На фабриці «InWhite» у Калуші відкрили музей медичного одягу. Підприємство два роки тому релокувалося на Прикарпаття, виготовляє спецодяг для медиків. У музеї передбачена окрема експозиція, присвячену лікарям-героям. Поки перший експонат – медична форма хірурга Дениса Гайдука. У ній він оперував у Маріуполі, потім на “Азовсталі”. Далі був полон – Оленівка, Горлівка, Таганрог – і нарешті обмін.
Військовий лікар вирішив віддати її в музей, пише Репортер.
Тільки з допомогою Бога
Ту форму Денис придбав у 2020 році. І з того часу цей костюм хірурга пройшов «і піт, і сльози, і кров. У ньому бачив багато смертей, і одужань». Такий відгук Гайдук залишив на сайті фірми, коли замовляв собі нову форму. Після цього на Дениса вийшли з підприємства, розповіли, що хочуть створити музей. Він погодився подарувати форму. Впевнений, що звідти вона нікуди не дінеться й буде розказувати історію бойових медиків. Крім форми Гайдука, у музеї згодом будуть речі ще трьох військових медиків.
Цей костюм дуже багато для мене значить, – розповідає Денис Гайдук. – Були три речі, які я вивіз з полону, – футболка Metinvest, медичний костюм та ікона з бісеру.
Денис каже, усі, хто був у підземеллях “Азовсталі” знають ті футболки. Це було єдине, у що можна було переодягнутися – або роба цієї компанії, або червона футболка Metinvest.
За словами бойового медика, хірургічний костюм досі цілий. Денис донедавна в ньому ще оперував у госпіталі в Хмельницькому. Єдине – немає оригінального шнурка для поясу, адже в Оленівці у полонених відбирали всі шнурки.
У цьому костюмі пройшло дуже багато болю й страждань, – говорить Денис Гайдук. – Я бачив і палюче сонце степів Донеччини, коли нас виганяли і ми по дві години стояли під сонцем. Знесилені й голодні хлопці з «Азову» падали. І дощ. І били в ньому, і він не порвався.
Третю річ, яку вдалося чудом зберегти й вивезти – ікона з бісеру. Вона була з Денисом у колонії в Горлівці, Таганрогу. Незважаючи на постійні обшуки, йому чудом вдалося її зберегти й вивезти.
У таких місцях дійсно віриш в Бога, – каже Гайдук. – Бо думаєш, як взагалі вийшов з Азовсталі, як вижив? Бо було, що ми прощалися з життям, знали, що це білет в один кінець. Ти просто замкнутий у клітці. У тебе немає, як відвезти поранених. Тих пару бортів, які були на початку війни, їх потім почали збивати. Тобто вийти нема як, їжі немає, пити немає, нічого немає. Ресурс обмежений, лікувати також не знаєш як. Але дивом, тільки за допомогою Бога, це все відбулося, що сьогодні я живий і майже здоровий.
Два місяці без сонця
Напередодні повномасштабного вторгнення Денис Гайдук якраз приїхав з відпустки. Тоді працював на стабілізаційному пункті у Волновасі, яка ще була прифронтовою зоною. А 24 лютого 2022 року, о 4.30, Гайдук прокинувся вже «на нулі».
Ми швидко зібрали нашу стабгрупу – терапевт, анестезіолог, я, медбрат – і буквально за пів години почали возити перших поранених, – пригадує Денис. – Досить шокуючі травми були. Треба було швидко приймати рішення, не вистачало рук. Але я скажу, що всі, кого нам привезли живими, живими й залишились. Ми встигли всіх звідти вивезти, бо російські війська дуже швидко зайшли.
Разом з пораненими могли виїхати й медики. Але вони поїхали в Маріуполь, в госпіталь, аби там продовжувати працювати. А потім був завод “Азовсталь”.
