25 вересня сталася чергова авіакатастрофа. Щиро співчуваю родинам загиблих курсантів і членів екіпажу. Загинули майбутні молоді захисники України, чий світогляд формувався вже у новій парадигмі – після Революції гідності. Це страшна втрата без перебільшень, і це – персональна частина події.
А суспільна її частина визначається реальною реакцією системи, а не деклараціями про подію, пише Максим Карпаш у Репортері. анатомія катастрофи
Теорія організації складних технічних систем говорить про три вичерпні можливі складові катастроф: технічні несправності, несприятливі умови навколишнього середовища й помилки персоналу. Вичерпні, тому що в разі настання усіх їх водночас – катастрофи не уникнути. Але якщо однієї чи більше складових немає, то завдяки сильним сторонам ситуацію можна врятувати. На жаль, 25 вересня цього зробити не вдалось.
Жодним чином не приміряючи лаври «диванного експерта з усіх питань», зважу лише на те, що є на поверхні. Отже, погода у той день була майже ідеальною для польотів. Залишаються – технічні проблеми та людські помилки. Не впевнений, що розслідування дасть реальну картину катастрофи – відповідальність, як дуже часто у нас роблять, зіпхнуть на кого треба. Та ще й з часом будуть гратись, до чогось підлаштують.
До теми: Максим Карпаш: Відсидітись уже не вийде, але маємо шлях
Тепер про реакцію державної системи:
• призупинили усі польоти на АН-26, хоча треба було б це поширити на всі види літальних апаратів, використовуваних у військових закладах освіти;
• висловили співчуття та обіцяли гроші, хоча, думаю, родинам загиблих зараз не дуже до того;
• розпочали розслідування, але не встановили граничних термінів його проведення.
Що мали зробити ще? Провести технічний аудит матеріального забезпечення усіх військових закладів освіти: де гарантія, що це була остання катастрофа? Переглянути норми техобслуговування літальних апаратів, що використовуються у навчальних цілях, скоротивши міжремонтні періоди. Так, виділити кошти на капремонти і проводити їх – це питання кримінальної відповідальності посадових осіб. Зробити обов’язковим страхування життя та здоров’я усіх курсантів: у такому разі страхові самі почнуть ретельніше слідкувати за дотриманням вимог безпеки.
Читайте також: Максим Карпаш: Чому важлива акредитація
І ключове для системи обороноздатності держави – до наступної вступної кампанії 2021 року до військових вишів повернути віру вступників та їхніх родин у безпечність навчання. Для цього, крім технічних та організаційних заходів, слід додати масштабну комунікаційну діяльність – пояснювати усім зацікавленим, які висновки зроблено, яких дій вжито, які плани надалі. У довгостроковій перспективі – якщо держава недоотримає вступників до військових університетів, то вже через 5-10 років ми всі це відчуємо: там готують майбутніх офіцерів – ключову ланку оперативного командування, кадрових військових. Їхня нестача – це загроза національній безпеці.
Маємо нарешті серйозно ставитись до питань безпеки. Скоро уже пройде рік від трагічної пожежі в одеському коледжі. Питання щодо навчань учнів / студентів та викладачів з пожежної безпеки, відкриті у робочий час аварійні виходи, працюючі системи вентиляції, банальні ручки на вікнах перших поверхів і таке інше – радше риторичні запитання. Можете пересвідчитись у найближчому закладі освіти. анатомія катастрофи
