Вітер, сонце за хмарами, поле десь під Коломиєю. Його роками не обробляли, тож нині там лиш будяки і тисячі кротячих купок. Між ними на землі подекуди добре видно брудно-помаранчеві камінці. Піднімаєш – запечена глина, археологи називають таке обмазкою. Місцеві обмащували глиною дерев’яні конструкції хат, нею ж мастили підлогу, звідси й назва. Взагалі, вони багато чого робили із глини… майже 6000 років тому. Це важко собі уявити, але уявляти й не треба – тисячоліття можна потримати в руках.
Слідами експедиції
Десь двічі на місяць 4-5 учасників франківського «Клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого» (не сумуйте з пишної назви, організація доволі жвава) їдуть в археологічну розвідку. Один має бус, тож просто скидаються на бензин і вперед. Цього разу нас було сім. Два археологи – Тарас Ткачук і Василь Романець, два Бажалуки – інженер-нафтовик Ярополк (голова клубу інтелігентів) та його син Всеволод (називає себе мосяжником, тобто майстром художних виробів), архітектор Микола Василинюк, підприємець-краєзнавець Ярослав Овчаренко і «Репортер».
Спершу їдемо в село Спас Коломийського району. Там ще в 1984 році ґрунтовно попрацювала експедиція відомого українського археолога Лариси Крушельницької. Дослідники накопали купу знаряддя та посуду часів Трипілля й Гальштату*. Місце розкопок визначили як «велике укріплене поселення, перша пам’ятка трипільських землеробів, що висунута так далеко в напрямку Карпат».
Якщо простіше, то наразі городище у Спасі – це останні трипільці перед горами. Далі Косівський район, там досліджень ще не було. При цьому археологи Ткачук і Романець вважають, що в Карпатах трипільська культура теж може бути, принаймні її вплив, треба шукати. І Лариса Крушельницька у своїй брошурі «Археологічні дослідження у селі Спас» пише про те, що копати потрібно масштабніше, детальніше – бо є шанс знайти багато цікавого.
Мис пращурів
Спас – велике село з історією від XV століття. Десь 3000 мешканців, гарне, небідне. Деякі садиби – як відпочинкові комплекси: з червоними дахами, альтанками на подвір’ях, потужними парканами. Напевно, ґазди гарують десь за кордоном, бо в Україні на це не заробиш, а чиновникам з прокурорами більш до вподоби місця, ближчі до «Буковелю». Але менше з тим, ми їдемо на околицю Спасу, до хати пані Оксани Кіцели.
Її обійстя – найближче в селі до давнього городища. Жінка береться провести до місця розкопок, це десь з 1,5 км. З археологією на побутовому рівні вона знайома з дитинства.
«Ми колись давно знайшли кремінний ніж, а потім сокиру, то віддали до музею, – розказує пані Оксана. – Та прямо на городі часто щось знаходили. Це урочище у нас так і називається – Городище. Кажуть, то була стоянка перших людей, бігали тут голі-босі й зі списом (сміється). Приїздили науковці зі Львова. А Крушельницьку, про яку ви кажете, я не дуже пам’ятаю, мені тоді 17 було – не до археології».
Ця хатка розташована в лісі дорогою до місця розкопок. За словами Оксани Кіцели, власник цієї ділянки живе десь у Коломиї
До місця розкопок лісом хвилин 20. А там такий собі мис серед дерев – з трьох боків природні урвища, з одного – явно рукотворні вал і рів. Звісно, зараз усе згладжено часом, але те, що тут справді було «велике укріплене поселення», можна не сумніватись.
«Ми колись давно знайшли кремінний ніж, а потім сокиру, то віддали до музею, – розказує Оксана Кіцела Ярополку Бажалуку. – Та прямо на городі часто щось знаходили…”
Де копати? Зазвичай шукають обмазку – де її більше, там могла бути хата трипільців. Але обмазки тут і зараз не бракує, тож можна пробувати будь-де. За допомогою компасу (бо ж потім на карті треба показати точне розташування шурфа) і рулетки розмічаємо на землі квадрат метр на метр, по кутах забиваємо кілки.
