На Прикарпатті зараз лиш офіційно проживає вісім тисяч херсонців. Після деокупації Херсона їх стало більше, бо місто щодня жорстоко обстрілюють. Як і всі, вони намагаються налагодити хоч якусь подібність нормального життя – шукають житло і роботу, влаштовують дітей у школи й садки, а головне – херсонці на Франківщині намагаються триматися купи. Триматися самим, помагати іншим і берегти свою ідентичність, яку самі жартома називають, кавуновою.
Борщ, капусняк і перемога
З десяток жінок обступили довгий стіл та активно нарізають печериці. Готують інгредієнти на новий рецепт – грибний суп. І не простий, а суп на передову. Він буде третім рецептом після борщу й капусняка, який роблять переселенці в хабі «Я – Херсон».
Координатор хабу Володимир Клюцевський гордо показує великі пакети уже насушених овочів.
Бачите, скільки насушили моркви і буряку. А це от готовий пакет – повноцінний борщовий набір на 10 порцій. Оце хлопці в окопах закидають в котелок, кидають банку тушонки, 15 хвилин – і готовий борщ, – каже він. – А от так сухарі пакуємо, хліб купуємо за гроші, які донатять. Беремо вчорашній, бо він дешевший, підсолюємо, сушимо і хлопцям «іде на ура».
З іншої коробки витягає пакетики з фасованими сухофруктами.
А це наше ноу-хау – капусняк. Тут капуста квашена висушена, картопля і ще пшоно – воно вариться, а потім висушується, – продовжує Клюцевський.
Там не тільки пшоно, а ще рис є», – додає тендітна жінка, вона якраз витягає готові овочі з сушарок.
Розбалакуємося, звати її Світлана Діденко й вона з Берислава. Це місто деокупували, але знаходиться воно на високій правій частині берега Дніпра і практично щодня ворог його обстрілює.
Ми витримали два місяці окупації і 22 квітня виїхали. Це була наша не перша спроба, але врешті вдалося й ми дуже щасливі, – розказує жінка. – Бо кожен день перебування там – це і психологічний стрес, і якийсь нервовий зрив, і взагалі дуже важко, коли розумієш, що ти сам собі не господар. Ти не можеш нічого ні планувати, ні робити, ні дихати цим повітрям. Найяскравіші враження в мене – коли ми переїхали сіру зону і побачили наших хлопців. Які вони всі гарні, як ми їх обіймали! І повітря, ви не повірите, це інше повітря.
Спочатку були на Волині, а у січні переїхали у Франківськ.
Каже, місто зустріло їх привітно. Їм з чоловіком вдалося поселитися в шелтері.
Чоловік в мене системний адміністратор, він швидко знайшов роботу, працює адміністратором в театрі, – продовжує пані Світлана. – А я все життя присвятила соціальній сфері, останні 17 років була керівником Бериславського відділення фонду соціального страхування. Зараз ця установа, на жаль, ліквідовується, і я в пошуках роботи на Франківщині. Ця волонтерська діяльність мені дуже допомагає. Я не зациклююся на якихось негараздах. Ми раді, що є ця робота, бо ми наближаємо перемогу, годуємо хлопців. І коли вони присилають відео, як вони вже отримали чи той борщ, чи капусняк, чи інші смаколики – це дуже важливо. І хочеться йти і помагати, чим ти можеш».
Читайте: Відірвані від моря. Як живуть маріупольці у Франківську (ФОТО, ВІДЕО)
На питання – чи планують після перемоги вертатися додому – в жінки мокріють очі.
Чесно вам сказати? Мені страшно повертатися додому. Мені б хотілося залишитися тут, – каже пані Світлана. – Коли присилають фотографії з дому, воно ще дуже свіже і все спливає в пам’яті».
На телефоні показує надіслані знайомими фото – крізь прозору воду видно, що русло річки всіяне боєприпасами. Там усе просто в цьому, продовжує вона. Переповідає, що місцеві, щоб почати весняні роботи, самі наймають розміновувачів.
Розказували, що у нас молодий чоловік, років 30, був уже виїхав в поле трактором, то його просто прицільно розстріляли з того берега. Ніби кажуть, ми не дамо нічого вам тут робити», – зітхає жінка.
