Статті

Косів лицарського походження. Місто над Рибницею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Нещодавно у Косові відкрили музей історії міста. Він розказує про історію Косова – від лицарів до модників, про традиції та ремесла.

Музей – приватна ініціатива чоботаря, волонтера, активіста Романа Хромейчука. Це була його мрія, яка збулася через п’ять років, пише «Репортер».

 

Екскурсія від актора кіно

Музей розташований у Будинку побуту, Незалежності, 10. У Косові це відоме місце. Але потрапити у сам музей, то буде трішки квест, але десь навіть цікавий. Довгими коридорами, слідкуючи за вказівниками, треба підійматися на третій поверх.

Косів лицарського походження. Місто над Рибнецею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)

Екскурсоводом тут працює Володимир Хім’як або, як він сам каже, – пан Влодко. Харизматичний чоловік жваво й артистично розказує всі косівські легенди. Пан Влодко, до речі, актор кіно. Він косівчанин, багато років прожив у Києві, але повернувся додому.  Нині, каже, також вивчає історію Косова, “бо вона колосальна”.

Пан Влодко вбраний в образ міщанина 1930-х років. Каже, у самому Косові мешкали євреї та поляки, а українці – на околицях. Гуцули ж приходили з гір на базар. Він показує старі фото, якими до стелі обвішані музейні стіни.

Косів лицарського походження. Місто над Рибнецею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)

Ось тут на фото моя бабця Касуня, – показує пан Влодко. – Якось мені Ромчик Хромейчук показує це фото і каже: «Не впізнаєш?». «Кого?». «Та твоя бабця, ти ж схожий на неї». І ви знаєте, я так подивлюся, думаю: «Тю, Господи, а я вже й забув про цю знимку». Бабця мені розповідала багато історій про Косів, але хто тоді надавав тому значення? Це я зараз починаю все те витягувати зі спогадів.

Володимир Хім’як згадує містичні історії, які розказували йому бабуся і мама. Наприклад, про мавок чи про королеву змій.

До сьогодні пам’ятаю, як розповідала мама про ту королеву, як змія мала корону, – пригадує пан Володимир. – І та корона сяяла. Якщо дівчина чула дивний шум у лісі, то це рій змій поруч і між ними є королева з короною. Треба на неї кинути білий платок і забрати корону. Як маєш її вдома, то й світла не треба було.

Отак пан Влодко й розказує відвідувачам усе, що знає, а також багато читає нового. Показує книгу Ігоря Пелипейка «Містечко над Рибницею». Як там, більше про Косів нема ніде.

Каже, вже були туристи з Франківська, Дніпра, Житомира, Київщини, а також багато місцевих і з навколишніх сіл. Своїм, каже, розповідати треба детальніше, бо згрубша вони свою історію знають.

Від ремесла до ремесла

Після волонтерської роботи у музей прибігає його засновник Роман Хромейчук. Він якраз розвантажував крісла колісні та милиці, які привезли благодійники. У Косові він активний громадський діяч, волонтер, краєзнавець і знаний чоботар. Саме в його майстерні на 16 м² і зароджувалася мрія про музей. А збулася вона через п’ять років на площі 150 м².

Косів лицарського походження. Місто над Рибнецею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)Музей Косова має два зали. Перший – це конференц-зал на 90 посадкових місць. Тут планують проводити лекції, культурно-мистецькі події, а також різні соціальні заходи. Хромейчук радіє, що на відкритті 8 червня у музеї було 120 відвідувачів.

Косів лицарського походження. Місто над Рибнецею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)А ще звідси відкривається чудова панорама на косівські вершини – гори Михалків, Острий і Зіняків верх.

Також тут зібрана невелика бібліотека. Усі книги про Косів та Гуцульщину. Є й знаменита кулінарна книга «Солодке печиво» Дарії Цвєк.

До речі, в неї в рецептурі є пляцок Косівський, пиріг Косівський і Косівський салат, – розказує Хромейчук. – Вона любила приїжджати сюди на вакації, на відпочинок, створювала різні рецепти, слухаючи наших ґаздинь.

Косів лицарського походження. Місто над Рибнецею має музей своєї історії (ФОТО, ВІДЕО)

А інший зал Хромейчук зробив у форматі гуцульської ґражди. Тобто помешкання по центру, а навколо допоміжні приміщення – майстерні з різними ремеслами.

При вході – ткацтво. Тут стоять три верстати. Один – аби ткати рушники, інший – на сорочки, а широкий – на килими. Цим ткацьким відділом завідує Хромейчукова дочка – Діана. Вона працює на килимарці, а у вільний час робить тут майстер-класи для охочих.

А тут у нас столярство та все, що зв’язано з ним, – показує Хромейчук. – І тут майстер-клас буде. Має бути верстат столярний, якщо хтось захоче, то буду показувати, як косу клепати, як гибликом гиблити та інше.

