Рівно місяць тому, 24 лютого, о п’ятій, розпочалось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Той ранок запам’ятають усіх українці.
Пройшов місяць – ми стоїмо, орки горять. Ми звикли до виття сирен і щоденних страшних або обнадійливих новин. Одне не змінилося: ми беззастережно віримо у ЗСУ та перемогу, пише Репортер.
Перший день: ранкові вибухи
Франківців на світанку розбудив тоді ще незвичний звук сирени й гуркіт літаків ЗСУ, які здійнялися в повітря і кружляли.
Виявилося, що росіяни атакували державний кордон у п’яти областях і з Криму. Колони окупантів рухалися і з білоруського кордону.
Одразу у багатьох містах України було чутно вибухи. У тому числі й на Прикарпатті. Через деякий час стало відомо, що ворог обстріляв два військові аеродроми: в Івано-Франківську та в Коломиї. Жертв і поранених від атаки у Франківську не було. У Коломиї постраждали п’ятеро. За словами очільника прикарпатської поліції Сергія Безпалька, двох жінок госпіталізували до лікарні, а у трьох потерпілих поранення були незначні.
О 06:45 Президент України Володимир Зеленський записав відео, у якому повідомив, що по всій країні ввели воєнний стан. А також – вніс законопроєкт про загальну мобілізацію. Обласний воєнком Володимир Ярмошук закликав усіх резервістів першої та другої черги прибути у центри комплектування для отримання вказівок. Всіх інших охочих захищати державу запросили звертатися в тероборону.
Тоді ж франківців запросили стати донорами у центрі крові, щоб зробити запаси. Відгукнулися масово: уже через два дні всіх охочих записували у чергу, бо крові було достатньо.
Тим часом мешканці фотографували черги машин, які стояли в заторах на виїзд з Франківська. Кілька днів місто простояло незвично спорожніле. Наступного тижня, коли стало зрозуміло, що захопити Україну не так легко, багато хто повернувся. А з часом місто переповнилось удвічі, ставши прихистком для тих, кому не пощастило жити поблизу божевільного сусіда.
За той день окупанти спромоглися захопити ЧАЕС, зайти на Херсонщину. Пройшли важкі бої за Гостомель, українські захисники відбили місто та аеропорт. Вперше прозвучав заклик до НАТО «закрити небо».
Того ж дня Зеленський закликав весь світ створити «антипутінську коаліцію». Але до вечора четверга весь світ залишався байдужим і мовчазним.
Вихідні: Київ встояв
П’ятниця, субота і неділя пройшли у хвилюваннях за Київ. Основні сили росіяни кинули на взяття столиці, щоб «обезголовити» країну і тоді, на їхню думку, українці муситимуть підкоритися окупанту.
Мільйони українських очей в ті дні були прикуті до екранів телевізорів і екранів смартфонів. Окупанти наступали, ЗСУ їх розбивали, вони несли колосальні втрати. Зате весь інтернет заполонила навала фейків, які сумлінно поширювали всі легковірні. Йшлося і про те, що в лікарнях дуже багато поранених бійців, тому терміново треба здати кров, і про те, що за два місяці до війни російські диверсанти проникли у кожен населений пункт країни.
Тим часом на Прикарпатті запровадили комендантську годину: спочатку з 22:00 до 08:00, потім до 07:00. По області установили блокпости. А звичайні прикарпатці взялися масово збирати допомогу в гарячі точки й для переселенців, плести сітки та шукати амуніцію з-за кордону. Безперервна волонтерська робота з того часу не зупинялася.
Тоді «Укрзалізниця» запустила перші евакуаційні поїзди зі сходу на захід. З того часу залізничники, ризикуючи життям, перевезли мільйони українців. А у Києві вперше розстріляли сім’ю з двома дітьми та влучили у житловий будинок. З того часу вже загинуло 128 дітей.
У ті дні вперше прозвучала зухвала відповідь мужніх захисників Зміїного російському кораблю, а українським дипломатам вдалося дотиснути євроскептиків відключити хоча б деякі російські банки від SWIFT. Пізніше очільник МЗС Дмитро Кулеба скаже, що для цього довелося порушити усталені норми дипломатії й публічно назвати прізвища тих, хто блокував процес.
У ті вихідні весь світ захопився українським президентом, а його фраза «I need an amunition, not a ride» у відповідь на пропозицію Білого дому вивезти його в США, стала легендарною в американців. Тоді вперше по світу почали підніматися українські прапори. А у путіна загрозливо оголосили про «переведення ядерних боєголовок у стан готовності».
