П’ятиразовий чемпіон України, переможець Кубка Європи, чемпіон світу серед юніорів – свого часу Сервін Сулейманов виграв практично все, що можливо. Нині він працює на тренерському поприщі.
Все починалося далеко від Івано-Франківська. До кримського села Кольчугіно сім’я Сулейманова приїхала з Узбекістану. Там у 10 років Сервін почав займатися боксом. Його тренував дядько, заслужений тренер з боксу Рустем Бекіров.
Через два місяці занять хлопець вже переміг на турнірі в Керчі. Цікаво, що важив тоді 28 кг. Потім було перше місце на чемпіонаті Криму. По два рази перемагав на першостях України серед хлопчиків, юнаків та молоді.
Кілька разів мав їхати на чемпіонат Європи, але через брак фінансів не вдавалося вибратися за кордон. «За таких обставин вже не було особливого бажання тренуватися, – розповідає Сервін. – Але тоді я найбільше слухався тренера, а він примушував. Напевно, завдяки йому продовжував займатися».
Згодом у Коломиї був тренувальний збір юніорської боксерської команди України. За іронією долі, знову ж таки через брак коштів Сервін запізнився на три дні, юного кримчанина поселили у номер до тренерів. Покійний тренер Валерій Дем’янов помітив його і запропонував переїхати до Івано-Франківська.
Крим покидати не хотілося, але своє суворе слово сказав Бекіров, і перспективний кримський боксер поїхав на Прикарпаття. Дем’янов познайомив його з тодішнім головою федерації боксу Івано-Франківської області Мирославом Карабіним. Саме ці двоє людей зіграли у подальшій долі Сулейманова найбільшу роль.
Разом ще з одним кримським боксером, Віктором Поляковим, він поступив на факультет фізвиховання Прикарпатського університету. Жили хлопці у гуртожитку, тренувались у спортзалі «Електрон». «Адаптуватися було дуже важко, – згадує Сервін. – Української мови не знав, Івано-Франківськ був чужим містом. Утім, зрештою, потрохи прижився».
Уже згодом Сулейманов виграв міжнародний турнір «Кубок Чорного моря». Далі була, певно, найважливіша перемога – золото юніорського чемпіонату світу в Аргентині 1998 року. Він переміг у всіх чотирьох поєдинках. За ту перемогу Сулейманову виділили квартиру в Івано-Франківську.
Наступного року у Львові відбувався Кубок Європи серед дорослих. Сулейманов переміг і тут. Після цього на турнірі у Фінляндії він завоював путівку на літню Олімпіаду в Сіднеї. Та, на жаль, там вже перший бій він програв болгарину.
Далі були ще кілька міжнародних медалей та перемог на чемпіонатах України. Загалом Сервін здобув п’ять золотих нагород дорослих першостей держави. Останню – у 2007 році. Після невеликої перерви нашому боксерові запропонували професійний бій у Японії. Він відбоксував усі шість раундів, у місцевого боксера не виграв.
«Повністю як боксер я не розкрився, – каже про свою кар’єру Сервін. – Міг би досягнути ще більшого. Але, певно, десь недопрацював». Нині Сулейманов вже рік тренує дітей у боксерському клубі імені Валерія Дем’янова у гуртожитку Коледжу фізвиховання. Він одружився на дівчині з Калуша, подружжя виховує сина. Зараз Сервіну 30 років, і вся тренерська праця ще попереду. На тренуваннях панує сувора дисципліна, нікому тут немає поблажок.
Нещодавно він їздив зі своїми вихованцями до Керчі на чемпіонат України серед школярів, і троє з них взяли «золото». «Якщо ти «пашеш», то з тебе буде толк, – каже тренер. – Я треную, як тренували мої наставники. Головне – це праця спортсмена. Навіть із талантом, але без постійної праці над собою спортсмен фактично нічого не вартий».
