Люди чекають тепла. Як працює франківський хоспіс в умовах карантину (ФОТО)

Нині в коридорах хоспісу не так людно, як ще два тижні тому. Через карантин заклад закрили для відвідувачів, бо його мешканці – у найбільшій групі ризику до коронавірусу.

Медики всіляко оберігають своїх підопічних, бо вже, як рідні. І бережуть себе, бо знають – без них пацієнтам не впоратись, пише Репортер.

Вуха та очі

З головною лікаркою Івано-Франківського обласного центру паліативної допомоги («Хоспіс») Іриною Слугоцькою «Репортер» спілкується телефоном. Отак зі слухавкою вона проводить екскурсію та розказує, як нині живеться персоналу, пацієнтам в умовах суворого карантину. Вона – наші вуха та очі.

У хоспісі пані Ірина працює шість років. Пригадує, як заклад закривали на карантин, коли був пташиний грип. Тоді все минулося якось дуже швидко. Те, що зараз, – сильніше й серйозніше.

«І не дай Боже, аби в Україні так сильно проявилося, як в Італії чи Іспанії, – говорить Слугоцька. – Там багато будинків перестарілих і хоспісів, де розійшлася біда. Тому ми й взяли строгий карантинний режим. Може, такі правильні дотримання всіх тих заходів і дають так, що в Україні нема такої сильної експоненти, щоб воно пішло різко вгору. І дай Боже, аби не було».

Головна лікарка якраз закінчила обхід. Каже, настрій у пацієнтів гарний, бойовий.

Сьогодні у хоспісі перебувають 33 пацієнтів. Більшість з них важкі, потребують цілодобового догляду. Лише троє підопічних можуть самотужки вставати, ходити.

За всіма позмінно доглядають дві медсестри і три санітарки. Рук дуже бракує, бо люди мають бути доглянуті, вчасно перебрані, помиті, одягнені, нагодовані. І так кілька разів на день.

«Ми б хотіли збільшити штат, але нам не дають кошторису, – говорить пані Ірина. – Хоч держава й заявила, що паліативна допомога буде покрита, але те, що ми побачили в умовах договору, дуже розчарувало. З 1 квітня ми йдемо на самостійне фінансування. Нам навіть на зарплату не вистачає. За кордоном усі хоспіси на 60 % фінансуються державою, а решта – за рахунок благодіних коштів, програм, спонсорів. Це витратно, бо основна мета паліативного лікування – створення максимально комфортних умов наприкінці життя. Наближених до домашніх – це філософія паліативної медицини і вона цим відрізняється від загальної».

Бракує рук і захисту

До карантину з пацієнтами медперсоналу дуже допомагали волонтери та рідні їхніх підопічних. Таких небагато. Лише у 12 людей є хтось з рідні, кому вони не байдужі. Вони приходили й дуже допомагали з купанням, годуванням. Зараз, звісно, нікого не пускають.

Єдине, каже Ірина Слугоцька, зробили виняток для рідних трьох пацієнтів, бо то особливі випадки. Наприклад, один із них – з хронічною нирковою недостатністю. Його двічі на тиждень возять на гемодіаліз.

Лише їх пускає охоронець на вході. Заходять обов’язково у масці, бахілах, рукавичках.

Решта підопічних хоспісу – самотні, покинуті. Головна лікарка якраз розповідає про недавній випадок з бабусею, яка у них три місяці. У неї були проблеми з серцем, але пішла на покращення. Вона має двох онук, які раптом зникли, а бабусю з квартири виписали.

За словами головної лікарки, без допомоги волонтерів на персонал припало більше роботи.

«Але ми мусимо бути закриті й усе робити своїми силами, – зітхає пані Ірина. – І персонал бережемо. Тому дуже потребуємо тих індивідуальних засобів захисту. Минулого четверга департамент охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА зробив першу передачу. Маємо більш-менш достатньо масок, додали рукавиць. Маємо і кілька тестів на виявлення вірусу, правда, чомусь не додали розчинника до них. Будемо з’ясовувати це з інфекціоністами».

До того, як маски передали з департаменту – шили собі самі. Мають швейну машинку, тож сестра-господиня швидко нашила для всіх медпрацівників, бо не було нічого.

