Тут чи не в кожній хаті – або герої, або нащадки героїв. Коли почалася війна на Донбасі, місцеві чоловіки йшли до військкомату один за одним. Напевно, то вже в крові. Свого часу мешканці села Красна, що в Надвірнянському районі, билися за Україну в лавах УГА, ОУН, УПА.
На Донбасі відвоювали 52 краснянці, четверо служать і нині, пише Репортер.
Аби хоч влізли
Коли в’їжджаєш у село, то найперше, що помічаєш, – на кожному стовпі, магазині, у когось біля хати – державні прапори. А ще при в’їзді з обох боків на електричних слупах два великі прапори – синьо-жовтий і червоно-чорний. Аби одразу знали, куди потрапили – у бандерівське село. І прапори тут постійно, не лише на свята.
Місцева школа й донині слугує волонтерським штабом. Тут і зараз збирають допомогу для військових. А ще вона є місцем, де ветерани приходять на зустрічі з дітьми чи просто збираються та заходять до побратима – Дмитра Данилюка. Він був один із перших добровольців, воював у 5 батальйоні «Прикарпаття», а потім у «залізній» 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Зараз волонтерить і вчителює, викладає фізкультуру та військову справу. У школі «Репортер» Данилюка не застав, бо він поїхав у лісове господарство за саджанцями. Буде з дітьми висаджувати біля школи.
На шкільному подвір’ї та в коридорах гамірно. Усі готуються до Покрови, як і кожного року, організовують цілу програму, аби як належить відзначити свято. Діти повторюють вірші, співають пісні, марширують, малюють.
Читайте також:
Їх поєднала війна. Як у Франківську дружини воїнів тримають тил (ФОТО)
Патріотичне свято на Покрову у Красній влаштовували ще задовго до війни – зі смолоскипною ходою, маршем. Виходили на горб за селом, де у страшні сорокові загинули повстанці, й там проводили лінійку-реквієм. А коли почалася війна, до цього свята стали готуватися ще ретельніше, особливіше, бо ж запрошують живих героїв – атовців. Їх у селі чимало.
«52! – гордо говорить директор школи Федір Кухарчук. – Ще не рота, але, якщо на мірки часів УПА, то десь чота з Красної буде. І всіх діждалися! Це точно найбільша кількість військових з одного маленького села на всю область. У селі 3400 населення. Маємо зробити банер з усіма нашими хлопцями, почепимо на найбільшу стіну. Аби влізли! Вже й спонсора найшли».
«Ненадійне» село
Директор школи розказує, що село віддавна славиться своїм патріотичним запалом. Мовляв, в історичних джерелах зафіксовано, що ще з часів Богдана Хмельницького, коли тут билися з панами, шестеро краснянців воювали у загонах Андрія Намісника – керівника повстання з Делятина. На ті часи шість із села – це було багато.
«Коли почалася Перша світова війна, наші люди були у січових стрільцях, – продовжує Федір Кухарчук. – 1 листопада 1918 року, коли у Львові був Листопадовий зрив, то семеро наших були у перших рядах. Потім в УГА – понад 40 селян вступили. В роки УПА наше село постраждало чи не найбільше в районі. Більше 110 молодих хлопців і дівчат загинули у ті роки, 50 сімей вивезли до Сибіру».
Читайте:
Розвідник «Горіх». Йосип Курліщук з Косівщини починав у 14 років зв’язковим УПА (ФОТО)
Директор школи гонорово усміхається та каже, що за совітів на них казали: «То село ненадійне, там самі бандерівці». Розказує, що у 1989 році, коли совок ще тримався, краснянці за чотири місяці з нуля побудували церкву, бо стару спалили.
«Коли була Революція на граніті, – наші також там були там, на Помаранчевій, на революції Гідності, – перелічує Кухарчук. – Під час розстрілів на Грушевського й Інститутській – краснянців було десь 40».
Хлопці – міцніші за титан
«У наших дітей є повага до військових, бо кожного разу лінійки робимо і завжди на них згадуємо наших хлопців, – говорить вчителька школи Наталія Боднар. – Вони до нас часто приходять, спілкуються з дітьми. Учні, починаючи з п’ятих класів, навіть проводили дослідницько-пошукову роботу – «Герої серед нас».
Кожен клас обирав одного військового, діти ходили до нього додому, слухали розповіді, все записували, фотографували. Назбираного матеріалу вистачить на цілу книжку.
«І хлопцям було приємно, – усміхається вчителька Олександра Ментинська. – Вони залюбки йшли на контакт. Але багато не розказували. Вони й досі багато не кажуть. Проводили свято «Наші хлопці – титану міцніші». Взагалі, кожен раз, коли до нас приходять військові, – діти якісь піднесені».
За словами жінок, у 2014-2015 роках атмосфера у селі була дуже напруженою. Люди знали, що з одної хати чоловік пішов на війну, з іншої, з тої, тої. Пригадують, що морально тяжко було всім, особливо, матерям і дружинам вояків. Всіляко їх підтримували.
