Наприкінці минулого року франківські волонтери з «Громадської ініціативи Галичини» запустили крамничку GIG Shop. Шопери, брошки, браслети, картини відомих на Франківщині й не тільки майстрів тут трансформуються у донати для ЗСУ. Як це все працює – розпитував «Репортер».
Заради військових і художників
У волонтерському офісі на Вовчинецькій – робочо-мистецька атмосфера. Поки люди зосереджено сидять у комп’ютерах, офісом поважно ходить кішка з одним вухом. Час від часу він застрибує на столи між стоси паперів і техніки. На стіні велике панно з військовими шевронами, на столику розфарбовані тубуси, а на вішаку – шопери з принтами мотанок і карпатських килимів.
Забігаючи наперед, скажемо, що це тестові зразки нового поповнення крамнички.
З початку повномасштабного вторгнення потік донатів був дуже активний. Будь-який заклик, будь-який запит волонтерів закривався дуже швидко, – починає розповідь волонтерка Людмила Лінник. – Час ішов і люди, як то прийнято зараз казати, хоч дуже не люблю це формулювання, втомилися від війни. Вони втомилися, насправді, дуже швидко – десь у травні. Сказали, ну все, хватить – пора перемагати, досить цього всього.
Людмила пригадує, що на початку вторгнення люди віддавали мало не останнє, бо всі думали, що це буде швидко.
Ми, звісно, розуміли, що швидко не буде. Багато хто розумів, що не буде швидко, – продовжує вона. – Але багато хто послухав оці «говорящі голови» по телевізору і думав, що от два-три тижні, треба зараз впрягтися і все. Але в певний момент люди зрозуміли, що вони мусять економити власний ресурс. Зараз усім вже більш-менш зрозуміло, що відбувається, куди рухатися, нема вже такої паніки. Так нам страшно, боляче, але це наша реальність, ми до неї вже всі звикли.
Волонтери, кажуть, були готові до цієї ситуації, розуміли, що після сплеску обов’язково піде затишшя і треба шукати ще якісь шляхи залучення коштів.
І виникла ідея цієї мистецько-волонтерської крамнички, – продовжує Людмила Лінник. – У неї є дві задачі. Основна – дати підтримку ЗСУ, а інша – підтримати також українських митців, хендмейдерів, художників».
З майстрами тут працюють на різних умовах. Тобто, хтось просто дарує свою роботу і каже – продавайте, весь прибуток на ЗСУ. Є майстри, з якими працюють по певних домовленостях, – це може бути якийсь відсоток від продажу, або ж майстер ставить ціну, а у крамниці додають націнку. Головне, що це все офіційно й зі сплатою податків.
Ми завжди відкриті до співпраці, – продовжує Лінник. – Хоч це й не означає, що працюємо з усіма. У нас було одне звернення, де ми побачили рівень роботи і змушені були відмовити. Тому що ставити ці роботи в одну категорію з тими, що є вже на сайті, якось було не дуже правильно».
Крамничка запрацювала у грудні минулого року. Стартували зі співпраці з відомим художником Нікітою Тітовим. Саме з ним зробили першу авторську лінійку.
Читайте: Потрібна сім’я. Як війна вплинула на пошуки сімей для сиріт у Франківській громаді
Вона була така тематична, більш до різдвяно-новорічних свят, – каже волонтерка. – Також приблизно тоді ж провели благодійний аукціон з плакатів Тітова. Ці два моменти гарно поєдналися і був хороший старт».
Мотанка, килим, ікона
Зараз волонтери розпочали співпрацю з художницею Оксаною Тригуб-Мілашевич. Власне, випустили лінійку екоторбинок за мотивами її робіт. Одна частина з принтами гуцульських килимів, а друга – за мотивами ляльки-мотанки.
Ціна такого шопера – 365 гривень.