Одразу за столяркою – гончарство. Тут гончарне коло, багато різного керамічного посуду. Навпроти – кушнірство з кожухами, кептарями, постолами, чоботами і трипцями. То такі сандалі, які носили колись лиш у Косові.

А тут у нас солеварня, – показує Роман Хромейчук. – Час зупинився у 1934 році. Тут канцелярія, є статут, кому скільки й що виплачувати. Далі – продукція солеварні: сировиця, тобто ропа, і зварена сіль. А тут пічка в якій її випарювали. Це цеглі з клеймом солеварні. А це ярмо, в яке впрягали воли і везли сіль з Косова аж до Києва. Десь є згадки, що один косів’янин 60 возів віз до Києва. Це й було чумакування? То березуни, косівчани були чумаками.

Що було у хаті косівчан

По центру другої виставкової зали – житло косівчан. Так люди жили до Другої світової війни.

Чим відрізняється від, скажемо, гуцульської традиції, бо вже тут є креденс, є трельяж, патефон, – розказує Хромейчук. – Це пішло від міщан. Бамбетель був у всіх. З гуцульського тут – сволоки, лямпи, жертка, колиска, лужко. Переважно печі були білені. Тут ще має бути мисник такий великий, то їде з Березова. Хлопці мені везуть від своїх діда й баби.

Так усе гарно облаштовано, що ніби зайшов у гості до когось близького. Наприклад, у креденсі, у шухлядці лежать сірники, дідова «Ватра». В іншій – знимки, документи, нитки з голками, ґудзики. Справді, як у бабчиному креденсі.

Отут відбиток риби, – показує Роман Хромейчук серед тих скарбів на плоский камінь. – Це відбиток первісної риби, адже на цьому місці колись було Карпатське море. У нас хлопці по Рибниці ходять розколюють і знаходять такі артефакти.

Посередині світлиці довгий стіл, накритий вишитою скатертиною. На ньому глечик з холодним узваром, керамічні горнята.  За попереднім замовленням туристи можуть й страви косівської кухні скуштувати. Наприклад, така місцева страва – буряник. Хромейчук називає її гуцульською піцою.

То наша страва, вона готується дуже легко, – запевняє пан Роман. – Це варена картопля з кукурудзяною мукою. А до цього вже можна і бринзу, і гуслінку, і саламаху, і шкварки. Хто що хоче, хто що любить.

До речі, в музеї велика увага присвячена одягу. Тут розкажуть, у що одягалися косівчани та люди, які приходили у Косів на базар з ближніх сіл.

Тут одежа косів’ян з Москалівки та Монастирська (присілки Косова), – показує Хромейчук. – Тут нема запасок, а є чорна спідниця, фартушок, біла сорочка, намиста багато. Звичайно, кептарик, хустка. Як правило, хустка була чорна. Так ходили косів’яни до кінця 1920-х років. А потім Москалівка і Монастирське були включені до складу міста і тоді люди перевдягалися в костюми.

За словами Хромейчука, у Косові закінчувалося Покуття й починалася Гуцульщина. Тобто це вже не Покуття і ще не Гуцульщина.

І тут такий був субетнос, таке нашарування багатьох культур, – говорить пан Роман. – Одяг людей зі Старого Косова уже відрізнявся, бо вже є запаски, кожух, вишиванка, рогачівка – така шапка і хустка, але зав’язана по-іншому.

Лицарська лілія на гуцульських кожухах

А ще Роман Хромейчук розказує про узор на кожухах і кептарях, який вибрав для лого музею історії Косова.

Це косівський узір – такі рачки, завернені уверх, – показує Хромейчук. – Цей узір нагадує геральдичну лілію, яку використовували лицарі на своїх обладунках, на одежі. Це я так виводжу, що це має стосунок до Коса. Він був лицарем князя Юрія і заснував Косів. І він на своїй одежі носив цей елемент. Уже потім його слуги також на собі мали такий знак. А вже після його смерті слуги передали це своїм дітям. І так далі. І це вже увійшло у фольклор, в елемент народної нашої культури.

У найближчих планах Хромейчука – зробити 31 серпня захід до дня першої письмової згадки про Косів. У якому форматі, ще не готовий сказати, але мають буди лицарі з клубу історичної реконструкції «Паладин» зі Львова.

Хочеться зробити щось таке, щоб воно було пам’ятне, а не просто черговий захід, – говорить пан Роман. – Щоб його пам’ятали як мінімум рік. У цей час дуже багато мені говорять, що, можливо, це не на часі. Але я хочу сказати, що ворог не чекає. Ворог ґвалтує розум і свідомість нашої молоді засиллям своєї інформації у мережах. Тому потрібна альтернатива, щоб можна було вибрати і знати свою історію. Аби ми розуміли, хто ми є. Що ми є нащадки великої нації, яка тут була за кілька тисяч років до сьогодні, починаючи від трипільців і закінчуючи сьогоднішніми нашими людьми. Це потрібно знати, потрібно розвивати. Ми не є люди без роду, без племені. Ми маємо хороший спадок.

Авторка: Світлана Лелик

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.