Розказують, як організували паломництво до Зарваниці й з ними пішла мама одного бійця – Марія Ясінська. Її син пішов на війну одним із перших.
До теми:
Ветерани будують. Як 15 атовців поїхали до Попасної, щоб зробити дітям скейт-парк (ФОТО)
«Нам, молодшим, важко було йти, а вона й пів слова не сказала, що їй щось не так, – згадує Наталія Боднар. – Ту дорогу вона присвятила сину, аби вернувся живий».
«Коли ми прийшли, скинули рюкзаки, аби йти до купелі святої Анни, а тут їй дзвонять, – згадує Ментинська. – Вона відійшла, слухає, що їй там кажуть у слухавку, та починає хреститися. Ми не розуміємо, що сталося. І тут вона каже: «Дякую Мати Божа, що мій син живий». Виявилося, підрозділу, де служив її син, була команда міняти позиції, але командир відвів їх у зовсім інше місце. А те місце, куди спершу наказали йти, – зрівняли з землею».
Читайте також:
Таємниця сотні «Вікторія». Що ховає ліс під Болеховом (ФОТО)
Згадують, як священник Іван Бойко, якого свого часу переслідували й тягали ще по КДБ, під час зустрічі з атовцями став перед ними на одне коліно.
«Такий старенький, – розказують вчительки. – І діти це бачили. Вони знають».
Лиш дати клич
Здається, більше нікого, крім Дмитра Данилюка, з військових у селі не застати. Чоловік якраз приїхав з лісу й розвантажує саджанці. Каже, багато його побратимів з села пороз’їздилися по роботах. Хтось за кордон, хтось до столиці чи ще кудись. Але, як треба, з 10-15 хлопців завжди зберуться, лиш дати клич.
«У нас і далі є той патріотизм, що був у 2014-2015 роках, – впевнений Данилюк. – Зараз на Донбасі воюють четверо краснянців – у 10 окремій гірсько-штурмовій та у 24 окремій механізованій бригадах. Патріотизм тут не згасає і не згасне. Історія нашого села тому підтвердження. У будь-який час готові знову йти захищати наші землі».
Каже, всі, хто відслужив, нині числяться в оперативному резерві та щороку проходять військові збори. Нікого не треба впрошувати й виловлювати – самі знають, що мають поїхати.
«Наші хлопці були у 128, 10, 14, 24, 93, 80, 44, ДУК, Правий сектор, – перераховує Дмитро Данилюк. – Майже у всіх бригадах. Легше назвати ті підрозділи, де наших не було. У нас є кілька хлопців, які приїздять додому, побудуть тут тиждень, походять, подивляться і йдуть у військкомат і знову підписують контракт. Вони вже живуть війною. І я вважаю, що це правильно».
За словами Данилюка, в АТО відслужили 25 його учнів. Розказує за одного з них – Івана Тимчука. Хлопець відслужив строкову і також був одним із перших у 2014 році. Коли про це дізнався Данилюк, то пішов слідом за ним у військкомат за повісткою. А далі потягнулися один за одним й решта краснянців.
«У 2014-2015 роках самі знаєте, що було, – каже пан Дмитро. – В той період відзначився кожен із нас. Андрій Піхорович з нашого села на танку такі чудеса виробляв, Вася Бойко на САУ… Є багато нагороджених різними відзнаками різних рівнів. Когось одного виділити важко. Пишаємося всіма, хто не побоявся, пішов і пройшов оте пекло».
За його словами, у селі досі розвинене волонтерство, вони й далі помагають військовим, не забувають, хоч майже всі уже відслужили.
«Мінімум двічі на рік я заїжджаю до хлопців на передову, – говорить пан Дмитро Данилюк. – Дуже багато допомагають коштами та всім необхідним наші ініціативні групи у Чехії та Англії. Треба зібрати продукти чи гроші – в першу чергу все відбувається через школу. І на сході ми проїжджаємо всі бригади – нам нема різниці. Зараз з Надвірної на Покрову будуть виїздити, то ми їм щось назбирали, відвеземо».
У селі ветерани також долучаються і до суспільного життя. От, відновили могилу загиблих повстанців в урочищі Вівчина. Там 9 січня 1946 року був великий бій. На горі була хата, куди напередодні на відпочинок прийшли повстанці. Їх здали і спалили. У тому бою загинули і згоріли дев’ять повстанців. Усі були немісцеві, переходили через село далі в Карпати.
На другий день люди зі згарища позбирали обгорілі кістки й захоронили. На тій могилі встановили три хрести. І навіть у часи совка на Великдень крадькома носили туди вінки.
Данилюк розказує, що його дід також був в УПА й загинув на саме Різдво у 1945 році. Воював у сотні «Чайки». Там багато було краснянських. Каже, у кожного з його побратимів також хтось воював у партизанці.
«Гляньте, тут місцевість така, що тільки захищати, – розводить руки Данилюк. – Не пустити ворога сюди. Для мене Покрова – це в першу чергу християнське свято, день козаччини, захисника України й день УПА. Чотири в одному! Воно для мене святе, бо ми всі, все село, завжди у тому задіяні».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.