Я втратив сонце 16 березня – саме тоді зайшов у підземелля “Азовсталі”, а вийшов 16 травня. Два місяці без сонця, – каже Денис Гайдук. – Працювати на “Азовсталі” було дуже важко. Бункер, до речі, був не такий уже й заглиблений. Наша точка пробивалася тричі. Люди, які мали йти на одужання, ставали «двохсотими». Дуже важко було й дуже страшно чути ці крики, коли люди завалені під плитами. Плити важать тонни, арматура товщиною – як рука…
Медики працювали в антисанітарних умовах, бо після кожного прильоту з усіх боків піднімався пил. Було влучання в імпровізаційну операційну. Люди чудом вижили, але погоріло все, крім апарату ШВЛ.
У медслужбі, за словами Дениса, були чотири хірурги, три анестезіологи, медсестри, лікарі суміжних терапевтичних спеціальностей. Усі робили все, що могли.
Ставало скрутно, бо ти в повній блокаді, їсти немає, пити немає. І медикаментів ставало обмаль, – розказує Денис Гайдук. – Доводилось приймати дуже важкі рішення: чи ймовірно врятувати одну людину, чи точно спасти трьох. І хто ми такі, аби приймати такі рішення? Дуже важко… Дуже важко думати і жити з цим.
Гайдук розказує, що медики досі залишаються у полоні, зокрема, його медбрат і начальник його госпіталю.
Ставлення до медиків у полоні було навіть гірше, – розказує Денис. – Особливо, коли з’явилися чутки, що хтось з українських посадовців сказав, ніби полонених росіян треба каструвати, аби вони не розмножувались. Тоді мене викликали на допит. Приїхало фсб і почали потужно бити. До того не чіпали. І медикам почали “пришивати” такі статті, як кастрації, ампутації й катування російських полонених. Розумієте, вони слідкують за кожним інтерв’ю, сказаним на волі, особливо високопосадовцями. Усе сказане буде впливати безпосередньо на хлопців, які знаходяться там. Я це відчув на своїй шкурі, як і інші медики.
Я маю знати все
З полону Денис Гайдук повернувся 30 жовтня 2022-го. До лікарської роботи приступив аж на початку квітня 2023 року.
Дуже довго йшла реабілітація, бо в полоні сильно катують, нас там за людей не вважають, – розказує військовий хірург. – Про жодні людські стосунки там мови нема. Після полону я близько місяця був практично прикутий до ліжка. Були переламані ребра, чисельні гематоми по всьому тілу.
Нині Гайдук оперує військових у госпіталі у Хмельницькому. Каже ситуація, яка була на стабпункті, й тут – різні.
Тут треба виношувати пацієнта, доколихувати, як за дитиною дивитись, – говорить медик. – Довго буває, тривало. І буває, що не спиш ночами, думаєш: «Чого температура, чого те, чого те?». Там ти думаєш тільки, аби він вижив, і ти його довіз у шпиталь.
Читайте також: Після поранення: Як ветеран Василь Міллер з дружиною стріляють з лука і йдуть до перемог (ФОТО)
Гайдук підтримує зв’язок з побратимами, з якими був на “Азовсталі”. Розказує, що недавно один товариш з «Азову» знову отримав поранення. Деякі, що з полону повернулися знову на поле бою, – загинули.
«Азов» для мене – це майже сім’я, хоч я не їхній – я в лавах ЗСУ, військовий лікар, – говорить Гайдук. – Я сидів з «Азовом», в більшості оперував хлопців-азовців. Так, там була морська піхота, була ТрО, але для мене побратими – це «Азов».
Хлопцям-пацієнтам кажу, що до мене можна на «ти», що я маю знати все – як він чхнув, як сходив у туалет. Я маю знати абсолютно все, усі нюанси. Якщо тебе щось тривожить – ти маєш мені це сказати. Ми також говоримо, спілкуємось, підбадьорюємо один одного. Кажу: «Друже, зараз ми тебе підшаманимо, усе заживе – вставай, ставай на милиці, бо тобі треба вертикальне положення, бо тобі протезуватись. Ти звикнеш, ти вже влітку будеш ганяти у футбол і в тебе буде повноцінне життя». Мені вірять. У мене знаєте скільки хлопців, усі протезовані!
За новим законом, Денис має можливість звільнитися зі служби, але, каже, ще буде працювати, вносити свою лепту.
Раз Бог дав вижити, то треба щось робити, – говорить Денис Гайдук.
Авторка: Світлана Лелик
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