Ми вивчали ціни на ринку, є дешевші, є дорожчі, – пояснює Людмила Лінник. – Але ми виходили все ж таки з якості тканини, якості пошиття, друку. І що це не масмаркет, а лімітована серія. Це не просто шопер з якимось принтом. Це річ, яку не соромно подарувати, його приємно тримати для себе, носити. Ми самі є першими клієнтами нашої крамнички, тому що все ми випробовуємо на собі – ми купуємо, носимо, нам подобається».
Ще одна річ з асортименту крамнички – це синьо-жовта брошка на светрі волонтерки. Її виготовила ще одна майстриня з Франківщини – Катерина Паньків. На сайті є багато її робіт: брошки, браслети, намиста.
Буквально на днях у нас закінчилася дуже цікава акція, Катерина подарувала нам намисто і ми його виставили на аукціон. Комерційна вартість цього намиста була 5,5 тис грн, ми зібрали вдвічі більше. Це гарний результат. Власне вироби Катерини можна придбати на сайті, як ті, що є в наявності, так і готова вона робити речі «під клієнта». І це дуже такий теплий для нас, зворушливий момент. Катерина – дружина військового, вона розуміє, як це все».
Читайте: Як ми навчились жити з війною або Про адаптацію, біль і злість
Також є для продажу картини та ікони.
Це роботи різних художників, переважно прикарпатських, але не тільки. Є роботи Валерія Твердохліба, Яреми Стецика – добре відомі імена. Ці картини достатньо дорогі, але волонтери сподіваються, що й на таку категорію товарів рано чи пізно знайдуться покупці.
Можливо, крамничка стане такою собі платформою для продажу робіт художників, тому що в Україні з цим так собі, розвинутого ринку немає, – підсумовує Лінник. – Зрештою, ми працюємо для перемоги й на перемогу, але розуміємо також, що є перспектива. Війна рано чи пізно закінчиться. І нам треба буде відбудовувати країну. Ми з 2014 року зрозуміли для себе, що без розвитку культури, мистецтва, освіти перемога просто не матиме значення».
До речі, тут уже запланували нову лінійку за роботами того ж Нікіти Тітова.
Дронів багато не буває
Зараз є два напрямки, з якими у «Громадській ініціативі Галичини» в основному працюють – це автомобілі й дрони/тепловізори.
Залишається актуальним такмед, але зараз трошки менше. Не тому, що це неважливо чи відійшло на другий план, – пояснює Лінник. – Але якщо говорити про той же якісний турнікет, то він коштує 100 чи 120 доларів. Людина, яка йде на фронт, спроможна собі його купити. Але якщо говорити про той же дрон, тепловізор чи машину, то це вже не так просто».
Саме зараз тут проводять масштабний збір на дрони.
Чим більше назбираємо, тим більше купимо. Бо ми повинні розуміти, що це річ, яка часто ламається. Вони коштують дорого, потреба на них велика і вона буде постійно. Тому власне зараз основний прибуток від крамнички – на придбання дронів».
Щодо машин, то це, звісно, теж завжди актуально. З початку лютого тут закупили 122 автівки.
Якщо у березні минулого року за один рейс ми могли пригнати 5 машин, то зараз – одну, – пояснює Людмила. – Тому що немає можливості викупити машини, а потреба є, вона залишається. Як виявилося, дотепер люди не розуміють, чому на фронті треба так багато машин. Я десь читала такий коментар – от громада села купила автівку, передали на фронт і ця автівка там прожила два тижні. І хтось з односельців пише – ну могли б поберегти, це ж за людські гроші куплено?! Ну, напевно, могли б і поберегти, якби вони нею хліб возили між селами на Прикарпатті.
На жаль, є зараз те нерозуміння і це не поодинокі випадки, підсумовують волонтери. А війна триває і запитів з фронту менше не стає. Тож сподіваються, що крамничка з мистецькими товарами допоможе їм закривати ті запити. І ще дуже чекають часу, коли вона просто працюватиме для популяризації мистецтва й підтримки митців.
Авторка: Женя Ступ’як
Comments are closed.