До весни вже лічені дні, але є одне місце у Франківську, де зима тримається найдовше. Вода на міському озері замерзає найпізніше і розмерзається найдовше.
А як тут взимку, найкраще знають водолази, бо вони тут цілодобово, пише Репортер.
Перший лід
Рятувальна станція міського озера в Івано-Франківську діє з 1972 року. Вона одразу ж навпроти «Острова кохання». Мурована будівля і помаранчеві човни біля неї ви точно бачили не раз. Так ось, цілий рік і кожен день там несуть службу водолази, наглядають за порядком на озері, за його мешканцями та гостями.
…У яскравій і сонячній кімнаті дуже багато вазонів. На столі журнал записів, поруч бінокль, в який зручно дивитися на озеро з будь-якого кута кімнати, бо вікна великі, панорамні.
У кімнаті п’ятеро чоловіків у формі. Хтось гріє обід, бо вже час. Ще хтось складає спорядження, а хтось веде якісь записи у журналі. Вони всі водолази рятувальної станції. Зараз дещо розслаблені, кажуть, лід товстий – то поки що можна.
Але роботи їм не бракує. Щодня по п’ять разів виходять на рейди. Йдуть лише по двоє, а то й троє. Одягають жилети, мають спеціальну мотузку, рятувальні сани, драбину, бо ж по льоду і проводять заміри. Довбають льодорубом ополонку, у воду занурюють спеціальний гачок з поділками, зачіпають його за лід і так виміряють.
«Зараз на озері товщина льоду місцями 15-20 сантиметрів, біля берега трохи менше, – говорить начальник станції Андрій Циганюк. – Лід встановився 15 січня – 8-10 сантиметрів. Його називають «перший лід» і він є найміцніший. Те, що на ньому – замерзлий сніг».
Але на озері є проталини, і їх теж фіксують водолази, обгороджують. Також багато мороки з дітлахами. Ті гуляють навколо озера без дорослих і люблять забігти на лід. Скільки б водолази не сварили – не допомагає, бо як тільки відійдуть, а малі знову до льоду. Тому чоловіки спеціально проламують кригу попри берег.
Лід аж чорний
На озері взимку не бракувало рибалок. Цього року, кажуть на станції, вони чемніші. Дзвонили й самі питали, яка товщина льоду і чи можна на рибу. Часто зустрічали на дамбі, бо одні одних знають роками й також розпитують, як там лід.
Зимову риболовлю дозволяють лише тоді, коли товщина льоду не менше сім-вісім сантиметрів. «Але трапляється багато новеньких. Приїздять і з навколишніх сіл, а то й з інших районів, бо останніми роками озеро достатньо наповнюють рибою, – розказують чоловіки. – Улови бувають непогані. От, недавно один зловив щуку – майже 12 кілограмів. Приходив до нас хвалитися».
Цікаво, що з десяток років тому на озері нарахували рекордну кількість рибалок – близько 300 за один день.
«Лід аж чорний був, – із захватом розказує Циганюк. – Тоді лід був 30 сантиметрів. Минулої неділі, наприклад, було близько 60 рибалок – теж багато».
«Особливість нашого озера, що воно найпізніше замерзає і найдовше тане, – додає хтось з водолазів. – Або дамба довкола бетонна і так стримує холод, чи розміщення таке. Найдовше лід тримався до 15 квітня».
«Але якщо два дні буде +17, найменший вітер і лід в моменті розсипається, як голочки, і буде така каша. Тоді особливо небезпечно й треба бути напоготові», – пояснюють чоловіки.
Дві хвилини
Загалом, кажуть, ця зима на озері була спокійна. Лише один раз прочісували дно озера, шукали чоловіка. На початку січня старша жінка повідомила, що бачила, як тонула людина. Чоловіка шукали кілька днів і не знайшли.
«Те місце, де ймовірно він потонув, пройшли п’ять водолазів, – розказує Андрій Циганюк. – І видимість цього року досить непогана. Водолази йшли один попри другого, ледь не по своїх слідах – і нічого. Зараз лід зійде, буде плавучість, може показатися на поверхні, якщо потонув».
Цікаво, що водолази під воду занурюються щодня. Кажуть, мусять, аби тримати форму. Їхні костюми завжди напоготові. Висять у рядок у спеціальній кімнаті. Навпроти балони з киснем.
«На порятунок водолаз вже за дві хвилини має приплисти на місце трафунку, – говорить працівник станції Сергій Дудін. – Якщо на пошуки, то протягом півгодини».
А під водою найдовше доводилося пробути півтори години. Кажуть, мусиш сидіти, особливо коли когось чи щось шукаєш, бо вийдеш і піднімеш намул.
До речі, тиждень водолази шукали квадрокоптер якогось німецького журналіста. У грудні проводили марафон і він знімав це з висоти. І тут той квадрокоптер впав посеред озера. Знайшли. В робочому стані. Кажуть, той німець дуже дякував і питав, як може віддячити.
«Як віддячити? Хіба спорядження рятувальне може організувати, ми би були раді», – усміхається Циганюк.
Кріс Норман і лебеді
А ще з водолазами на озері зимують нутрії. Їх тут останніми роками буває чимало. Одна руда просто підпливає до них на причал і сміливо заходить у двері, бо хлопці підгодовують. Ту нутрію назвали Крісом Норманом, бо схожі.
«Чорні, білі й руди зустрічалися, – розказують. – Ще п’ять років тому їх тут не було. Вони в озеро перепливають по каналах з «Калинової слободи». Потім оселилися, де відстійник міського озера. В берегах є їхні нори».
Але найбільше трафунків водолази мають з лебедями. Точніше не так з птахами, як з активістами.
Лебеді часто перелітають на велике озеро з малого, що через дорогу. Шукають, де вода не замерзла.
«А тут одразу знаходяться небайдужі, які дзвонять, що лебеді замерзають, мовляв, рятуйте, – з усмішкою розказує Андрій. – З чого вони це взяли? Одним словом, заставляють майно псувати і лебедів лякати, бо човном треба було по льоду сунути, аби лебедів рятувати. Поки ми доповзли, вони полетіли собі далі. Був лише один раз, що справді рятували. Два роки тому на Німецькому озері лебідь заплутався у риболовних снастях. Один гачок забився біля дзьоба, а другий біля крила. І він не міг вигнути шию. А так їх краще не чіпати. Температура лебедя вище 40 градусів. Нервових закінчень у лапах нема. Холоду він не відчуває. Ми вже так начиталися про тих лебедів, що вже все знаємо, аби людям відповідати».
Чоловіки сміються, що за качок чомусь ніхто не хвилюється. Їх на озері також багато. Одразу по-сусідству зі станцією. Там не замерзає, бо є джерело. Коли сильні морози, вони ховаються в очерет.
«Тут часто з мисливськими собаками гуляють, то вони їх виганяють, – каже Циганюк. – Також, до речі, і собак доводилося рятувати. У них задні лапки зігнуті. Коли провалиться, то передніми лапами на лід вибереться, а задні зачіпаються під лід. Цього року таких випадків не було. Рятували і бродячих, і домашніх, бо безголові побігли за качками».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.