Всеволод Бажалук розмічає шурф
Копають по черзі, удвох у шурфі не розвернешся. Якщо щось знайшли – треба обережно відчистити довкола, сфотографувати ще в землі, лише потім можна витягувати. Є багато тої ж обмазки, залишки посуду. Тарас Ткачук каже, добре, коли це не просто плаский уламок глиняної миски, а наприклад, вінця. Там орнамент і форма бувають різними, тож можна навіть за зовнішнім виглядом визначити приблизний вік знахідки. Також цінною є зброя – кам’яні ножі, сокири, наконечники стріл.
Шурф Тарас Ткачук фотографує з чотирьох боків з рулеткою – щоб було видно глибину
«Трипільці були звичайними людьми, тобто не такими вже мирними, як іноді думають, – говорить Ткачук. – Вони не лише посуд із глини робили та займалися землеробством – і самі нападали, і від сусідів захищалися. Тому й городища свої укріпляли, і селилися десь за 10 км одні від інших».
Отже, викопали ми чотири шари (до 60 см глибиною) шурфа метр на метр, набрали зо 20 різних предметів, усе зафіксували та сфотографували. Висновок – справді цікаво, було б добре заїхати ґрунтовніше. Але то на майбутнє, а сьогодні в плані ще «гарне місце, яке знає Ярослав Овчаренко».
Неоране поле роботи
Теє гарне місце після години блуду сільськими дорогами знайшли біля Грушева, недалеко від Коломиї. Потім ще довго ходили необробленим полем, обираючи місце. Обмазки там ще більше, вона просто валяється під ногами. Усі час від часу згадували про те, як добре було б мати геомагнітометр. Це сучасний прилад, що просвічує ґрунт углиб на кілька метрів і бачить не лише метал. Але коштує він від 6000 доларів, тож наразі наші археологи про таке можуть лише мріяти.
Нарешті розмітили шурф. Знахідки повалили одразу після першого шару: уламки посуду, наконечник стріли, шматок кремнієвого ножа тощо. При чому, виглядає, тут спершу стояла одна хата, а потім на цьому ж місці збудували іншу. За словами Тараса Ткачука, вік знахідок – приблизно 3800 років до нашої ери. Уявляєте – ці речі робили люди, майже втричі старші за Христа!
За дві години викопали майже метр і було видно, що є сенс рити глибше. Але скоро вечір. Набрали, вибачте, кілограмів 8-9 всякого-ружного. Знову все сфотографували, зафіксували й зібралися до Франківська. Далі все треба чистити, мити, класифікувати. Василь Романець писатиме звіт, який потім поїде до Києва.
А це не просто камінчик – це наконечник стріли, і йому теж десь 6000 років
Навіщо вони все це роблять власним коштом? Основна мета розвідок – скласти науковий звіт, презентацію і проект подальших досліджень. Потім копати далі. Кінцевим результатом має стати археологічна карта Прикарпаття, яка вже є майже в усіх областях України, крім Франківщини. Грошей на це, як завжди, нема. Зате є шанс домовитися, наприклад, з німецькими колегами. Зацікавити їх неораним в усіх сенсах полем роботи. Показати, що в нас є багато незнайденого, а ще – люди, які розуміються на тому і готові працювати, бо їм цікаво.
Ярослав Овчаренко добре розуміється на археологічних місцях Прикарпаття
Дорогою додому Тарас Ткачук сказав, що дуже хоче побудувати на території заповідника «Давній Галич», де він завідує археологічним відділом, справжню трипільську хату. Тобто, з тих самих матеріалів і за тою самою технологією. Але й тут усе впирається в гроші.
Крім того, за «грошове» ставлення до археології в бусі завзято сварили так званих чорних археологів. Мовляв, якщо вони щось не лише продають, а й передають до музеїв, за що їх потім навіть хвалять у ЗМІ, то це – як подарувати вкрадене. Просто висмикнуте з землі – без наукового підходу, без належної фіксації і т. д. – власне для науки цінність втрачає. Тоді виходить, що через одне яблуко рубають цілий сад. А це – злочин.
Замість довідки
* Трипілля – археологічна культура, назва якої походить від села Трипілля на Київщині, де були перші знахідки. На сьогодні її датують 5000-3000 роками до нашої ери. Трипільці жили між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії.
Гальштат – культура племен півдня Середньої Європи, період бронзи й раннього заліза, 1400-760 років до Христа. Названа за давнім цвинтарем біля австрійського міста Гальштат. Представники цієї культури часто селилися на колишніх трипільських городищах, хоча від самих трипільців там вже не було і сліду.
Comments are closed.