Минулого четверга у Франківську відбувся останній в цьому сезоні концерт проєкту «На шапку», на якому волонтери зібрали понад 20 ти грн. Загалом за пів року відбулися 24 концерти, на яких зібрали 300 тис грн. За ці гроші купили обладнання для онкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні.
Про проєкт, виклики та про те, чому потрібно допомагати хворим дітям під час війни, «Репортер» поговорив з організаторками концертів Людмилою Лінник та Лесею Качуровою.
Три в одному
Проєкт «На шапку» з’явився у Франківську у 2018 році. Ідею привезла з Києва Леся Качурова. Там з 2014 року такі ж концерти організовують радіоведуча Radio ROKS Соня Сотник і благодійний фонд «Свої».
Побувавши на концерті «На шапку» в Києві, який організовували дівчата з фонду «Свої», я вирішила, що треба робити такі акції в Івано-Франківську, – розповідає Леся Качурова. – Зустрілася з Людою, ми порадились і вирішили, що збиратимемо кошти для онкогематологічного відділення. Бо на той час, а це був 2018 рік, активних бойових дій на сході України не було і ми справлялися із запитами, які до нас надходили від військових. Тобто якогось додаткового ресурсу ми не потребували.
Перший концерт «На шапку» відбувся у серпні в закладі Grand America на вулиці Чорновола. На ньому виступали струнний ансамбль Quattro corde та гурт «КораЛЛі».
Спершу ми думали, що це буде сімейний захід, – каже Людмила Лінник. – Можна сказати, на пробу відкрили той сезон, було чотири концерти. Зібрали не дуже великі гроші, але закупили ліки, які або батьки мусили купляти, або благодійники.
З Grand America проєкт переїхав у палац Потоцьких, бо, щоб зібрати більше коштів, треба було виступати на відкритому майданчику. Там збиралися два сезони поспіль, навіть під час пандемії, звісно, з дотриманням карантинних вимог. Тоді ж почали стрімити концерти й таким чином закликати людей долучатися до благодійності.
А вже останні три сезони «На шапку» проводять на площі Міцкевича. І якщо в попередні роки концерти організовували раз на два тижні, то зараз це щотижнева акція.
Ми завжди наголошуємо, що наш проєкт – це три в одному, – говорить Лінник. – Головне – зібрати кошти і придбати обладнання для хворих дітей. Друге завдання – це пропагування та розвиток культури благодійності, бо людям важко допомагати системно та усвідомлено. Тобто людина йде, сидить жебрак, вона щось кинула в стаканчик і пішла собі далі. Її не хвилює, що той жебрак може не з власної волі там сидить, і що в нього забирають гроші. Ми ж кажемо, що, підтримуючи жебрацтво, ви підтримуєте шахраїв і рабство. І цим проєктом ми намагаємось пояснювати людям, що якщо вони хочуть допомогти, то це має бути відповідально та усвідомлено. І третє завдання – популяризація музичної творчості.
Всі гурти виступають на проєкті без гонорарів і тільки наживо. Тобто не дозволяється жодних фонограм, зокрема «мінусових».
Це має бути повністю живе виконання під супровід музичного інструменту. Наприклад, фортепіано чи гітара, – пояснює Лінник. – Ми ставимо досить високу планку для виконавця, бо це не «відкритий мікрофон», коли кожен може прийти і щось собі заспівати. У нас виконавці дуже високого рівня, хоч і дуже різні – починаючи від учнів вокальних шкіл та продюсерських центрів і закінчуючи професіоналами – артисти філармонії, муніципальні колективи, кавер- та рок-гурти.
Війна, рак, заборони
Найважче, розповідають волонтерки, було розпочинати сезон минулого року.
Якщо чесно, ми взагалі не планували проводити концерти «На шапку». Але на початку квітня нам почали телефонувати артисти й питати, коли відкриття сезону, – розповідає Людмила Лінник. – Ми порадилися і прийняли колективне рішення – війна війною, а дитячий рак ніхто не скасовував. Діти хворіють, діти лікуються, тож якщо ми перестанемо допомагати, то зрадимо їх.
Тим більше ми не знали, що буде з державним бюджетом і чи належним буде фінансування лікарні, – додає Леся Качурова.
Щоправда, на той момент, складно було пояснити музикантам, чому гроші потрібно збирати на онкогематологічне відділення, а не для ЗСУ. Але аргументи таки знайшлися.
Тоді у місті було дуже багато ВПО, серед яких були й онкохворі діти. Це діти, які постійно мають бути під наглядом лікарів та вчасно отримувати лікування, – каже Людмила Лінник. – Багато хто був націлений їхати за кордон, але побачив, що лікарня хороша, медики – професіонали, ліків вистачає. І це ж не Німеччина, де ти нічого не знаєш і нікого не розумієш. Тому люди залишалися. Ми це донесли до артистів, і вони нас підтримали.
