Місто, де завжди уступають місце в транспорті, де кораблі й човни – засіб пересування, де багато гарних дівчат і моряків. А ще воно атмосферою дуже схоже на Франківськ. Таким «Репортер» побачив Херсон.
Місту бракує любові
Але спершу місто навіть відлякує якоюсь сірістю, розміром будівель, нагромадженням якорів навколо і назвами вулиць, які явно не чули про декомунізацію. Але це лише перше враження. Насправді, тут є де походити, що побачити, відкрити й відчути, аби назавжди закохатись у Херсон.
Нині місто відкривають не лише туристам, яких ще п’ять років тому тут було небагато, але й самим херсонцям. А роблять це місцеві краєзнавці та активісти.
Один із них – Олексій Білецький. Про Херсон ладен говорити годинами. І то так захопливо, цікаво і з таким завзяттям…
Вони з братом Павлом заснували у місті Центр туризму і пригод «ХерсON», відкрили туристичну кав’ярню з такою ж назвою, проводять екскурсії. Роблять усе, аби популяризувати рідне місто.
Екскурсії почали у 2014 році і націлені були саме на місцевих. Олексій каже, аби зародити свідомість і любов до міста.
«Ми не кажемо, що місто зачухане, а в легкій димці минулих часів. Херсону, чесно, дуже бракує любові. Любові саме місцевих, – говорить Білецький. – Наприклад, Одеса більш вилизана. У нас про це місто кажуть: «Якби понти світилися, там були б білі ночі». У вас щось таке зі Львовом».
Але, каже, містом цікавляться. Якщо на початках за сезон через їхні екскурсії пройшло більше тисячі людей, то минулого року їхня маленька компанія пропустила через себе 10 тисяч. З них сім тисяч – туристи з інших міст.
«Коли ми починали, у Херсоні не було жодного сувеніру, який би хотів подарувати друзям, – зізнається Олексій. – Це були або ложки з ікрою, або матрьошки. Ми почали з листівок, потім магніти і все інше. Нині у нас чимало виробів, зроблених руками херсонців чи для херсонців».
Екскурсії з місією
Білецький має кілька тематичних екскурсій, аби сповна пізнати місто. Наприклад, аби швидко ознайомитися, можна вибрати таку собі оглядову – «Херсон, якого ви не знаєте». Розкажуть і про піратів, і про торгівлю, і про морський колорит.
Ще одна – «Херсонські дворики». Вони тут не менш цікаві, ніж в Одесі чи Львові. Можна побачити місто зсередини. Послухати, як тут кохали, воювали, крали, приторговували.
«Та екскурсія прохідна – через двори, – розказує Олексій. – Завдяки їй у нас з’явилося по місту багато друзів, які залишають ключі від своїх дворів, коди від воріт. Хтось долучився, бо побачили, що воно потрібно. З оберемком ключів ми можемо ходити по місту навпростець».
Найбільш популярна – «Херсон де Масон». Це смачна екскурсія й історія про місто ХІХ століття.
«Так сталося, що південь тоді років 20 був під французами. Губернатор, мер, капітан порту – французи, – розповідає екскурсовод. – Деякі з них були масонами. Екскурсія довга – понад чотири години – з розпиванням кави, вина, дегустацією страв французької кухні. В архітектурі міста збереглося багато символів того часу».
За словами Білецького, кожна екскурсія несе якийсь зміст. От, дворики – про зону комфорту. Мовляв, все у руках людей і не треба чекати мера чи ще когось, аби ті щось зробили.
«Ми беремо документи ХІХ століття і бачимо, що люди мали багато свого. Тоді своє було – двір, будинок, квартал, місто, держава, – каже Олексій Білецький. – Прийшов радянський час і своєю залишилася тільки кімната у комунальній квартирі. Зараз у людей з’являється більше, але «вавка» в голові лишилася – це не моє, не я маю це робити».
Ще одна з цікавих екскурсія по головній вулиці міста – Суворовській. Тут збереглося багато старої архітектури, яка вже, правда, добряче сиплеться. Вулиця пішохідна: багато лавочок, кав’ярень, ресторанчиків.
Візьми того Сидора
За словами Олексія, південь багато чим відрізняється від іншої території України. «Ми єдині, але ми геть різні. І це прекрасно, – говорить краєзнавець. – Люблю фразу, що місто – це єдність несхожих. Там само й держава. Тут, на півдні, навіть мова інша. Було багато вкраплень італійської, французької, грецької мов. Тут у ХІХ столітті українців називали – італійські задніпровці».
Олексій розповідає про свій проєкт, де збирає суто херсонські слова та вислови. От, у Херсоні кажуть: «насипати борщу», «наточити води з крану».
«Ще у нас кажуть: «Бекмез кописткою на кобиці варила». Що воно таке? А нам це зрозуміло, – сміється Білецький. – Бекмез – гарбузове варення. Кобиця – кам’яна піч. Копистка – дерев’яна палиця». Наприклад, якір на кормі називається Sidorra, то наші казали: «Бери того Сидора та кидай до води».
Південь – він такий
Неподалік Херсону знаходимо ще одну паралель з Прикарпаттям. За 30 кілометрів від міста є село Станіслав.
А найцікавіше, що на території села простягнулися так звані херсонські гори. Так для більшої заманухи назвали величезні глиняні схили на березі Дніпровсько-Бузького лиману. Тут ще Скрябін знімав свій кліп «Місця щасливих людей».
Ще, за словами Білецького, у селі Зміївка Бериславського району є церква бойківського стилю.
Каже, туди свого часу переселили багато люду з Західної України. Також у селі мешкають німці, шведи, євреї. Усі свята там починають з виконання українського гімну, а потім шведського, німецького…
«Лишилися ще кілька бабусь, які знають старошведську мову, – розказує Білецький. – У самій Швеції її вже не використовують. А пару років тому туди навіть приїздив король Швеції. Південь – він такий».
