Збирався писати про інше, але наша освітянська реальність просто безжалісна – скасування пробного, а можливо, й повного зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) стало перед нами усіма у повний ріст.
Крім того, воно буквально «поїдає» інформаційний простір інколи просто критично дурними пропозиціями та «експертними» думками, пише Максим Карпаш у Репортері.
Очікую, що моя думка може бути цілком не традиційною.
Спочатку, пройдемося фактами, а вони такі.
1. ЗНО знижує корупцію під час вступу та мінімізує її прояви після нього – не плативши за вступ, потяг заплатити за іспит чи залік далі знижується, хоч і не повністю. Основний бонус тут для тих, хто банально не має грошей на такі речі, – ЗНО урівнює шанси на навчання за кошти платників податків для всіх.
2. Система ЗНО дозволяє звузити коло університетів та програм, на які може планувати вступ абітурієнт, і робить його вибір більш усвідомленим. Звичайно, є випадки, коли одночасно подають на медицину й журналістику, але, упевнений, з кожним роком такий тематичний розкид спадає (цікава тема для журналістського розслідування).
3. ЗНО можна розглядати як відносно достовірну систему для порівняння ефективності роботи шкіл. Звісно, це не еталон, але точно краще, ніж просто чутки та «експертні» думки.
4. ЗНО не дозволяє особам із критичною академічною неуспішністю претендувати на здобуття вищої освіти. Я прихильник думки, що освіта, й вища у тому числі, має бути для всіх. Просто не для усіх відразу після школи.
Можна ще перелічувати переваги й недоліки ЗНО, але точно можна стверджувати, що якщо його не буде в цьому чи наступних роках, то більшість університетів введуть його самостійно.
Тепер про суб’єктивне. Наше ЗНО у всій його недосконалості та суворості досі не стало таким собі інтелектуальним камертоном для суспільства. Тут поясню – наприклад, у Південній Кореї в разі незадовільних результатів їхнього аналогу ЗНО серед випускників шкіл типовими є суспільний осуд, сімейні конфлікти, глибокі депресії – аж до суїцидів. Такого рівня серйозне ставлення до підсумкового оцінювання рівня академічних досягнень випускників шкіл є типовим для багатьох розвинутих країн. Звичайно, скажуть деякі з вас, а є країни, де в університети «беруть» практично усіх охочих. Наприклад, наша сусідка Польща, система вищої освіти якої є однією з найвідсталіших у Європі. Так, беруть усіх після їхнього аналогу ЗНО, але після першого семестру відраховують інколи половину.
Є й те, чого бракує нашій системі ЗНО у двох тезах.
Перше та безсумнівне стосується мінімального віку для здачі ЗНО – і він мав би бути хоча б 20 чи 21 рік, а не як тепер, коли в університети вступає 17-літня молодь. Цих кілька років відділяють вибір молодої людини від вибору її батьків. Змінюються ставлення до вищої освіти, вимоги та формується особиста присвята цій справі (commitment – англійською).
Друге – це запланована на 2021 рік вимога написання мотиваційного листа для вступу. Крім десятка інших переваг, це була б класна нагода автору такого листа поставити собі запитання у стилі «а воно мені дійсно треба?». Деякі українські університети на платну форму вже кілька років вимагають мотиваційного листа, і я це дуже підтримую.
Наприкінці про особисте – я цьогоріч відкрив нову освітню бакалаврську програму і не рекламуватиму її тут. Скажу лишень, що я, мабуть, єдиний на Прикарпатті, оголосив, що прохідним балом за ЗНО є 140 балів, а не мінімум як в усіх інших. Програма складна і ми шукаємо розумниць і розумників – без ЗНО тут буде складно розібратись.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.