У вівторок, 15 липня, у Калуші на Алеї віри і надії зібралися сотні калушан, аби зустріти звільненого з полону 22-річного Андрія Біника. Тут на алеї встановлені банери усіх зниклих безвісти та полонених військових з Калуської громади.
Тому дуже хвилюючим був момент, коли Андрій Біник зняв своє фото з банера, а люди скандували йому: «Дякуємо!», з місця події повідомляє Репортер.
У 2021 році Андрій Біник служив строкову службу, потім підписав контракт. З грудня 2024 року Андрій Біник служив у розвідувальному підрозділі. У лютому 2025 року був внесений до списку зниклих безвісти. А 9 червня стало відомо про його повернення в Україну. Після проходження реабілітації Андрій повернувся до рідного міста, де його зустріли калушани.
Це найбільше щастя, яке лиш може бути, – говорить мама військового Тетяна Біник. – Я чекала, молилася і просила Господа Бога, щоб він мені поміг його побачити, зустріти, обійняти, притулити. Найбільше я просила Бога, щоб тільки над ним не знущалися, щоб Бог його оберіг від катування, від нещастя. Бог давав мені сили, витримати це. Постійно ходила, молила, просила Бога, навіть в ночі вставала, молилася. Відчувала, що йому потрібна допомога.
Пані Тетяна вірила, що син повернеться. З новин дізналась, що мають звільнити молодих до 25 років і в матері ще більше зажевріла надія. А потім їй зателефонували, що син потрапив на обмін.
Радості було без меж, – говорить пані Тетяна. – Я не знаю, може і сусіди чули, як я кричала, що Андрійка звільнили. Я зразу всім подзвонила, всім повідомила рідним, що його звільнили.
За словами Андрія, він там відчував молитву та підтримку рідних з дому.
Я думав про маму, я молився до Бога й просив, щоб він мене підкріпляв, зцілював, – говорить Андрій Біник. – Я все віддав в його руки. Я відчував, що мене підтримують всюди.
8 червня Андрій дізнався, що його обмінюють, коли військовополонених відправили на літак.
Мені дали взуття, те з яким я до них приїхав, – пригадує Андрій. – Розписався за те, що получив то взуття. Після чого нас посадили в автозак. І вже в аеропорті дізнався, що на обмін їду. Неймовірно, був дуже щасливий. Чим скоріше побачити маму і бути на свободі.
Така зустріч, зізнається, для нього є радісною, бо бачить підтримку, що в більшості люди не байдужі.
Такий захід-зустріч для Андрія Біника організували рідні зниклих безвісти та полонених з Калуської громади. І ця подія не залишила байдужим нікого, хто прийшов на Алею віри і надії.
За словами рідних зниклих безвісти та полонених, сьогоднішній день – особливий і для них, адже вселяє віру і надію.
Вони подарували Андрієві букетики з колосків пшениці та лаванди. Адже пшениця – символ рідної землі, за яку боролися і продовжують боротися наші воїни. А лаванда – символ надії та тихої любові, що не зникає. А також подарували військовому домашній торт “Наполеон”.
В кінці рідні запалили димові шашки з жовтими та блакитними кольорами, що символізувало промінь надії дочекатися зустрічі кожного. Опісля усі з Алеї рушили до церкви на спільний молебень.
Авторка: Світлана Лелик
