Вже майже два місяці 26-річний Дмитро Шкаревський не сідав за штурвал літака через важке поранення. Він – старший льотчик франківської 114 бригади тактичної авіації. 10 лютого його літак підбили, Дмитро катапультувався. Впав на замерзлу річку, при падінні пошкодив спину, також мав осколкові поранення. На адреналіні дійшов до якогось села, де його врятували місцеві.
Зараз Дмитро чекає на реабілітацію та знову хоче сісти за штурвал, пише Репортер.
Замість відпустки – війна
Дмитро Шкаревський народився у Києві, згодом батьки переїхали у Білу Церкву. Там закінчив сьомий клас і після цього вступив до Київського військового ліцею імені Богуна. Потім – у Харківський університет Повітряних сил. Дмитро каже, в авіацію його підштовхнув батько. Не жаліє.
Після університету Дмитра розподілили до Івано-Франківська, у 114 бригаду тактичної авіації. Раніше він був тут на практиці. Нині задоволений, адже місто дуже подобається і зустрів тут долю – дружину Лілю.
У 2014 році Дмитро вчився на першому курсі. Його батько тоді пішов добровольцем у 72 окрему механізовану бригаду. Воював до 2018 року. Був поранений, звільнений за станом здоров’я. Боронити країну продовжив Дмитро, але в небі.
Його перші бойові вильоти були у 2020 році, але тоді, каже, виконували розвідувальні польоти. Завдання – розвідка засобів ППО уздовж лінії розмежування.
22 лютого 2022 року Дмитра відправили в обов’язкову відпустку на місяць. Каже, у пілотів є таке, після 22 лютого він навіть не мав права літати, але через два дні почалося вторгнення.
О п’ятій ранку мені подзвонила мама і сказала, що бомблять Київ, – пригадує Дмитро. – Чув наші літаки у повітрі. Зрозумів, щось серйозне й почав збиратися. Все одно викличуть, як не через годину, то через дві. Взяв якісь речі, воду та перекус. Приїхав на аеродром, і до нас ракета прилетіла.
Читайте також: «Діти навіть не плакали». Начальниця поїзда Галина Соловей про перші евакуаційні рейси (ФОТО, ВІДЕО)
Розповідає, тоді не дуже розуміли, що буде. Не знали всього, що на землі, що в повітрі.
І ти летів у щось невідоме. Це було найстрашніше, – говорить Шкаревський. – Але потім усе напрацювали, стали виконувати нові завдання, літати все далі й далі.
Саме та людина
Вже 25 лютого Дмитро полетів на один з оперативних аеродромів і там виконував певні завдання. Потім на інший аеродром, інший, а тоді повернувся назад. Каже, ротації у пілотів тривають місяць.
Отож, після тої першої важкої ротації Дмитро приїхав і освідчився своїй коханій Лілі. Вони давно говорили про одруження, але тут зрозумів, що життя надто коротке, а Ліля – саме та людина, з якою хоче прожити своє життя.
Я списався з її подругою, ми купили каблучку, – пригадує Дмитро Шкаревський. – І як приїхав з ротації у формі, так і пішов – купив квіти і біля будинку Лілі освідчився. Через два тижні, поки я був тут, ми подали заявку та розписалися.
Ліля одразу після вторгнення почала волонтерити, помагати їхній частині. Адже всі жили на аеродромі, додому з пілотів ніхто їхав. Крім наших, була ще луцька бригада. Треба було харчувати людей. До вторгнення їжу постачали цивільні організації, але, коли все почалося, – вони закрилися.
Тож Ліля та ще одна дружина пілота їздили по різних закладах, привозили хлопцям їжу, необхідні речі, аби хоч мали в щось переодягнутися. Потім усе налагодилося і вже не було такої необхідності.
Партнери працюють
Позивний у Дмитра – «Ектор». Хлопці так назвали, адже дуже любить готувати й на ротаціях часто готує саме він. Тому й назвали так, як відомого шеф-кухаря Ектора Хіменес-Браво.
Такі позивні ми використовуємо лише на оперативних аеродромах, – пояснює Дмитро. – В Україні поки не перейшли на цю систему позивних. У нас є цифрові, які за нами закріпляються, але регулярно міняються.
З 25 лютого 2022 по 10 лютого 2023 у Шкаревського було близько 70 бойових вильотів. За його словами, це трохи більше середнього рівня.
У нас є люди, які за сотню вже налітали, – розказує Дмитро Шкаревський. – Кожна ротація по-різному. В одній може бути 20 вильотів, а в іншій менш як 10. Але всі працюють та у міру своїх можливостей виконують бойові завдання. Поки все добре. Авіація працює.
Читайте: Херсон до і після. Журналістка Валентина Федорчук – про вісім місяців окупації та героїв міста
Але, каже, дуже потрібно краще озброєння. Над цим якраз і працюють західні партнери.
Наші літаки можуть справлятися зі усіма завданнями, але нам треба краще озброєння. Тому що у ворога ракети більш далекобійні, ніж наші. Тому вони у повітрі почуваються вільніше, – каже Дмитро.
