Де поділася кутська кераміка та як совєти боялися синього й жовтого кольорів (ФОТО, ВІДЕО)

Напевно, усі знають про косівську, але є ще й дуже цікава та красива кутська кераміка. Її нині активно відроджують у дитячій художній школі імені Івана Брошкевича в Кутах. Саме тут «Репортеру» розказали та показали, у чому її унікальність.

Різьба, вишивка й ткацтво на глечику

Художній школі у маленьких Кутах цілком може позаздрити будь-яка обласна дитяча школа мистецтв. Діє вона лише з 2011 року, але вже має три філії – у селах Тюдів, Великий Рожен і Малий Рожен. Ці філії відкрили спеціально для дітей, які не мають змоги добиратися у Кути. Юні митці обирають собі напрям для навчання: образотворче мистецтво, ткацтво та, звісно, кераміка. І школа названа на честь відомого кераміста, який народився у Кутах, – Івана Брошкевича.

За словами директорки школи Марії Михайлишин, саме в його роботах найповніше показана особливість кутської кераміки.

Були три головні центри кераміки на Прикарпатті – Пістинь, Косів, Кути, – розповідає Марія Михайлишин. – В історичних довідниках пише, що на початок XX століття у Кутах було 63 майстри, у Косові – 23, а в Пістині – 47. Розумієте? Це говорить про масштабність і про те, наскільки тут було розвинуто гончарство. І ми сьогодні зобов’язані це продовжувати, бо ми є школа, ми діти, які зацікавлені керамічним мистецтвом.

На уроках юні керамісти дізнаються про традиційну кутську кераміку, вивчають майстрів, їхні твори й від них беруть якісь елементи у свої твори чи інтерпретують.

Читайте також: Кути. Базар, який зникає на світанку, і містечко на куті чотирьох культур (ФОТО, ВІДЕО)

Кутська кераміка була дуже традиційна, її орнамент побудований на традиційних орнаментах народного мистецтва саме Кутів, – пояснює пані Марія. – Якщо добре придивитися, особливо до творчості Брошкевича, то можемо прочитати мотиви дереворізьблення, вишивки, ткацтва. І це все дуже цікаво, творчо, гармонійно укладали в одному орнаменті!

Люди не зізнаються, що мають вдома скарб

Пані Марія пояснює відмінність між косівською та кутською кераміками. Каже, косівській притаманний більше вільний розпис – хвилька, квітка, листочок – який можна завернути, як хочеться.

А в Кутах акцент більше на геометризований орнамент, – розповідає директорка школи. – Виконати його на сферичній формі глечика технічно дуже важко. Це якраз говорить про велику майстерність митців, що працювали у Кутах.

Тої давньої справжньої кераміки у Кутах нині не так багато. Твори Брошкевича – це був довоєнний період. Перед війною його син вивіз усе до Польщі.

На жаль, у нашому селищі залишилося обмаль, трішечки тої кераміки. Люди розуміють її цінність і навіть не зізнаються, що її мають, – розказує Марія Михайлишин. – Нині багато творів знаходяться в музеях – у Коломиї, Львові, а також за кордоном – у Польщі, Австрії, Румунії, США. Колись тут була колія і Кути були останньою зупинкою. То наші підприємливі люди експортували гуцульську кераміку до Європи. Дуже багато виробів є у Румунії, де пише – Кuty.

Забрали синій – забрали життя

Майстрів, які роблять кутську кераміку, нині теж небагато. Серед них Василь Ігошин з села Старі Кути. Розказує про ще одну її особливість – додавання блакитного, синього кольору.

Він був присутній до Другої світової, поки не прийшли совіти, – розповідає майстер. – Коли були австрійці, їм цей колір не заважав, а «совєти» побачили у цьому націоналізм. Синій і жовтий їм резонував. І дотепер вони, як бик на тряпку, на синьо-жовтий кидаються. І заборонили синій, бо це націоналізм, бандеровці. І вже майстри робили без нього, і кераміка стала трошки нежива. У мене є фотографії тих післявоєнних виробів. Так, є узор, геометрія, але воно не має життя.

Також на занепад кутської кераміки вплинули й інші процеси. Наприклад, майстрам ввели норми, які вони мали виконати за місяць, тож люди почали спрощувати орнаменти. Вже у 1980-х там були лінійки, хвильки, квіточки й трошки листочків, неповторність втратилась. А у 1990-х роках керамічний цех взагалі закрили.

Василь Ігошин зізнається, що почав займатися саме кутською керамікою лише цього року. Досі робив те, що замовляли, за що платили. Але, каже, коріння перемогло.

І воно стало досить популярне, – говорить майстер. – А було не популярне, бо технологія складна й затратна. Тяжкий процес, багато не зробиш. За кожним виробом треба бігати й слідкувати, як за малою дитиною. Є купа нюансів, яких мусиш строго дотриматися. А чим більше над виробом роботи, тим більша його вартість. Зараз люди вже розуміють. Прийшло розуміння, що це наше – і воно не може коштувати копійки.