Далі відбулися перші концерти. І якщо зазвичай волонтери збирають за вечір 10-15 тис грн, то на той час суми доходили до 30 тис. Людей у місті було багато, їм бракувало якихось культурних подій.
Ми пішли, як то кажуть, по протоколу, повідомивши міську раду про захід. Провели кілька концертів, і тут нам телефонують з поліції й кажуть, що ми не маємо права співати, бо в нас нема дозволу від Ради оборони. Але нам ніхто не говорив, що приватні заходи має погоджувати Рада оборони! – розповідає Леся Качурова. – Причин забороняти провести захід не було. По-перше, ми завжди зупиняємо концерт під час повітряної тривоги. По-друге, поблизу є бомбосховище. По-третє, на наших заходах завжди присутня поліція. Тобто ми – показові відмінники. Але ми скасували майбутній концерт і написали листа на Раду оборони. Але відповіді так і не отримали, реакції – нуль.
Після цього волонтерки вирішили організувати мовчазний протест. Зробили афішу, діти крейдою написали на бруківці: «Тут мав бути благодійний концерт», а артисти мовчки сиділи на сцені. Все дійство транслювалося на Facebook-сторінці проєкту.
Нас тоді дуже підтримали ЗМІ. Були присутні всі видання міста, акція отримала розголос, – розповідає Людмила Лінник. – Опісля журналісти десь перестріли голову ОВА Світлану Онищук і запитали її прямо, чому Рада оборони заборонила благодійні концерти для хворих дітей. Тільки після цього Рада оборони переглянула рішення, і ми отримали дозвіл на проведення концертів.
Це стало прецедентом, бо на той час багато хто організовував благодійні події, але більшість не знала, як отримати дозвіл. Наприклад, у сусідньому Львові цей процес максимально спрощений. Потрібно лише написати листа в мерію і залишити заяву в ЦНАПі.
А в нас треба побігати, – говорить Леся Качурова. – Спочатку ми повідомляємо мерію, потім отримуємо дозвіл на проведення заходу від райдержадміністрації, а далі маємо ще й поліцію та ДСНС повідомити.
Обладнання вже у відділенні
Цьогоріч в Івано-Франківську відбулося 24 концерти «На шапку», під час яких зібрали 300 648 грн. За ці гроші купили багатофункціональний операційно-маніпуляційний стіл. У вівторок, 1 листопада, обладнання передали лікарні.
Цей стіл особливий тим, що має рентген-чутливі пластини. Тобто на цьому столі можна проводити всі потрібні маніпуляції під контролем рентгену. Чому це важливо? Рентген-апарат в лікарні є, він портативний і його можна привезти у відділення. Але на ліжку рентген робити не можна, а онкохворих дітей не рекомендовано тягати по лікарні, – розповіла Людмила Лінник.
Це дороге обладнання. Стіл обійшовся волонтерам у 219 640 грн. Ще 3000 грн коштувала доставка, але її оплатив продавець, дізнавшись, для кого цей стіл.
Решта зібраних коштів – на рахунку благодійного фонду «Фундація доброчинців», який спеціально створили для підтримки онкогематологічного відділення. Гроші там зберігатимуться, допоки керівництво відділення не вирішить, які ще потреби можна закрити за допомогою цієї суми. А потреб направду багато, бо станом на сьогодні у відділенні є 34 дитини, хоч воно розраховане на 25 ліжок.
Ви, мабуть, знаєте, що благодійний фонд може офіційно використовувати 20% від доходу на адмінвитрати. Коли проєкт тільки стартував, то за ці відсотки ми частково покривали оренду сцени та апаратури. В цьому сезоні ми цього не робили, бо отримали ґрант від «Теплого міста» на 46 666 грн і ґрант від Urban Space 100 на 43 500 грн. Тобто абсолютно всі кошти, зібрані «На шапку», були переведені на рахунок фонду, – говорить Лінник.
Також волонтерки наголошують, що вони завжди радяться з медиками, що потрібно купити для відділення.
Ніколи не йшлося про те, що ми передаємо гроші чи допомагаємо окремій дитині, – каже Людмила Лінник. – Ми допомагаємо відділенню загалом. Керівництво розповідає про потреби відділення, а ми намагаємось ці потреби закрити. Досі вдавалося купляти все, що планували.
Минулого року ми так і не назбирали необхідної суми, аби купити ламінарний бокс, – додає Леся Качурова. – Але два ламінарні бокси таки з’явилися у відділені – нам їх подарували. А за зібрані торік кошти ми купили систему фільтрації повітря.
Авторка: Ірина Гаврилюк
Фото: Олег Нетецький
Comments are closed.