Повернення Дзвенислави

У доробку цієї тендітної дівчини не один десяток медалей всеукраїнського та міжнародного масштабу. Після тривалої перерви вона повернулася у великий спорт і знову нагадала про себе. Знайомтеся – майстер спорту України з таеквондо ІТФ франківчанка Дзвенислава Токарева.

Таеквондо вона почала займатися з семи років. Тоді, 18 років тому, маленька першокласниця Дзвіна сама прийшла на тренування. Дівчинці сподобалося. Згодом тренер побачив у маленькій спортсменці перспективу та попросив привести батьків. І на свій подив дізнався, що школярка три місяці відвідувала спортивні заняття без відома батьків, а платила за них на зекономлені кишенькові гроші.

Коли батьки дізналися про захоплення доньки, то поступово й самі з головою пірнули у світ спорту. Батько Дзвенислави Олег Токарев став першим головою федерації таеквондо ІТФ Івано-Франківської області.

Спершу Дзвіна займалась у клубі «Мрія» олімпійською версією таеквондо – ВТФ, та з п’ятого класу перейшла у таеквондо ІТФ, і донині тренується у школі № 22 у заслуженого тренера України Олега Солов’я.

Першого здобутку на міжнародній арені Дзвенислава добилась у травні 2004 року, коли у Фінляндії стала чемпіонкою Європи серед юніорів з таеквондо. А у грудні того ж року 17-річна юніорка вже виступала серед дорослих на Кубку Петра Великого у Санкт-Петербурзі. І знову перемогла.

«Звісно, юніору з дорослими конкурувати важко, але тоді мене налаштовував тренер, – згадує Дзвенислава Токарева. – Він допоміг повірити в себе, у свій талант і можливості. У те, що якщо на тренуваннях вистраждати усе потом, кров’ю, слізьми, то результат обов’язково буде. Тим паче, що до того часу я вже була кількаразова чемпіонка України та чемпіонка Європи».

Спорт у дитинстві – це захоп­лення. А доросле життя вносить свої корективи. Так і у Дзвенислави були моменти, коли потрібно було взяти перерву. Недавно через проблеми зі здоров’ям вона більше року повністю припинила тренування. Згодом дівчина почала займатися для себе. І тренер переконав її повернутися у великий спорт.

«Коли Олег Соловей бачить, що в людини ще є порох у порохівницях, він витягує з неї все по максимуму. Не знаю, чи є ще в Україні тренер, який міг би похвалитися такою кількістю титулованих вихованців, – говорить спортсменка. – Коли ти не тренуєшся хоча б місяць-два, приходить гостра нестача чогось в житті, і розумієш, що не можеш без спорту. Не знаю, чи це відкладається в душі з часом, чи дається людині від народження, але ця закоханість у спорт повертає людину до тренувань і змагань. Це як сім’я, ти повертаєшся до рідних людей».

Отож минулого року Дзвенислава відновила свої виступи у великому спорті. У травні на чемпіонаті України з кікбоксингу (версія WAKO) вона виборола одразу дві нагороди – золото у лайтконтакті та срібло у семіконтакті. А вже у червні наша спортсменка святкувала перемогу на кікбоксерському Кубку світу в італійському Ріміні. Там Дзвенислава провела чотири переможних поєдинки у розділі лайтконтакт.

Зовсім недавно, у січні 2012 року, у сім’ї Дзвенислави сталася велика втрата. Після важкої хвороби помер її батько Олег Токарев. Як президент обласної федерації він багато допомагав початківцям, спортсменам, усім людям, які піднімали таеквондо на Прикарпатті. Як згадує Дзвенислава, у перших чемпіонатах області брали участь по 15 спортсменів. Цьогорічна обласна першість, яка відбулася цими вихідними, зібрала 165 учасників. Такий розвиток цього спорту на Прикарпатті – жива добра згадка про Олега Токарева.

Нині «послужний список» Дзвенислави виглядає дуже солідно: багаторазова чемпіонка України з таеквондо та кікбоксингу, чемпіонка Європи серед юніорів, призерка Європи серед дорослих, призерка Кубка світу з таеквондо, переможець Кубка світу з кікбоксингу. Крім спорту, вона працює у туристичній галузі та здобуває ступінь магістра у Тернопільському національному університеті. Крім того, думає і про тренерську роботу, щоб передавати дітям свої знання та досвід.

«Коли у тебе була довга перер­ва, спорт цього не пробачає, – каже Дзвенислава Токарева. – Але, тренуючись з дитинства та маючи хороший досвід, можна повернутися. Техніка й досвід залишаються, потрібно підтягнути фізичні кондиції й тоді можна знову йти у бій. Звісно, це важко, але якщо хочеш бути на п’єдесталі, треба працювати».