Вперше за п’ять років бійці 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади після ротації на Донбасі повернулись у свій постійний дім. Місцем постійної дислокації батальйону відтепер є село Крихівці. Тут побудували три казарми, кожна на 125 людей.
Досі, кажуть, перебивалися у наметах, а тепер будуть у теплі й комфорті, пише Репортер.
З наметів у намети
З Донбасу «десятка» повернулась 22 листопада. На Донбасі були дев’ять місяців. Їх урочисто зустрічали у Коломиї, а також у Крихівцях.
Тож наразі в Івано-Франківській міській громаді розташовані 114 бригада тактичної авіації, 50 полк Нацгвардії та 109 батальйон 10 гірсько-штурмової бригади.
Батальйон створений 11 грудня 2016 року і є наймолодшим з «едельвейсів».
За словами командира батальйону підполковника Володимира Бабаніна, перше ППД (пункт постійної дислокації) по документах був у селі Гута. Планувалось, що там побудують військову частину, але до того не дійшло. З двох ротацій повертались у Делятин, стояли й на рівненському полігоні, й у Коломиї. Майже постійно жили в наметах.
Каже, у Крихівцях офіційно дислокуються з 2018 року.
«Це місце ми, можна сказати, вигризли. Ходили та стукали в усі двері, – говорить Володимир Бабанін. – За часів Порошенка виділили кошти на ці казарми, їх збудували, а потім заморозили. Ми чекали три роки і нарешті – ми вдома».
Замість підпису – українець
Підполковник Бабанін проводить невелику екскурсію територією. Каже, такі самі нові казарми побудовані по всій Україні в рамках державної програми.
У Крихівцях для військових збудували три двоповерхові гуртожитки. Кожен на 125 людей. Бійці вже розміщуються у цих «казармах покращеного типу». Тут блочна система: п’ятеро військових живуть у двох кімнатах, є душова, санвузол, пральна машина, холодильник. Також окремо на поверсі – кухня.
Читайте також:
Дім у шкарпетці. Тетяна Доцяк з Франківська ще з весни починає в’язати теплі речі на фронт (ФОТО)
Володимир Бабанін розказує, що запланували у кожному гуртожитку облаштувати спортивний куток, наприклад, з тенісним столом, більярдним, чи тренажерний зал. Каже, це важливо, аби розвантажувати голову. Вони навіть на Донбас возять з собою спортивний інвентар. Також хочуть зробити музей, але на нього ще нема приміщення.
За словами підполковника, ця ротація була одною з найважчих – батальйон має сім втрат.
«Активізувалися снайпери, – пояснює Володимир Бабанін. – Війна триває така, окопна. З того боку працюють професійні військові. Там нема шахтарів – це міф».
Розгортає «Книгу пам’яті», на останній сторінці показує фото Сергія Сулими. Він загинув на початку квітня.4
Читайте:
Артхауз у Бережниці: про людей, дерева й фільми про війну (ФОТО)
«Як ми вже потім дізналися, він служив у Французькому легіоні, родом з Волині, а призивався з Галича, бо там хату купив, – говорить Бабанін. – У нього в паспорті замість підпису було написано – українець. Людина – патріот до останнього. Один кореспондент знімав про нього відео у четвер, яке мало вийти в неділю, а в суботу він загинув. Був – і як військовий, і як людина – дуже потужний. Трьох побратимів на собі витягнув, але вже було пізно – вони загинули. А потім і сам пішов».
Ми можемо все
Територія, на якій розмістився 109 батальйон, має площу 12 га. За словами військових, раніше тут була одна з частин бази військового забезпечення, яка не використовувалась, певно, років 40. Нині тут усе розчищають, упорядковують, у старих гаражах і приміщеннях, які лишилися від попередників, роблять ремонт. Робота кипить.
«Нарешті за п’ять років ми приїхали, можна сказати, додому, – каже головний старшина частини Ростислав Лєднєв. – Роботи ще багато. КПП побудувати, огорожу, все розчистити. Але, нарешті, собі будуємо».
Ростислав – один із тих, хто в батальйоні від початку його створення. З 2014 року служив у 54 бригаді. Сам родом із Харкова. Каже, тут є бійці з усієї України.
«У нас люди з Торецька служать, тепер прийшли два близнюки – їм по 18 років, – розповідає Лєднєв. – З Прикарпаття – 200 людей. Штат у нас великий».
«Те, що ми тут, має багато плюсів для міста, – додає підполковник Бабанін. – Це бюджет, бо ми платимо податки. Потім військова бойова частина – вона завжди напоготові. Якесь стихійне лихо – у нас є руки, техніка, ми готові допомагати. І ще одне – це перша бойова піхотна частина у Франківську. Ми можемо робити все: виконувати завдання у гірських умовах, на суходолі, на воді. У 2017 році форсували Дніпро. Був марш-кидок від рівненського полігону прямо у зону ООС, у Золоте, за п’ять діб».
Бракує їдальні
Поки військові, що можуть, відновлюють самі. Також, за словами начальника штабу батальйону, капітана Владислава Ревеки, допомагає місцева влада, волонтери та небайдужі. До прикладу, підприємці самі приходять й питають, чи допомогти матеріалами, чи роботою.
«Максимум того, чого ми очікували, вже є, – каже Владислав Ревека. – Звісно, досконалості немає меж. Але ми вже живемо не в наметах, а у нових казармах покращеного типу. Умови проживання й побуту важливі. Це дає можливість у першу чергу розслабитись, повернутися до звичайного розміреного життя. Крім того, це піднімає престиж Збройних сил, це стимул для молодого поповнення. Ми будемо робити день відкритих дверей, тож люди побачать, як живуть військові».
Але на території досі є два великі намети – там поки що їдальня. На польовій кухні двоє військових варять гречаний суп і макарони. Готувати є для кого.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.