З Франції до Франківська
Ольга Миронова – завідувачка неврологічного відділу Херсонської міської лікарні. Нині вона приймає своїх земляків на Франківщині.
Мене Оксана Глєбушкіна (співкоординаторка хабу – ред.) знайшла на вулиці, – посміхається вона. – І дивно, бо до того ми щось один раз всього бачилися. А зустріла випадково у Франківську і така: «Олю, то ви? А не хочете приходити до Херсонського хабу?». Я людина не дуже така публічна. Кажу, можу приходити, тільки якщо буду потрібна. І от двічі на тиждень уже пів року я приймаю тут людей.
З окупованого міста пані Ольга разом з невісткою та двома онуками виїхали до Франції. Були там три місяці й вирішили повертатися в Україну. Каже, чогось не прижилися. Наче й умови нормальні, і все було, але всі хотіли вернутися.
Франківськ їм порадила колега з херсонської лікарні, яка родом звідси.
Ми не хотіли – Одеса, Миколаїв. Діти маленькі, вони такі налякані після Херсона, що ми боялися за їхню психіку, – зітхає лікарка. – У серпні приїхали сюди. Старший зразу пішов у школу, менший – у садочок. Діти одразу інтегрувались. Менший мені каже, Оля (бо він називає мене Оля) чому ти розмовляєш російською? Треба розмовляти українською, бо ми були у Франції, там розмовляли тільки французькою. І це три роки хлопчику!».
Як бабуся, дуже хвалить садочок малого – «Кобзарик», каже, мусить про то навіть десь написати.
Читайте: Простір «Filter». Херсонці з франківцями відкрили місце для переселенців, аби знаходити друзів
Знаєте, у школі, в садочку, на вулиці, ніхто ніколи не дав нам відчути, що ми східні, що ми москалі. Можливо, десь і є таке, не знаю. Але з нами не було».
Після деокупації в рідному Херсоні вони ще не були.
Каже, хоч і вважає себе психологічно стійкою, але не може змусите себе поїхати під обстріли.
Я навіть тут, коли звучить тривога, нервую дуже. А хлопчик менший ховається в туалеті, він вважає, що там йому безпечніше, йому три роки тільки, – ділиться вона. – Тому ми зараз не їдемо. Я схиляю голову перед тими, хто залишився в Херсоні. Лікарі, які там… Я навіть не можу їм дзвонити, бо не можу спитати – як ви там? Вони всі герої».
Але у грудні вдалося вмовити виїхати у Франківськ з Херсона чоловіка. Каже, він онкохворий, йому було важко їхати з ними за кордон, тому й лишився.
А тепер я його просто заставила, коли приліт був у наш двір. І знаєте що? Він їхав без ліків, бо планував, що це на два тижні й він вернеться. А тепер весь час хоче додому. Думаю, ми дочекаємося і обов’язково повернемось».
Херсонців стає більше
Володимир Клюцевський розповідає, що коли була деокупована частина Херсонщини, то ситуація з переселенцями змінилася.
Хаб «Я-Херсон» у Франківську відкрили у серпні минулого року. Зробили це у співпраці БО «Херсон нескорений» (очільник – Володимир Клюцевський) і ГО «Нова генерація» (очільниця – Оксана Глєбушкіна). Тоді, каже пан Володимир, у них на обліку було десь 7 тисяч переселенців з Херсонщини. Коли аналізували цю цифру у грудні, то людей уже було понад 8 тисяч.
Я знаю, що частина людей після деокупації повернулася в села, тому що у людей з сіл не достатньо коштів на своє утримання, проживання і в них нема виробничих професій, аби заробити у місті, – пояснює він. – Знаю, що намагалися люди повернутись у Херсон, але практично зразу верталися звідти уже з іншими людьми. Бо Херсон тільки почав зазнавати обстрілів і десь 4-5 тисяч людей тоді виїхали з міста й розселилися на території України, дехто закордоном. Тому в нас на тисячу переселенців, офіційно зареєстрованих в області, стало більше».
Херсонська область зараз перебуває на третьому місці з кількості переселенців на Франківщині. Це після Донецької та Луганської. До цього часу третю позицію займала Харківська, але там дуже багато людей повернулися додому.
