Після приходу до влади більшовики постійно обіцяли побудову комунізму. Але плани постійно переносились – спочатку на вісімдесяті роки, потім на дев’яності, аж до розвалу самого того утворення. Тобто ситуація змінювалась, мінялися культурні коди, змінювалися люди, а плани та цілі взагалі не переглядались – просто міняли обіцяні строки.
На початку 2022 року виявилось, що у сфері науки та техніки ми маємо абсолютно таку ж ситуацію, пише Максим Карпаш у Репортері.
У 2001 були затверджені пріоритетні напрямки розвитку. Вони охоплювали такі галузі, як ІТ, енергетика та енергоефективність, раціональне природокористування, нові речовини і матеріали, науки про життя та технології профілактики і лікування найпоширеніших захворювань, а ще – «фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності Україні у світі та сталого розвитку суспільства і держави». Під останній пріоритет вочевидь законодавці віднесли усе, що не відповідає іншим, доволі чітким пріоритетам – археологія, гуманітаристика і все-все інше. І воно навіть десь виглядало більш-менш нормально… станом на 2001 рік.
А далі включився «радянський» механізм – у 2006 року перезатвердили все до 2011. Але потім ці ж пріоритети, по суті, продовжили ще на 10 років – до 2020. У 2020 прийняли рішення щодо продовження терміну чинності цих же пріоритетів – на 2021 рік.
І це все так, ніби не було двох фінансових криз, пандемії, військової агресії РФ, анексії наших територій, появи цілих галузей, пов’язаних з ІТ, та багато чого іншого…
Станом на початок 2022 року ми не маємо в державі чітких проголошених напрямків розвитку науки і техніки. І це, нагадаю, у XXI столітті, в постіндустріальну добу!
Читайте Максим Карпаш: Хочеш миру – готуйся до війни
Читач може задатись питанням, а чому так багато уваги чомусь, що написано в законах та постановах? Адже ми й так далеко не все виконуємо з усього, там написаного?
Але, по-перше, це серйозне питання державних видатків. Протягом останніх трьох років Україна виділяє на наукові дослідження та розробки приблизно 17 млрд грн щороку. То чи раціонально, чи на справді потрібні напрямки витрачаються ці доволі немалі гроші?
По-друге, актуальні та зрозумілі для всіх пріоритети є підґрунтям для міжнародної співпраці. Ми можемо співпрацювати з партнерами тільки у сферах, які є цікавими для обох сторін.
По-третє, це дає розуміння учасникам освітнього сектору, куди слід рухатись у плані змісту освіти. Тому й не дивно, що шкільні програми почасти перебувають на рівні кінця дев’яностих чи початку двотисячних років.
У наступному тексті поговоримо про те, як же формують свою науково-технічну політику наші євроатлантичні партнери та якою вона може бути в Україні.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.