«Наші пацієнти без масок, бо їм навпаки треба більше кисню. Маємо кисневі концентратори, які вмикаємо час від часу, – пояснює лікарка. – У закладі кожні три-чотири години обробляються всі ручки, поверхні. Кожна палата провітрюється, кварцується. Всюди є антисептики».

Аби було кому допомагати

Більшість медперсоналу – франківці, але є 12 людей, які добираються з ближніх сіл. Їх сюди довозять. Є й виїздне відділення, коли мобільна бригада їздить до пацієнтів додому.

«Працюємо так уже п’ять років, – говорить пані Ірина. – Зараз у нас на обліку дев’ять важких пацієнтів, які забажали лікуватися вдома. Серед них багато онкохворих. Нині, з карантином, ця робота трошки обмежується. Якраз надали запит у департамент, бо дуже потребуємо ізоляційних халатів, комбінезонів, щитків й більш серйозніших респіраторів. Все для того, аби мати можливість їхати до таких пацієнтів додому. В області отримали партію допомоги і сподіваємося, що нам видадуть потрібне».

Також у хоспісі обладнали маленький ізоляційний відділ. Для цього виділили дві окремі палати на випадок, коли хтось з пацієнтів таки захворіє.

«У нас часто є навчання для персоналу, бо зараз з’являється багато нового через цей вірус, – продовдує лікарка. – Ми готові до роботи у такому напруженому режимі, але нам треба захист! Наразі маємо три одноразові халати, дві пари окулярів, маски та бахіли. Нам найважливіше – вберегти персонал, аби було кому надавати допомогу».

Вареники на фронт. Як щонеділі в Яремче оживає порожня хата (ФОТО)

В одному човні

Поки карантин, у хоспісі всіляко намагаються триматися на позитиві. Ірина Слугацька розказує, що майже у кожній палаті є телевізори, обіцяє записати якісь позитивні фільми, аби старенькі дивилися. Також у закладі часто чути легеньким фоном музику – у палатах та коридорах. Підопічні хоспісу люблять слухати класику, наприклад, Моцарта та українські мелодії на бандурі. Вмикають їх зранку, після обіду й надвечір.

Також, пані Ірина наголошує, що великої підтримки їм усім надає їхній капелан – Ярослав Рохман.

Він править на третьому поверсі у каплиці. У кожну палату проведений звук, тож пацієнти чують Літургію у своїх кімнатах.

Отець Ярослав, якраз приїхав з хоспісу – з відправи. Він уже п’ять років щовівторка та по великих святах відправляє тут Службу Божу. Нині до до пацієнтів не заходить, лише в капличку. Відправив – і геть.

За його словами, така духовна підтримка у цих стінах особливо важлива в цей непростий час.

«Говорити персоналу про те, що ти молишся за них на парафії, і молитися тут з ними поруч – це сприймається по-іншому, – говорить капелан. – Сьогодні на проповіді наголошував на тому, що говорив Папа Римський, минулої п’ятниці, коли молився про припинення пандемії COVID-19. Що ми всі є на одному човні, як апостоли серед бурі й розбурханих хвиль. Вони зверталтися до Христа, так само й ми зараз не маємо втратити орієнтиру в його особі. Бачити в ньому того, хто може нам допомогти. Ми маємо зберегти ціль нашого життя – бути з Богом, бути духовними людьми».

Кур’єри добра. Як франківські атовці та волонтери допомагають стареньким під час карантину (ФОТО)

Завжди, коли тепліє, пацієнтів хоспісу трішки вивозять на вулицю волонтери, медсестри, санітарки. Гуляють з ними, спілкуються на свіжому повітрі.

Проте, тепер із закладу – ні ногою і нікого до закладу, бо надто велика небезпека.

«Ми все педантично виконуємо, – наголошує Ірина Слугоцька. – Бачимо, що нашим пацієнтам бракує цього. У нас є старенький священник. Він звик, що до нього приходять люди й сповідаються чи розмовляють з ним. Приїздять з районів, де він правив, часто навідували семінаристи. А зараз нікого. Раз каже мені: «Ну я вас прошу, ну хоч одну людину допустіть до мене». Він дуже відчуває брак людей, він ними живе».