У нас є база даних, анкети потреб і ми бачимо по кожній людині, що їй треба – одяг, взуття, засоби гігієни, продукти, – розказує про роботу хабу Володимир Клюцевський. – І щойно в нас з’являється можливість, помагаємо. Ми дуже ефективно взаємодіємо з БО «Чисті серцем», за три місяці вони нам дали понад 3 тисячі продуктових наборів по 10 кг. Це більше 30 тонн. 20 тонн поїхало на деокуповані села Херсонщини, а 10 ми роздали переселенцям тут. Маємо своїх волонтерів, які привозять речі з Європи. От зараз має кілька тонн сирів приїхати з Нідерландів, це наш депутат міської ради Юрій Рожков домовляється».
Працюють тут і з міським центром зайнятості для пошуків роботи переселенцям.
Каже, ця співпраця в них дуже успішна, хоч переважно переселенців наймають на тимчасові роботи, не дуже високооплачувані. Як правило, це сфера побутового обслуговування, торгівлі й громадського харчування. Але є люди, які влаштовуються тут в органах місцевої влади, є влаштовані вчителі, викладачі вишів.
Загалом кажуть, що максимально націлені на те, аби люди могли знати роботу. Зараз ГО «Нова генерація» буде реалізовувати грантовий проєкт з підтримки жінок – адаптація, соціально-психологічна реабілітація, формування лідерства, створенню власного бізнесу, пошуку роботи і так далі.
Я очікую на результативність грантової історії з підтримки бізнесу, адаптації його тут – перевезення з Херсону, – каже Клюцевський. – Загалом нині у Франківську є близько 10 підприємців з Херсона, які вже ведуть тут свою діяльність. Це малий і середній бізнес, 5 закладів громадського харчування – «Prostir.coffee», «ШаурМакс», це ще дві кав’ярні, які роблять смаколики з таким специфічним херсонським брендом. Це субпродукти – «Бабусині страви». Бізнес, пов’язаний з виробництвом автомобільної хімії. Також є спортивні комплекси – бодібілдінг, тренажерні центри. Але є ще такі, які хочуть переїхати, і ми помагаємо. Шукаємо у взаємодії з міською владою майданчики, які можна було б взяти в оренду, придбати обладнання або ж перевезти, якщо воно вціліло. І продовжити працювати».
Читайте: Кава на кавунах. У Франківську молоді херсонці відновили улюблену справу (ФОТО)
Допомогти Юлі
На завершення Володимир Клюцевський ще розказує про їхню роботу з борщами та супами. Каже, це для них дуже важливо, бо гуртує херсонців, надихає, аби бути корисними для ЗСУ.
Взагалі-то це ідея Юлі Ястрєбової, нашої переселенки, вона займалася фріпсами, сухофруктами ще до війни. А на Франківщині почала самотужки робити ці борщі. Але робила за тиждень десь 30 упаковок. Самотужки чистила моркву, бурячок, терла, сушила. Повністю все за кошти з її сімейного бюджету або тих донатів, які вона збирала через соцмережі», – розповідає він.
І коли від хлопців прийшли дуже гарні відгуки, Юля вирішила якось розширити виробництво. Ходила до місцевої влади, просила помогти з приміщенням, але нічого з того не вийшло.
А тоді прийшла до хабу.
Каже, а чим ви тут займаєтеся? – пригадує пан Володимир. – Кажу, всім, чим можна допомогти переселенцям. – А борщі будете помагати робити? – Та без проблем».
І коли зібралися люди чистити овочі, то стало зрозуміло, що їх дуже багато. Тож вирішили під це виділити дві кімнати – кабінет лікаря і психолога. Тож тепер медики ділять кабінет з координаторами. Коли до одних приходять люди на прийом, другі – виходять.
Переглянути цей допис в Instagram
Дуже класно, що люди захоплені спільною метою. А Юля взяла на себе більше координаторської та інформаційної роботи, – говорить Клюцевський. – Їй, до речі, десь через тиждень-два народжувати. Але вона все одно не покидає цю роботу. І завдяки їй ми точно знаємо, що все доходить до хлопців на передову».
Знайти Юлю й долучитися до справи – можна за цим посиланням.
Авторка: Женя Ступ’як