Початок весни: синьо-жовтий світ
У понеділок, 28 лютого, Володимир Зеленський підписав заявку України на членство в ЄС. А вже у вівторок, 1 березня, члени Європарламенту влаштували стоячу овацію президенту і всьому українському народові. На засіданні заявку підтримали, а завершилося воно виконання гімнів України та Євросоюзу. Після того Зеленський виступав в урядах усіх країн Великої сімки та не тільки.
Також розпочали роботу переговорні групи росії й України. Майже через місяць помітних результатів немає, за словами радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, росії важко відійти від ультиматумів і властивої їм маразматичної риторики про «денацифікацію».
Тоді ж багато світових компаній почали виходити з росії. А окупанти тим часом почали бомбити Харків. З того часу з міста виїхали тисячі мешканців, сотні загинули, знищені більше тисячі будівель.
Тим часом у більш-менш спокійних західних областях почало відновлюватися життя. Міський голова Франківська Руслан Марцінків закликав бізнес виходити на роботу, щоб наповнювати державну казну податками. Також в обласному центрі почали проводити майстер-класи для дітей та екскурсії містом для переселенців. Станом на 5 березня в Івано-Франківську область прибули 25 000 внутрішньо переміщених осіб.
Тоді ж Україна пережила страшну ніч на 4 березня, коли окупанти поцілили у приміщення Запорізької АЕС і там розпочалася пожежа. На щастя, її вдалося загасити. А перед тим, 3 березня, окупанти зайняли Херсон. Він, як і більша частина Херсонської області, досі в окупації. І вже три тижні там не стихають безстрашні мітинги під синьо-жовтими прапорами.
«Позиційна війна»: життя в умовах загрози
У другий тиждень весни росія продовжувала нещадно обстрілювати українські міста. Тоді весь світ шокувався з фотографій поранених породіль, коли окупанти скинули бомбу на пологовий будинок у Маріуполі 9 березня. Через день, після перемовин з Дмитром Кулебою у Туреччині, глава російського МЗС лавров зізнався, що це зробили свідомо.
Наступного тижня у Маріуполі ворожий літак скинув бомбу на будівлю драмтеатру, у підвалі якого ховалися тисячі людей. На щастя, частина врятувалася, але багато маріупольців залишилася під завалами. Що з ними зараз – невідомо.
Крім того, окупанти обстрілюють Харків, Суми, Чернігів, ракети влучають в околиці Києва, Миколаєва.
Разом з тим, наші Збройні сили продовжували стримувати ворога на всіх напрямках. У світі вже впевненіше заговорили про те, що принаймні на землі росія точно не переможе.
У п’ятницю, 11 березня, рашисти другий раз влучили у франківський аеропорт. А у ніч на 13 березня вдарили втретє. За словами Руслана Марцінківа, інфраструктура аеропорту зруйнована повністю.
Незважаючи на це, з 14 березня Прикарпаття трохи ожило. Відновили навчання всі школи й заклади професійно-технічної освіти. У школах навчаються як малі мешканці області, так і діти внутрішньо переміщених осіб. Прикарпатців закликали на толоку для чистки електроліній, а франківський драмтеатр відновив вистави у бомбосховищі.
Читайте: Як у Франківську колишній університетський гуртожиток перетворюють на дім для переселенців (ФОТО)
Також у Франківську заговорили про переїзд бізнесу зі сходу. За словами заступниці міського голови Вікторії Сусаніної, тривають перемовини з трьома підприємствами.
Життя настільки наблизилось до нормального, що прикарпатці почали масово палити суху траву, незважаючи на те, що пів України й так палає у вогні війни. Боротьба з паліями продовжується різними методами.
Інша неприємна тема – мовні суперечки, якими наповнилось Прикарпаття після приїзду великої кількості російськомовних переселенців. Влада м’яко намагається закликати місцевих до терпимості, паралельно відкриваючи курси української для приїжджих.
Але «полюванням на відьом» займається лише невелика частка прикарпатців. Більшість же надає житло, приносить речі й продукти у волонтерські хаби, всіляко допомагає співвітчизникам. Станом на кінець минулого тижня область прийняла уже 80 тис внутрішньо переміщених осіб.
А тим часом Україна бореться на землі, в повітрі, на дипломатичному фронті та у кіберпросторі. Ми звикли жартувати про Чорнобаївку, дивитися щоденні звернення президента та обговорювати різницю між видами озброєння, яке надають Україні. А ще – чекати неминучої перемоги.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.