 році – членом Організації Українських Націоналістів. За її завданням у вересні 1943 року вступив до лав дивізії «Галичина», де служив радистом.
У липні 1944 року Мулик брав участь у битві під Бродами, де потрапив у радянський полон. Два роки його допитували у московській Луб’янській в’язниці. У результаті його на 10 років позбавили волі й на п’ять – громадянських прав. Далі були вугільні шахти у Московській області та Республіці Комі.
Із заслання Михайло Мулик повернувся 1958 року. Оселився у Станіславі, де й прожив до кінця життя. Працював бухгалтером у виробничому об’єднанні «Прикарпатліс». У 1989 році став членом культурно-наукового товариства «Рух». Був бухгалтером ліквідаційної комісії міськкому та обкому КПРС.
У 1991 році Михайло Мулик організував обласне «Товариство політичних в’язнів і репресованих». За рік із дивізійником Володимиром Малкошем створив «Братство колишніх вояків «Галичини».
Читайте також: «Ми йшли воювати, щоб світ знав, що є така нація», – Михайло Мулик, комбатант дивізії «Галичина» (ВІДЕО)
У 2017 році Михайлові Мулику присвоїли звання почесного громадянина Івано-Франківська. Втім, українська влада його так і не реабілітувала.
«Реабілітації не підлягаєте, бо ви служили в німецькій армії, дивізії СС «Галичина», – воювали проти радянської влади, ви зрадили батьківщину», – розповідав Михайло Мулик в ефірі одно з телеканалів про те, як йому відмовляли в реабілітації. – У мене Батьківщина – Україна. Я навіть написав президенту – вже другий рік відповіді немає. Ми, хлопці, йшли воювати, хоч знали, що дивізія не переможе. Але хотіли, щоб світ дізнався, що є така нація, яка хоче своєї держави України».
З 1997 по 2016 рік Михайло Мулик написав вісім книжок про національно-визвольну війну. Також завжди підтримував нове покоління, яке зараз бореться за Україну.
«Наша молодь найкраща, – говорив раніше «Репортеру» Михайло Мулик. – Я схиляю перед ними голову, що вони продовжують боротися за правду. Ми були такі, як і ви. Також не боялися, йшли у бій. Вони розпалили у нас усіх надію. Я тепер маю інший дух».
25 січня 2020 року, на сотому році життя, він помер в Івано-Франківську. 27 січня в Будинку смутку з ним відбулось прощання. Поховали Михайла Мулика на Алеї слави в Івано-Франківську.
Через пів року на вулиці Шевченка, 24 йому відкрили анотаційну дошку. А цьогоріч, на річницю смерті, нардепка від «Свободи» Оксана Савчук зареєструвала петицію до президента про присвоєння Михайлові Мулику звання Героя України. Поки петиція набрала лише 55 голосів із необхідних 25000.
Натомість, 29 січня за депутатський запит Савчук проголосували 267 нардепів. Отже, героїчну боротьбу Михайла Мулика за Україну таки визнають офіційно – хоч і посмертно.
Більше про Михайла Мулика – у статті «Репортера» «України до хати не принесуть».
Comments are closed.