Володимир Степа – перший і єдиний стоматолог у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Спершу на фронт їздив волонтером, а три роки тому підписав контракт і нині служить, як усі військові.
Хіба що в нього фронт роботи трохи інший, пише Репортер.
Шість літрів крові
«Завжди, коли їду на ротацію, то кажу, що на сто років, – посміхається у телефоні Володимир Степа. – Так мені якось легше. У нас тут боротьба триває постійно – і з карієсом, і з його одвічними посіпаками».
Він із села Руське Поле Тячівського району, що на Закарпатті. На передову волонтером їздив з 2016 року – кожні два місяці.
Розказує, що з роботи не так просто було й відпроситися, адже «старі кадри» не розуміли. Знайшов вихід – став донором. Здавав кров, аби отримати вихідні, а потім поїхати до хлопців і не втратити роботи. За рік здавав до шести літрів. Нині ще й почесний донор.
Каже, найкращі нагороди – посмішки бійців. «Ніяка служба неможлива, коли в тебе щось болить, а тим більше – зуби, – говорить Степа. – Людина у розвідку не піде, завдання не виконає».
З кінця 2017 року він підписав контракт з 10 бригадою і служить з ними.
«О 7.00 прокидаємося, розігнати кров, якісь спортивні вправи поробити. 8.00 – шикування, а потім виконуємо поставлені завдання, – розповідає стоматолог. – Мої – лікування зубів. Роботи стільки, що день пролітає. Ми не маємо права скаржитися, що спина болить чи ноги змучуються».
Зуби він лікує не лише «едельвейсам», а й військовим з інших підрозділів, цивільним. Зараз, каже, працюють від Павлополя до Широкиного. То, наприклад, має завдання поїхати у Павлопіль. Там три тижні, максимум місяць, а потім на іншу локацію, аби охопити всіх.
Місяць відкритих дверей
З позивним, говорить, не склалося. Хтось кличе Док, хтось Іванович. А засновник волонтерського проєкту «Тризуб Дентал» Ігор Яценко назвав кіборгом від стоматології, бо у Кримському було 30-50 пацієнтів за день. Тоді лікував і під обстрілами, хоч і зараз стріляють.
У Кримському працював у команді з прикарпатськими медиками – Леонідом Білоусом та Євдокією Попович.
Читайте: Степанівна тримає фронт: волонтерка з Франківщини вже два роки живе на передовій
«Ми там у бібліотеці зайняли собі частину приміщення. І діточки приходили. Раз кажуть, а ми у школі «Червону калину» вчили, – розповідає стоматолог. – А село таке – суржиком говорять, українською, російською. У нас завжди там був день відкритих дверей, бо дверей не було. Простирадлами все завішано. І вони нам співали про червону калину, яка гнеться додолу. Це було дуже емоційно. Ми тоді разом співали».
Вірус і війна. Парамедик з Прикарпаття розповів, як на Донбасі воюють з двома ворогами (ФОТО)
Такий у нас комфорт
Стоматкабінет Володимира Степи – це машина швидкої, яку придбали та подарували українці з німецького міста Магдебург у 2017 році. Спереду на автівці – лялька Святого Миколая. Каже, що його всі чекають, як Миколая.
«Один побратим описував мій автокабінет так: «Йому дзвонять, його чекають, радіють коли приїде», – сміється стоматолог. – Бояться, але ждуть».
За ротацію, а це десь 6-8 місяців, через його крісло проходило з 900 бійців. Чергування цілодобове, бо не знати, коли прийдуть з гострим болем. Зараз через карантин приймає по 4-6 пацієнтів. Зате, каже, є можливість більше часу приділити кожному бійцю, бо часто приходить з одним, а там виявляється цілий фронт роботи.
Стоматолог описує все, що має у своєму мобільному кабінеті. По центру – стоматологічне крісло, а навколо по шухлядках – усе необхідне для роботи. Стіни й стеля обвішані різними картинами, оберегами, образами, написами.
Тут є емблеми підрозділів, ляльки-мотанки, сердечка від дітей. Духовний куточок зверху – з образами. Є тризуби, Шевченко із закликом «Борітеся – поборете».
До теми: Бійці стоматологічного фронту. Чому Миколу Андрійчука з Надвірнянщини бояться найвідважніші вояки
«Тут все таке, аби підтримувати дух, – говорить пан Володимир. – Всі ми з м’яса й костей, але коли в людини сильний дух – вона непереможна. Я стараюся якісь смішні історії розказувати. Така в мене гумористична анестезія. Грубо кажучи, заговорюю зуби. Слово – воно інколи теж лікує».
Цією машиною по позиціях він їздить сам. Має спальник, каремат. Живе з хлопцями у бліндажах, у закинутих промислових приміщеннях.
Військові всіляко облаштовують своє житло. Взимку постійно горить буржуйка, по мірі можливості роблять вологе прибирання, розбризкують аерозоль, дезінфікують.
«Такий у нас комфорт, – говорить Володимир Степа. – Ще я всім своїм пацієнтам рекомендую пити якомога більше води. Бо ж усі ми на воді, а вона як змиває, так і лікує, обробляє. Ми недалеко від артезіанських свердловин, то щось нам привозять, а щось доводиться купувати».
Один у полі не воїн
Цікаво, що колись у Горлівці Володимир Степа вчився на зубного техніка. Каже, на той час таких навчальних закладів було мало – може, зо п’ять училищ по Україні.
«Зараз Горлівка під російським окупантом, – говорить стоматолог. – Той коледж працює й зараз. Там навіть залишилися ті викладачі, яких я застав. Але тоді вони були молоді».
Після закінчення училища з одногрупниками ніколи не зустрічалися. А коли почалася війна, то зв’язки відновилися. «Хто з Донецької області, Сумщини, Луганщини, – розказує пан Володимир. – І зараз спілкуємося, помагаємо один одному. Вони мені лікарськими засобами допомагають».
З «едельвейсами» Володимир Степа буде до кінця їхньої ротації, а потім планує лишитися ще з іншим підрозділом, який прийде. Каже, не може по-іншому. Його мобільний стоматкабінет розрахований лише на передову. Рідні за ці роки вже звикли й зрозуміли.
Крім того, за словами Степи, «десятка» зобов’язалалась, що надасть військове авто, яке хлопці переобладнають у стоматологічний пересувний кабінет. Поки чекає. Зате є стаціонарний кабінет у Коломиї на території частини. Гарний, сучасний. Але нині він порожній, бо Степа на фронті, а більше нікому.