Жорстка річка
10 лютого Дмитро був на одному з оперативних аеродромів. Тої ночі росія завдала чергового масованого удару по Україні.
О 23:00 пішли «шахеди», наші два хлопці їх відпрацювали, приземлилися, – згадує Шкаревський. – Нам сказали, що може бути друга хвиля, не лягати спати. Чекали до першої ночі. Потім подзвонили, що відбій, можемо спати, але десь о третій зателефонував мій старший на аеродромі та й каже: «Підходь, зараз буде робота».
Надійшла команда, що з півдня летять літаки, будуть запуски ракети. Дали готовність.
Через сім хвилин Дмитро злетів.
Каже, почав працювати, наводитись на ворожі ракети, але літак підбили. Зрозумів, що з літаком уже назад не повернеться. Усе навколо горіло, літак не слухався. Побачив попереду ліс і катапультувався.
Коли висів на парашуті, бачив, як палаючий літак впав у лісі. Внизу було село, але парашут почало заносити вліво, а там замерзла річка.
Думаю, ще не вистачало, аби я приземлився і впав під лід, бо тоді точно не виберуся, – говорить Дмитро Шкаревський. – Почав тягнути за стропи парашута, аби мене зносило у бік села, щоб уже комусь на хату чи в город впасти. Там ноги переламаєш, але не затягне під лід. Але я падав на лід. Погляд на горизонт, ноги разом, аби при падінні не зламати, чекаю удару. Та коли приземлився, підковзнувся і впав спиною, зламав хребець. Відчув різкий біль у спині. Лежав секунд 30, не міг підвестися. Пару разів крикнув на допомогу, може, хтось почує, а потім подумав: «Четверта ранку, якщо хтось і почув вибух, то не побіжить розглядати, що там».
Дуже боліла рука, бо в ній ще був осколок. Як виявилося, ще один осколок зайшов у живіт, але вийшов наскрізь та, на щастя, не задів нічого важливого.
Дмитро зняв екіпіровку, дістав мобільний, але майже нічого не бачив. Згадав, що старший дзвонив йому перед вильотом, тож за останніми викликами він з ним зв’язався, якось скинув координати, аби за ним приїхали. Чекати треба було не менше 30-40 хвилин. Лежати на льоді холодно, тому якось перевернувся на живіт, на бік, зумів підвестися.
Все таки ще був на адреналіні, – згадує Дмитро. – Йти було тяжко, ноги не тримали. Дійшов до якогось паркана, сперся й кликав на допомогу. Побачив, що хтось світить ліхтариком у лице. Підійшов чоловік, я йому представився, показав посвідчення офіцера ЗСУ, аби він мене пустив. Слава Богу, трапились хороші люди – Олексій і Катерина. У них також такий стрес був, не знали що робити. Впустили, хоч спершу чоловік вагався. Я його розумію. Посеред ночі до тебе хтось стукає, лице в крові та каже, що він свій.
Вони допомогли пілоту зняти верхній одяг, бо чув, що в ребрах щось пече і кровотеча з руки. На животі так вийшло, що вхідну рану припекло і кров звідти не текла.
Було дуже боляче лежати.
Він попросив викликати швидку, яка приїхала за 15-20 хвилин і майже одночасно – його хлопці. Дмитру надали першу домедичну й повезли у цивільну лікарню. Каже, дуже переживав за дружину, як вона про це дізнається.
У військових одразу дізнаються, що трапилося. Так і вийшло, що моїм знайомим у Франківську написали, що я катапультувався. Але чи живий – ніхто не знав, – розповідає Дмитро. – Я попросив Катерину, аби написала їй, що я живий. Якщо Лілі скажуть, але вона побачить моє повідомлення, то їй вже буде легше.
Вранці подзвонив їй з лікарні, що живий, руки-ноги на місці. Ліля одразу виїхала і наступного дня була біля чоловіка. У Дніпрі Дмитра прооперували, поставили титан у спину. Потім перевели у Київ, далі доліковувався в Калуші. З наступного тижня починає працювати з реабілітологом.
Два «Калібри» й ППО
Уже майже два місяці Дмитро не літає. Каже, тягне, але вже б хотілося політати у післявоєнний час. Адже в мирні часи ти не думаєш про те, як вижити, як вернутися додому. Просто виконуєш завдання, а коли гарна погода, то й насолоджуєшся польотом.
Коли бойове – нема часу про щось інше думати, – каже Дмитро Шкаревський. – Ти настроюєш себе на те, що треба виконати завдання і бути готовим до будь-якого фіналу. Коли щось трапляється, треба в лічені секунди приймати рішення. Бойовий політ – нема того задоволення. Хіба, коли прилетів назад і знаєш, можливо, те, що ти зробив, нашкодило ворогу. Що своєю ракетою ти знищив ППО чи ще щось. Тоді це приносить задоволення, бо ми робимо те, що допомагає нам у цій війні.
У Дмитра підтверджено збиття двох ракет «Калібр». Вони летіли на захід України. Збив їх під Кам’янцем-Подільським, але не в один день. Це підтвердили наземні групи, які знайшли уламки. Також приходили підтвердження, що були знищені чи пошкоджені деякі їхні станції ППО.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.