Василя Германюка з Верховинщини побратими називають «Цілителем». До фронту він їздив із допомогою на схід, будував там каплички для військових і цивільних. А після 24 лютого 2022 року став бойовим медиком. Василь Германюк поєднує віру, службу й коляду навіть у найгарячіших точках, пише Репортер.
Дідусик-цілитель
Коли у 2014 році почалася війна, Василь Германюк з іншими верховинцями почав їздити на схід з допомогою. А з 2016 року знайшов собі іншу місію – будувати на Донбасі каплички. Адже просили і військові, і цивільні.
За цей час поклав там 16 капличок. Сімнадцяту мав ставити у Рубіжному, але не встиг – почалося повномасштабне вторгнення.
І вранці 24 лютого 2022 року Германюк уже був у військкоматі разом з іншими добровольцями. Потрапив у 201 батальйон 102 бригади ТрО і через два місяці вирушив на фронт як бойовий медик. Згодом став старшим бойовим медиком, а зараз – санінструктор.
З легкої руки одного з побратимів Германюку дали позивний «Цілитель». А все через те, що він колядував спеціальну «умерлу» коляду на могилі мольфара Нечая.
За віком я один із найстарших в батальйоні – мені 58. Дехто каже мені «Дідусик», а дехто «Цілитель», – розповідає Василь Германюк. – У мене справи прості – надати допомогу побратимам. Як потрібна евакуація – значить, евакуювати. Захворів – відвезти, домовитися, аби людину поклали, бо нам бійці потрібні здорові. Тішуся тим, що вмію і надаю хлопцям цю допомогу. Вони мають повагу до мене, а я до них. Бачу, що потрібен і мене це тримає.
За словами Германюка людей дуже не вистачає, зокрема й медиків. Якщо на початку в кожній роті було по чотири медики, то зараз є такі роти, де нема жодного.
Обов’язково молитва перед виходом
У липні 2022 року на їхню позицію прилетіла ракета. Побратими відбулися контузіями, а Германюк отримав поранення в живіт. Каже, до евакуації йшов на ногах, адреналін тримав. Коли вже побачив машину, то знепритомнів. Жартує, що тоді вже можна було.
Значить, ще маю щось зробити, що Бог мене зберіг, – говорить Василь Германюк. – Знаєте, на війні усі моляться. Правда! Але треба комусь бути ініціатором.
Коли побратими йдуть на позиції, то перше, що він робить, – перевіряє тиск, потім аптечки, аби там все було. І завжди читає молитви – «Для воїна», «Для виходу на позиції», «За Україну», «За родину й за сім’ю» та багато інших. Їх він чергує, кожен раз читає інші.
Читайте також: Каплиця їде на схід. Гуцул Василь Германюк везе на передову вже дев’ятий міні-храм (ФОТО)
Каже, якщо спершу у батальйоні всі були гуцули, бо ж називався – «Верховинський», то зараз може 10% лишилося. Решта прийшли нові з різних куточків країни. І не всі спершу ставали до молитви, бо казали, що не навчені. Але потім до молитви ставали всі.
До речі, Германюку таки вдалося побудувати капличку під час вторгнення. Це було у селі Іскра Донецької області. Там розташовувався штаб їхнього батальйону. З Верховини передали матеріали й Германюк з побратимами збудували капличку. На жаль, потім росіяни її розбили та спалили, як і все село.
Така доля склалась і з більшістю капличок на сході. Знає, що святиню, яку вони з товаришами поставили біля госпіталю у Сіверськодонецьку, росіяни розмісили танком. У Красногорівці впритул розстріляли з міномета…
Згадує капличку у селищі Воронове, яке було спалене під час великої пожежі у 2021 році. Місцеві люди попросили Германюка, аби він збудував капличку, щоб навколо неї відновити село. Зараз Воронове окуповане, а на капличку наставили антени й зробили там пункт зв’язку, бо це єдине, що вціліло.
Я вірю та знаю – хто руйнував церкви у нас на заході Україні під час комуни, то його роду не стало, – говорить Василь Германюк. – Це все Божа воля. І вірю, хто розстріляв ту капличку у Красногорівці, знищив у Сіверськодонецьку танком чи спалив в Іскрі – того солдата вже нема. Мене оце може тішити, що ще й це буде помагати нам знищувати ворогів.
Германюк мріє після війни відновити цю справу й продовжувати будувати каплички. Впевнений, що люди будуть хотіти починати відбудову свого села чи міста з маленької святині.
Йой, який там довгий день
Лише зараз на війні «Цілитель» зрозумів, чому військові так тішилися волонтерам, коли вони приїздили до них.
Я тоді навіть не розумів, – зізнається пан Василь. – Та приїхали й приїхали. А тепер я настільки на підйомі, коли чую, що до мене їдуть хлопці! А найприємніше, що вони їдуть стабільно з Верховинщини хоч би раз у два місяці. Зі мною служать з Сум, Черкас, Чернігова. Вони не розуміють, звідки у нас ота енергія й організація. Ну, я бачу, в них заздрість, але таку здорову – білу. Най вони завидують, най вчаться!
Попри службу, пан Василь зберіг ще одну традицію — гуцульську коляду. У рідній Криворівні він збирав колядницьку партію 25 років поспіль. Війна цього не зупинила і в 2022 році він організував вісім колядників серед побратимів. Вбрані у гуцульські кептарі вони з колядою йшли по позиціях.
У 2023 та 2024 гуцульської коляди не було, бо були втрати в батальйоні. А цього року Германюку таки вдалося зібрати п’ять колядників. Правда, всі були у військовому, аби менше «світитися» перед дронами. Ще розказує, що вперше дівчата з батальйону організували Меланку.
До теми: Воїни з Верховинщини колядують на передовій (ФОТО, ВІДЕО)
Життя є навіть, на війні, – говорить Германюк. – Якщо Бог дозволяє, що в цю хвилину можна це зробити й заколядувати, то чому б ні? Якщо є можливість провести Меланку, то чому б ні? А впасти, опустити руки і плакати, що біда – не вихід. Для нас біда, бо рік вдома не був. Я тепер нарешті побачу онука. Йому завтра рочок. Перший онук і так кортить взяти на руки. І отак мрієш, що ти це побачиш і Бог дає, що побачив.
Я рано дякую Богу і прошу, аби діждати вечора, а ввечері, аби діждати ранку. І за побратима молюся, і за себе, і за сім’ю. І воно так день за днем. Правда, день там такий довгий. Йой, який довгий…
Авторка: Світлана Лелик
